Ігор Ляшенко із села Перемога на Глухівщині у 2022 році добровільно долучився до війська. На фронті служив розвідником у десантно-штурмовій бригаді, рятував побратимів під обстрілами та майже щодня знаходив кілька хвилин, аби написати мамі: «Я тебе люблю». Його історія — про силу характеру, відданість Україні та особливий зв’язок матері й сина.

Добровільно став до війська

Ігор народився і виріс у селі Перемога. Навчався у Баничах, після школи їздив на заробітки, а згодом працював на Глухівському кар’єрі кварцитів та автомагістралі «Північ» у Сумах. Рідні згадують його як відкриту та щиру людину, для якої сім’я завжди була на першому місці.

Мати військового, Тетяна Мащенко, каже: із сином у них були дуже близькі стосунки.

«Ми завжди всім ділилися одне з одним», — згадує жінка.

На початку повномасштабної війни пані Тетяна перебувала за кордоном на заробітках, а Ігор залишався в Україні. У серпні 2022 року він повідомив мамі, що вирішив іти на фронт добровольцем.

«Він написав мені повідомлення: “Мамо, я йду воювати”. Я просила його передумати, плакала. Але він відповів, що вже все вирішив».

Ігор служив розвідником у десантно-штурмовій бригаді. Лише згодом мама дізналася: бути десантником було його давньою мрією.

«Він потім сказав: “Мамо, я ще з дитинства цього хотів”».

«Мамо, доброго ранку. Люблю тебе»

Про службу Ігор говорив небагато. Не хотів, аби рідні зайвий раз хвилювалися через те, що відбувається на передовій.

Одного разу Тетяна зателефонувала синові, а він довго не відповідав. Коли все ж узяв слухавку, жінка почула, що йому важко говорити.

«Я питаю: “Синку, ти кудись біжиш?” А він каже: “Так, мам, зайнятий, потім наберу”. Уже потім я дізналася, що в той момент його пораненого несли побратими. Але навіть тоді він відповів, щоб я не переживала».

Найбільше пам’яті про сина у жінки залишилося в голосових повідомленнях. Вона досі їх переслуховує.

«Щоранку він писав: “Мамо, доброго ранку. Я тебе люблю”. Для нього це було природно. Він ніколи не соромився говорити про свої почуття».

«Спечеш мені ще один торт?»

19 лютого 2024 року Ігор зустрів свій 35-й день народження на фронті. Мама спекла для нього торт і надіслала фото.

«А він відповів: “Мамо, якщо ми повернемося з бою — спечеш ще один?” Я сказала, що обов’язково».

Але додому Ігор так і не повернувся. На той час на Донецькому напрямку тривали важкі бої, і можливості приїхати до рідних у нього не було.

Востаннє вони говорили 8 травня. А вже невдовзі матері повідомили, що син дістав поранення. Пані Тетяна пригадує: тоді вона ще не знала найстрашнішого, хоча люди поруч уже все розуміли.

«Я побачила його друга Артема. Кажу йому: “Ігоря поранили”. А він мовчить. Я все повторювала: “Він же живий?” А він просто взяв мене за руки й похитав головою».

Ігор Ляшенко загинув 8 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. За словами матері, навіть будучи пораненим, він допомагав рятувати побратимів.

Ігор дуже любив Глухів і хотів колись оселитися саме там. Після його загибелі цю мрію здійснила мама — переїхала до міста, яке так подобалося її синові.

У захисника залишився син.

Translation into English

The story of Igor Lyashenko, a scout from the Hlukhiv region, who spared his mother any worry right up to the very end

Igor Lyashenko, from the village of Peremoha in the Hlukhiv region, volunteered for military service in 2022. On the front line, he served as a scout in an airborne assault brigade, rescuing his comrades under fire and finding a few minutes almost every day to write to his mum: “I love you.” His story is one of strength of character, devotion to Ukraine and the special bond between mother and son.

He enlisted voluntarily

Ihor was born and raised in the village of Peremoha. He attended school in Banychi; after leaving school, he went away to work, and later worked at the Hlukhiv quartzite quarry and on the ‘Pivnich’ motorway in Sumy. His family remember him as an open and sincere person for whom family always came first.

The soldier’s mother, Tetiana Mashchenko, says they had a very close relationship with her son.

“We always shared everything with one another,” she recalls.

At the start of the full-scale war, Tetyana was abroad working, whilst Ihor remained in Ukraine. In August 2022, he told his mother that he had decided to go to the front as a volunteer.

“He sent me a message: ‘Mum, I’m going to fight’. I begged him to change his mind, I cried. But he replied that he’d already made up his mind.”

Ihor served as a scout in an airborne assault brigade. It was only later that his mother found out: becoming a paratrooper had been his long-held dream.

“He later said: ‘Mum, I’ve wanted this since I was a child.’”

“Mum, good morning. I love you.”

Ihor didn’t say much about his service. He didn’t want his family to worry unnecessarily about what was happening on the front line.

One day, Tetiana rang her son, but he didn’t answer for a long time. When he finally picked up, she could tell he was struggling to speak.

“I asked, ‘Son, are you rushing off somewhere?’ And he said, ‘Yes, Mum, I’m busy, I’ll ring you back later.’ It was only later that I found out that at that very moment his comrades were carrying him away, wounded. But even then he replied so that I wouldn’t worry.”

Most of the woman’s memories of her son are preserved in voice messages. She still listens to them.

“Every morning he would say: ‘Mum, good morning. I love you.’ It came naturally to him. He was never shy about expressing his feelings.”

“Will you bake me another cake?”

On 19 February 2024, Ihor celebrated his 35th birthday at the front. His mum baked him a cake and sent him a photo.

“And he replied: ‘Mum, if we come back from battle, will you bake me another one?’ I said I definitely would.”

But Ihor never made it home. At that time, heavy fighting was ongoing in the Donetsk sector, and he had no chance of visiting his family.

They last spoke on 8 May. Soon after, his mother was told that her son had been wounded. Tetyana recalls: at the time, she did not yet know the worst, although those around her already understood everything.

“I saw his friend Artem. I said to him, ‘Igor has been wounded.’ But he remained silent. I kept repeating, ‘He’s still alive, isn’t he?’ And he simply took my hands and shook his head.”

Igor Lyashenko was killed on 8 May 2024 whilst carrying out a combat mission in the Luhansk region. According to his mother, even whilst wounded, he helped to save his comrades.

Ihor loved Hlukhiv very much and wanted to settle there one day. After his death, his mother fulfilled this dream — she moved to the town her son had loved so much.

The defender is survived by a son.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp