“У нас із ним був дуже сильний зв’язок. Мені колись сказали: “Ви були його янголом-охоронцем”. Але, мабуть, 1 квітня 2022 року мій янгол-охоронець задрімав…” — зі сльозами говорить Людмила Ковальчук про свого сина Євгена.
Молодий офіцер із позивним “Артист” загинув біля села Ягідне на Чернігівщині. Автомобіль, у якому він їхав на евакуацію дітей, підірвався на ворожій міні. Історію Євгена, його захоплень, служби та любові до життя — читайте далі.
Любив техніку, готував і писав вірші
Мати Євгена каже: ніколи не думала, що син стане військовим. Із дитинства він мав багато захоплень, а найбільше цікавився технікою.
“Дідусь ремонтував годинники, а Женя завжди крутився поруч і допомагав. Потім уже сам міг полагодити все — телефони, комп’ютери, техніку. Навіть взуття ремонтував власноруч”, — згадує Людмила.
Ще у школі Євген почав захоплюватися кулінарією. Одного разу тато навчив його варити простий суп, і хлопець настільки захопився процесом, що з’їв майже половину каструлі ще до приходу мами з роботи. Згодом він закінчив кулінарне училище. Особливо добре, згадують батьки, йому вдавалися паски та солянка.
“Ми багато де куштували солянку, але схожу на Женину знайшли лише в одному закладі у Сумах. Тепер інколи спеціально заходимо туди й одразу згадуємо його”, — каже батько Володимир.
Окрім цього, ще у школі Євген почав писати вірші. Свої тексти показував лише мамі. Писав про природу, рідний край і Україну.
“Він якось запитав у мене риму до слова. А потім показав свій перший вірш. У нас тоді ластівки звили гніздо на балконі — саме про це він і написав”, — пригадує Людмила.
Не планував бути військовим, але ним став
Після школи Євген навчався у Глухівському агротехнічному коледжі та Сумському державному університеті за спеціальністю “Електрифікація”. Згодом його призвали на строкову службу. Під час служби в Одесі, де військові ліквідовували наслідки буревію, Євгена відзначили за відповідальність і навіть пропонували залишитися працювати після армії.
“Він дуже хотів додому й тоді відмовився. Хто ж знав, що його життя все одно буде пов’язане з військом”, — каже мати.
Після повернення до Глухова почалася війна на сході України. Євгена мобілізували, а згодом він підписав контракт із 58-ю бригадою та вирушив на Донеччину. Саме на фронті командування помітило його здібності та запропонувало навчання у Львівській академії сухопутних військ.
Перший позивний Євгена був “Ектор”. Його він отримав через любов до кулінарії.
“Хлопці жартували, що він готує, як шеф-кухар. Так і закріпилося”, — пояснює Людмила.
Згодом у мінометній батареї за ним закріпили позивний “Артист”. Як згадує мама, це сталося через його вміння швидко приймати рішення та точно працювати з розрахунками.
На війні зустрів своє кохання
Саме служба подарувала Євгену й особисте щастя. У бригаді він познайомився з Катрусею із Сум.
“Вони дуже підходили одне одному — і характерами, і поглядами на життя. Здавалося, це і є його доля”, — говорить батько.
Після завершення одного з контрактів батьки пропонували синові повернутися до цивільного життя. Мама навіть радила відкрити власну кав’ярню — настільки добре він готував.
“Ми їздили по Сумах, дивилися місця для пересувної кав’ярні. Але потім він порадився з Катрусею і вирішив ще залишитися служити”, — згадує Людмила.
“Як там наш заєць?”
23 лютого 2022 року Євген ненадовго приїхав додому. Це був останній раз, коли батьки бачили його живим. Батько Володимир того дня працював у школі в селі. Коли син подзвонив, чоловік одразу зрозумів: приїзд невипадковий.
“Я поспішав додому, але запізнився на автобус. Дуже шкодую, що так і не встиг його побачити”, — говорить він.
Після початку повномасштабного вторгнення зв’язок із Євгеном був рідким. Часто рідні спілкувалися через повідомлення. Одного разу він надіслав батькові фото маленького сина Назарчика.
“Я й досі зберігаю це фото в телефоні”, — каже Володимир.
Згодом основний зв’язок із Євгеном підтримувала Катруся. Людмила пригадує: у розмовах вони навіть не називали його імені.
“Я питала: “Як там наш заєць?”, а вона відповідала: “У зайця все нормально, роботи багато””, — розповідає жінка.
Загинув, рятуючи дітей
Останнє повідомлення від сина Людмила пам’ятає дослівно: “Привіт, мамуль. Все нормально. Ідемо на уроки. Люблю вас”.
Невдовзі родина дізналася страшну новину — Євген загинув під час евакуації дітей.
Пізніше батьки випадково зустріли капелана його бригади біля могили сина.
“Він сказав: “Артисте, тобі ж ще жити й жити…” А потім додав, що Женя виконав головну Божу заповідь — полюбив ближнього, як самого себе. Він поїхав за тими дітьми”, — згадує Людмила.
Пам’ять, яка живе
Рідні кажуть: на могилі Євгена завжди є свіжі квіти. Його не забувають ні друзі, ні побратими.
На похорон до Глухова приїхали військові, з якими він служив. Один із побратимів тоді сів біля фотографії командира й попросив, аби його не чіпали.
“Він сказав: “Я хочу побути з командиром”. На це було дуже важко дивитися”, — пригадує мама.
Одного разу батьки знайшли на могилі берет із написом “Ектор” — першим позивним сина. Хто його залишив, вони так і не дізналися.
Пам’ять про Євгена живе і в його маленькому синові Назарчику, який дуже схожий на батька, і в його віршах, сповнених любові до України.
