11 лютого під час бойових дій на Харківщині воїн отримав важке поранення. Його доправили до госпіталю, а згодом — на реабілітацію до Німеччини. На жаль, врятувати життя Сергія не вдалося — 23 лютого його серце зупинилося.
Хто повідомляє: кореспондентка Глухів.City з церемонії прощання
У чому суть
Церемонія прощання відбулася біля Трьох-Анастасіївської церкви. Віддати шану воїну прийшли рідні, бойові побратими, представники громад і жителі міста.
«Сьогодні ми прощаємося з нашим захисником. Мабуть не можна передати словами ті відчуття болю, які кожен з нас зараз відчуває. У вічне життя відходить Сергій Михайлович, але він назавжди залишиться з нами, бо його справа захищати нас, його матір, його дітей, сестру. І не можна сказати і знайти ці слова, які б могли передати цей біль і всю неповагу тим, хто забрав це життя», — сказала Ірина Терещенко, керуюча справами Глухівської міської ради.
Про Сергія Аврамкіна
Сергій народився 7 червня 1975 року в Шостці. Саме там пройшли його дитячі та шкільні роки. У 1996 році він переїхав у Глухів, де з того часу жив, працював і будував своє життя.
Освіту машиніста здобував у професійно-педагогічному фаховому коледжі. Після був призваний на строкову службу до армії. Відслуживши, Сергій вступив до Глухівського педагогічного університету, де опановував спеціальність «механізація сільського господарства».
Його трудовий шлях був пов’язаний із технікою — справою, яку він щиро любив. Сергій Аврамкін працював майстром в Інституті луб’яних культур НААН, а згодом викладав спеціальні дисципліни за фахом, передаючи свої знання та досвід молодому поколінню. Він чудово розумівся на техніці, ремонтував спеціалізовані машини, і ця справа супроводжувала його протягом усього життя.
Ще до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в 2021 році Сергій Михайлович добровільно підписав контракт і став до лав Збройні Сили України. Служив на різних напрямках фронту — на Донеччині та Харківщині.
Сергій Михайлович був надзвичайно доброю та щирою людиною. Він ніколи не шукав конфліктів і завжди ставився до людей із повагою та теплом. Дуже любив тварин — навіть на війні поруч із ним був його улюблений кіт, який залишився там. Часто телефонував рідним, підтримував їх, але про війну намагався не розповідати, бережучи близьких від зайвих хвилювань.
В Сергія залишилися дружина, мати, двоє дітей, молодша сестра, племінники, дядько та тітка.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
