Два роки тому війна змусила подружжя Сергія та Тетяни залишити рідний Пустогород – дім, де вони працювали, виховували дітей і мріяли провести старість. Сьогодні родина намагається відновити життя: доглядають господарство та саджають городину, знайомляться з сусідами, але серце ще пам’ятає спокійні ранки та дні, які війна відібрала назавжди.
Господарство на новому місці
«Там у мене 60 курок було, тут – 20… Та й корова була, і свині були, й конячка була, а тут…», – розповідає переселенець із села Пустогород Есманьської громади Сергій М’ячик, показуючи своє господарство. Два роки тому разом із родиною він вимушений був покинути дім та переїхати подалі від кордону. Зараз чоловік разом із дружиною Тетяною мешкає у селі Березівської громади.
– Скучаєте за Пустогородом?
– А то! А яка рибалка там була – ой-йой! Зараз би сів і поїхав туди на рибалку. Там вона чудова була. Тут ставок, і то такі ось карасики – то не риба…
Білі курки - вивезені з Пустогорода
Віддушиною для пана Сергія стала теплиця. Її він звів власноруч і щойно починається городній сезон – більшість часу проводить саме там.
– Ось, тепличка…
– А які помідори саджаєте? Сливки, «чорний принц», що любите?
– Та різні, пробуємо різні. І огірки, і редис, і кріп – всього потрохи. Це моє господарство, а дружина там порається.
Улюблена теплиця пана Сергія
Життя у Пустогороді до війни
Разом Сергій та Тетяна М’ячики — вже 46 років. У березні подружжя відзначатиме лавандове весілля. Майже все життя вони прожили в Пустогороді: працювали, виховували дітей і, кажуть, планували там зустріти старість. Та ці плани зруйнувала повномасштабна війна.
Тетяна Мячик згадує, яким було їхнє життя до вторгнення – спокійним і розміреним: «Вийдеш, з коровою постоїш, побалакаєш, туди пішов, туди. Так мирно, добре все. Потім уже все стало таке… страхіття просто».
24 лютого 2022 року
Зранку 24 лютого 2022 року їхню родину розбудив телефонний дзвінок.
«Ми спимо з чоловіком. Дочка з Сум дзвонить, старша, і каже: “Мамо, війна почалася”. Я кажу: “Та що ти там розказуєш”. Потім ми бігом схопилися, вийшли на вулицю. А в нас же там траса близько — Бачівськ, кордон. І чуємо такий скрегіт по трасі, стріляють, їдуть. Ми стоїмо в дворі, тут інші сусіди позбігалися, стоїмо, слухаємо це все. І не віримо, що насправді почалася війна».
Пустогород під час повномасштабної війни
Як опустів Пустогород
У їхнє село, згадує пані Тетяна, російські війська не заходили. Ворожа техніка стояла в лісі неподалік траси кілька годин, блокуючи виїзд із Пустогорода. Потім, каже вона, противник рушив у бік Києва, але село ще деякий час залишалося відрізаним від поставок продуктів. Їжу до Пустогорода возили лісами та полями – а за хлібом на коні їздив і її чоловік Сергій.
«У Степановку. Там привозили з Свеси нам хліб, а ми там забирали. На конячку сіли й поїхали. Чого мені боятися було? Тим більше, ми не на трасу їхали, а в сторону, ближче до російського кордону», – розповідає Сергій Мячик.
Після деокупації Сумщини життя в Пустогороді стало відносно спокійним. Та через рік росіяни почали систематично обстрілювати село – спершу околиці, а згодом діставалися й центральних вулиць.
«Страшно стало. Просто страшно. Неможливо було ні на хвилину заспокоїтися. Ми колись пішли на город за морквою й буряком, а там уже стріляють. Хлопці кричать: “Швидше, швидше тікайте!”, а на городах ще були люди, і снаряди летять просто над головою. Сергій поїхав на мотоциклі, а я йшла й не могла – наче іду на місці, не можу рухатися. Потім він приїхав, забрав мене, і ми бігом втікати. А снаряди падали далі за трасою… Багато всього було. Там КАБи впали, хата згоріла до тла. Все вщент згоріло», – згадує Тетяна.
Найважче рішення та новий дім
Наприкінці березня 2024 року подружжя вирішило залишити Пустогород.
«Саме останнє, це коли біля хати КАБ упав. Він не вибухнув. Якби вибухнув — нас би вже не було в живих. Він такий здоровенний був… півтонни? Півтонни. І це вже було занадто, я більше не могла, нерви не витримували. Я так налякалася, що сказала: “Все, їдемо звідси”», – розповідає пані Тетяна.
Сергій займався організацією переїзду.
– Машину найняв, все загрузив і привіз. Я курок тільки забрав, а все інше пропало. Корівку раніше продав, конячну – брат, сам потім продав…
– Забрали собак, котів?
– Так, он Кузьма Кузьміч десь тут бігає. Один собака пропав, бо старенький був, двадцять років прожив, а тут два роки і все... Цей не кусачий, а той кусачий був – ой-йой, він би сюди не запустив.
Кузьма Кузьміч - пес родини, якого забрали з собою
Пані Тетяна згадує, що вони виїжджали з Пустогорода одними з перших.
«Ще люди позалишалися й питали: “Що ви виїжджаєте? Чому виїжджаєте? Чого?” А потім, коли почали вже КАБ кидати, по шість штук на село, всі почали тікати – корів кидали, курей випускали, поросят, а самі повтікали. Як кажуть, життя дорожче всього. Це розкинуло наших людей, наших земляків, хто де, хто куди».
Архівне фото села Пустогород
«Перше час було дуже тяжко. Так плакала, не могла звикнути. Хотілося додому. Все казала: “а от у нас вдома”, “там у нас вдома”… Зараз уже другий рік, якось ми наче звикли. Тут і сусідів багато, вийдеш – поспілкуєшся, на лавочку літом сходиш. Почали звикати, більше людей знаємо. Потім здається, що ми тут і жили. Зараз воно якось повеселішало, ніж перший час».
46-ту річницю весілля Сергій та Тетяна відзначатимуть в березні
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