Рядки одного з них викарбувані на могилі воїна:
“Моя Вкраїно, диво калинове!
Тебе не обійшла війна.
І скрізь на обелісках мармурових
Твоїх героїв імена”.
“Ми досі чекаємо, що він зараз зайде у двері й скаже: “Мамуль, привіт. Як ви тут?” — тихо говорить Людмила.
Translation into English
“We had a very strong bond. Someone once told me: ‘You were his guardian angel.’ But I suppose on 1 April 2022, my guardian angel dozed off…”, — says Lyudmyla Kovalchuk, with tears in her eyes, speaking of her son Yevhen.
The young officer, whose call sign was “Artist”, was killed near the village of Yagidne in the Chernihiv region. The vehicle in which he was travelling to evacuate children hit an enemy mine. Read on to learn more about Yevhen’s story, his passions, his service and his love of life.
He loved technology, cooked and wrote poetry
Yevhen’s mother says: she never thought her son would join the military. From childhood, he had many interests, but he was most fascinated by technology.
“Grandad used to repair watches, and Yevhen was always hanging around helping out. Later on, he could fix anything himself — phones, computers, gadgets. He even repaired his own shoes”, — recalls Lyudmyla.
Even at school, Yevhen developed a passion for cooking. One day, his dad taught him how to make a simple soup, and the boy became so engrossed in the process that he ate almost half the pot before his mum even got home from work.
He later graduated from culinary school. His parents recall that he was particularly good at making Easter cakes and solyanka.
“We’ve tasted solyanka in many places, but we’ve only found one that’s similar to Yevhen’s in a single establishment in Sumy. Now we sometimes go there specifically and immediately think of him”, — says his father, Volodymyr.
In addition, Yevhen began writing poetry whilst still at school. He only showed his work to his mum. He wrote about nature, his native region and Ukraine.
“He once asked me for a rhyme for a word. And then he showed me his first poem. At the time, swallows had built a nest on our balcony — that’s exactly what he wrote about”, — recalls Lyudmila.
He hadn’t planned on joining the military, but that’s what he ended up doing
After school, Yevhen studied at the Hlukhiv Agricultural Technical College and Sumy State University, specialising in ‘Electrification’. He was later called up for compulsory military service. While serving in Odesa, where the military were clearing up after a storm, Yevhen was commended for his responsibility and was even offered a job to stay on after his service.
“He really wanted to go home, so he turned it down. Who could have known that his life would end up being connected to the military anyway”, — says his mother.
After returning to Hlukhiv, the war in eastern Ukraine began. Yevhen was mobilised, and later he signed a contract with the 58th Brigade and set off for the Donetsk region. It was on the front line that the command noticed his abilities and offered him training at the Lviv Academy of Land Forces.
Yevhen’s first call sign was “Hector”. He was given it because of his love of cooking.
“The lads joked that he cooked like a chef. That’s how it stuck”, — explains Lyudmila.
Later, in the mortar battery, he was given the call sign “Artist”. As his mum recalls, this was because of his ability to make quick decisions and work accurately with calculations.
He found love during the war
It was his military service that brought Yevhen personal happiness. In his brigade, he met Katrusya from Sumy.
“They were a perfect match—both in terms of their personalities and their outlook on life. It seemed as though this was his destiny”, — says his father.
After one of his contracts ended, his parents suggested their son return to civilian life. His mum even advised him to open his own coffee shop — he was that good at making coffee.
“We drove around Sumy, looking for places for a mobile coffee shop. But then he consulted with Katrusya and decided to stay on in the army”, — recalls Lyudmila.
“How’s our little rabbit doing?”
On 23 February 2022, Yevhen came home for a short visit. It was the last time his parents saw him alive.
His father, Volodymyr, was working at the village school that day. When his son called, he immediately realised that the visit was no coincidence.
“I was rushing home, but I missed the bus. I really regret that I didn’t manage to see him”, — he says.
After the full-scale invasion began, contact with Yevhen was sporadic. Often, the family communicated via messages. Once, he sent his father a photo of his young son, Nazarchik.
“I still keep that photo on my phone”, — says Volodymyr.
Later, Katya was the main point of contact with Yevhen. Lyudmila recalls that in their conversations, they didn’t even mention his name.
“I’d ask, ‘How’s our little bunny doing?’, and she’d reply, ‘The bunny’s fine, he’s got plenty of work’”, — the woman explains.
He died saving children
Lyudmila remembers her son’s last message word for word: “Hi, Mum. Everything’s fine. We’re off to class. Love you.”
Soon afterwards, the family received the terrible news — Yevhen had died whilst evacuating children.
Later, his parents happened to meet his brigade’s chaplain at their son’s grave.
“He said: ‘Artist, you still have a long life ahead of you…’ And then he added that Zhenya had fulfilled God’s greatest commandment — to love one’s neighbour as oneself. He went after those children”, — recalls Lyudmila.
A Living Memory
His family say there are always fresh flowers on Yevhen’s grave. Neither his friends nor his comrades have forgotten him.
The soldiers he served with came to Hlukhiv for the funeral. One of his comrades sat down next to a photograph of their commander and asked that it be left undisturbed.
“He said: ‘I want to stay with the commander.’ It was very hard to watch”, — recalls his mother.
One day, his parents found a beret on the grave with the inscription “Hector” — their son’s first call sign. They never found out who had left it there. The memory of Yevhen lives on in his young son Nazar, who bears a striking resemblance to his father, and in his poems, filled with love for Ukraine.
The lines of one of them are engraved on the soldier’s grave:
“My Ukraine, you wondrous viburnum!
The war has not spared you.
And everywhere on the marble obelisks
Are the names of your heroes.”
“We’re still waiting for him to walk through the door and say: ‘Mum, hello. How are you all?’”, — Lyudmila says quietly.
