Сьогодні в історичному центрі Глухова шумить міський ринок, а дзвони церков переплітаються з повсякденним гомоном вулиць. Цей простір живе у звичному ритмі: тут чути голоси, кроки, торгівлю, голубів. Понад століття тому тут було не менш гамірно. Саме в центрі наприкінці 19 століття з’явилася одна з перших інженерних споруд міста – водогінна вежа, яка згодом стала свідком зміни епох, ідеологій та архітектурного обличчя столиці Гетьманщини. Більше про долю цієї споруди та її таємниці – читайте далі.
Перший водогін міста
Нині ця вежа є частиною корпусів Професійно-педагогічного коледжу, але колись вона була ключовим об’єктом життєзабезпечення Глухова. Вежа одночасно постачала місту воду та виконувала функцію пожежної безпеки – у часи, коли вогонь був звичною загрозою, а рятувальники виїжджали на виклики ще на конях.
«З погляду водогінного господарства та системи подачі води — це найперша подібна вежа в Глухові, принаймні серед відомих нам. Точна дата її зведення не встановлена, проте на плані міста 1884 року вона вже присутня», — розповідає історик Андрій Гриценко.
Місце, де стоїть вежа, було знаковим задовго до її появи. За часів Гетьманщини тут височіла Друга Малоросійська колегія, яку Тарас Шевченко у своїх розповідях називав «восьмим дивом світу».
Після великої пожежі 1784 року цей квартал не втратив свого значення, а навпаки, став адміністративним осередком міста.
«Поруч були Миколаївська церква та центральний Троїцький собор. Тут же кипіло життя в торгових рядах, працювали крамниці. З часом цей квартал цілком логічно трансформувався в адміністративний центр Глухова», — зазначає історик.
Пожежний караул на конях
Після земської реформи площа перетворилася на осередок торгівлі з крамницями, кіосками та ятками. У центрі цієї активності міська влада вирішила звести двоповерхову водогінну вежу. На верхньому рівні розміщувався величезний резервуар із водою, а внизу — приміщення для коней та пожежного спорядження.
Саме звідси рятувальники виїжджали гасити загоряння задовго до появи спецтехніки.
«Крім водопостачання, вежа була частиною протипожежного захисту. Тут розташовувався караул, який слідкував за безпекою. Вона не надто висока, але дуже оригінальна — побудована в стилі так званого "глухівського цегляного будівництва"», — підкреслює Андрій Гриценко.
Арки, портики, декоративні елементи на даху, гвинтові сходи з вулиці, по яких було зручно спускатися на виклики, – вежа була не лише функціональною, а й архітектурно виразною.
Пожежі були справжнім лихом для тогочасного міста. За припущеннями дослідника Олександра Мірошниченка, безпосередньо біля вежі стояв додатковий великий чан із водою. Такі ж накопичувачі розміщували й в інших стратегічних точках міста.
«Це була продумана мережа захисту міста, яке серйозно страждало від пожеж у 18, і у 19 століттях. Наприклад, один із таких чанів стояв біля відомої будівлі "Теремок". Щонайменше у чотирьох-п'яти місцях Глухова були подібні місткості для зберігання води, щоби рятувальники могли оперативно загасити займання поручу», – ділиться історик.
Свідок епох у тіні
З приходом радянської влади простір навколо змінив своє призначення. Площу перейменували на Червону, тут проходили паради й мітинги. На фоні вежі встановлювали трибуни, із яких влада проводила демонстрації.
«У 20-30-х роках на фоні вежі встановлювали високу трибуну, з якої місцева влада приймала паради. Це була частина радянської помпезності: демонстрації 1 травня та 7 листопада мали на меті загіпнозувати людей масштабом дійства. Колишній адміністративний центр став місцем сакралізації нового режиму», — пояснює глухівчанин.
Після Другої світової війни територія отримала нову функцію – більше розважальну. На початку 1960-х років тут збудували кінотеатр і палац культури. Територію озеленили – з’явилися дерева, які й сьогодні формують цей простір. Тут запрацювало профтехучилище, згодом – освітні заклади. Вежу ж почали використовувати не за призначенням, а як майстерню.
Сьогодні ця споруда майже непомітна серед дерев. Занедбана, схована в тіні, але все ще жива. Про її минуле нагадують лише окремі деталі: гвинтові сходи, якими колись спускалися рятувальники, поспішаючи на пожежі. Та сучасне обладнання – вогнегасник, лопата, ящик із піском, що й сьогодні стоять поруч, мов місток між різними епохами.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
