Вона бачила десятки щасливих молодят, чула весільний сміх і водночас ставала рятівною фортецею під час російських обстрілів. Біла «Волга» ГАЗ21 1967 року випуску з фірмовим оленем на капоті – справжня ретро-вінтажна автівка Глухівщини. Її власник, 70-річний Олександр Андросов, понад два роки тому став переселенцем. Разом із дружиною та своєю «залізною леді» він залишив рідне Шалигине, аби врятуватися від війни, але не полишив любові до техніки та віри у повернення додому.
Сімейна реліквія
Для Олександра ця автівка – частина душі. Історія їхнього «знайомства» сягає дитинства, коли дядько Іван катав маленького Сашка, тоді ще першокласника, біля школи у Шалигиному. Згодом дядько заповів машину племіннику.
«Він спеціально приїжджав, щоб я за рулем поїздив. А потім, коли захворів, сказав віддати машину мені. Я спочатку відмовлявся, казав: "Дядя Ваня, не треба, мені вистачає", але він наполіг», – згадує Олександр.
Сьогодні «Волга» виглядає бездоганно. Власник щодня перевіряє масло, воду та гальма. Каже, що машина надзвичайно надійна, хоча й має свої «тонкощі». Олександр перевів її на газ – каже, це єдине, що в автівці не оригінальне. А в сильні морози він прогріває систему кип’ятком або електрофеном, щоб двигун завівся з пів оберту.
Весільний шофер
Коли Олександр приїжджав на своїй красуні до Глухова, він мимохідь ставав центром уваги. Сяюча автівка так виділялася в міському потоці, що молодята просили автовласника стати частиною їхнього свята. Так почалася історія «весільного шофера» на білій «Волзі», який погоджувався катати закоханих навіть безкоштовно – аби на вдачу.
«Виходять молоді люди: "А ви не могли б нас на весілля повозити?". Кажу: без питань. Пропонували бензин, гроші, а я відказував: “Заради Бога, хоч нічого не давайте, повожу!”. Я так десяток весіль відкатав. Кажуть, у мене легка рука – усі ті пари живуть дуже дружно», – посміхається власник авто.
Весілля родини Кочубей 4 серпня 2013 року.
Евакуація на ретро-автівці
Понад два роки Олександр є переселенцем. Рідне Шалигине він залишив лише тоді, коли через постійні обстріли зник зв’язок та інтернет – а дружині, каже, потрібно було викладати дітям онлайн, бо вона вчителька. Виїжджали під канонаду вибухів, на тій самій білій «Волзі».
«Ми спочатку в Шостці були. Племінниця жінки казала: "Що ви там сидите, там так небезпечно". А потім дійсно там почали трошки стріляти. Але ми виїхали не стільки через обстріли, бо вода була, а тому, що не було інтернету. А треба викладати. Тобто якщо не будеш працювати, то “дєнюжкі” ніхто не буде платити» – каже чоловік.
Справжнім випробуванням для жителів Шалигиного стали дрони. Олександр каже, що до звуків мінометів за роки війни вже встигли звикнути, але безпілотники змінили все.
«Уже ми до цих всіх мінометів звикли. Я ось чую вихід, і навіть по траєкторії польоту можу приблизно визначити, де воно впаде – за 100 метрів чи за 200. А дрон, сволоч, він над головой з’являється», – ділиться переселенець.
Один із найважчих спогадів, пов’язаний з домівкою, – обстріл рідної вулиці Школьна.
«Це було 18 травня. Тоді обстріляли нашу вулицю, і дуже сильно. Ми сидимо у підвалах, а після кожного прильоту виглядаємо із словам: “А раптом твоя хата загорілася?”. Знаєте, всяке буває. І от, здається, після двадцять першого прильоту бачу — хата батюшки горить. Це спрацювало на підсвідомості. Я зриваюсь і вперед. Матушка так кричить, що страх і жах. Чую – знову "вихід", зараз упаде. Дружина ж за мною, не відстає. Кажу: "Падаємо!". Упали, осколки над нами пролетіли... Але все одно піднялися і пішли надавати допомогу», – розповідає Олександр Андросов.
Зараз біла «Волга» стоїть у глухівському дворі, привертаючи погляди перехожих. Олександр не відмовляє нікому в проханні зробити фото. Чоловік зізнається – він і зараз не проти знову прикрасити чиєсь весілля та прокатити молодят. Але понад усе вірить: його надійна автівка ще обов’язково повернеться до рідного Шалигиного назовсім.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
