«Як завжди, набрехали, привітали з 9 травня. І перемир'я влаштували, ось – перемир'я. Звільнили від усього, що можна», – каже жителька села Береза Віра Гареза, показуючи попелище, що лишилося від її будинку.

Близько першої години ночі 9 травня росіяни атакували п’ятьма безпілотниками село, де мешкає жінка. Чотири з них влучили в будинок та подвір’я родини Гарези. Пані Віра каже, свій дім вони з чоловіком будували з нуля й прожили тут 40 років.

«Квітник біля дому ось, усе доглянуте, усе зроблене власними руками. Це не люди. Це брехуни з брехунів. Я не знаю, як можна бути такими людьми. І як можна взагалі стріляти по мирному населенню, вбивати. У нас усе було: і туалет, і ванна, і власний водопровід. Усе доробили, усе як треба. “Звільнили” від усього. Ось фундамент і недогорілі стіни», – показує жінка.

Попри оголошене триденне перемир'я, перші вибухи в Березі пролунали після опівночі 9 травня. Син пані Віри Михайло був на сусідній вулиці. Каже, коли почув удар, то кинувся в бік дому, але через загрозу повторного обстрілу вимушений був ховатися з іншими жителями села.

«Я почав бігти сюди й знову почув звук “шахеда”. Сховався у каналі річки Берізка, там є ложбина. Знову вибух – за деревами. Засів у ложбині. Але вже бачу, що горить – із сараю йде вогонь. І силует хати видно на тлі полум’я. Потім знову пройшов трохи – знову чути “шахед”. Я сховався там під мостом, під бетонними плитами. Знову вибух, а через буквально секунд 20 – ще один сильний, потужний вибух. Дуже багато людей тоді зібралися під мостом, жінки плакали. Я не міг підійти й стримував чоловіків, тому що було видно: горить сарай, а потім вогонь перекинувся на дах – і він почав спалахувати. Була загроза повторних обстрілів. Тому я казав: “Не йдіть, не йдіть”», – згадує страшну ніч Михайло.

Віра Гареза додає, від їхьої оселі не лишилося нічого – будинок вигорів ущент, як і господарчі споруди. Все подвір’я розоране вирвами. Від господарства лишилися тільки курки. І донині родина не може знайти ще по одному коту та собаці.

«Я тримала індиків, дуже красиві. Окраса двору. І всі ними милувалися. Два індика: один рудий, другий чорний. П’ять індичок. Хвости порозпускають. Усі сусіди, всі милувалися. Хто б не їхав, хто б не йшов — індики найкращі. Курки теж у мене різних порід: і голошиї, і різні. Але індики всі пішли на той світ, як то кажуть. Вони ж такі “мамочки на сідці”, що нікуди не йшли з гнізда — тому й погоріли. А курочки трохи залишилося. Півень голоший і кілька курочок. Ну що, маємо, що маємо».

Все життя пані Віра працювала вчителькою, а згодом завучем у сільські школі. Жінка каже, вчила дітей любити Україну та людей довкола. Нині вона не розуміє, як інші люди могли так вчинити з її Батьківщиною та її домом.

«У мене родичі з маминої сторони – у Білорусії, у Вільнюсі і в Москві. З батькової сторони всі родичі у Пермській області і в Пермі. Тому вони дуже любили “Вєрочку українську”, бо там я в Пермі теж Верочка. Тому я їм передаю привіт і я так їх щиро люблю, як вони мене от це полюбили. Дай Боже їм того, що вони мені зробили. Більш я нічого не можу сказати».

Підтримати родину

Посилання на Монобанку: тисніть тут

Номер карти банки: 4874 1000 3854 1887

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp