Після зникнення безвісти старшого брата Олег Тищенко з Глухівщини міг демобілізуватися. Однак військовий відмовився залишати службу, пояснивши, що не хоче ховатися за чужою спиною. У травні 2024 року захисник загинув на Харківському напрямку. Рідні згадують його як щиру, працьовиту й творчу людину, яка навіть на війні залишалася людяною.
«Таким ми знали його вдома»
Олег Тищенко виріс у багатодітній родині в селі Уздиця на Глухівщині. З дитинства захоплювався творчістю: сам навчився грати на баяні, писав вірші, малював, працював із деревом і займався бджільництвом.
За словами сина, чоловік умів створювати незвичні речі навіть із простих матеріалів.
«Із якихось дощечок чи паличок він міг зробити цікаву табуретку або горщик для квітів», — згадує Андрій.
Після школи Олег здобув освіту механіка в Глухівському агротехнічному коледжі, а згодом — учителя трудового навчання у педагогічному університеті. Працював у різних сферах, їздив на заробітки, забезпечував родину.
«Він був комунікабельний і щирий. Завжди міг підтримати чи допомогти. Роботи ніколи не боявся», — розповідає син.
«Не хочу ховатися за спиною брата»
Із початком повномасштабної війни Олег хотів піти до війська одразу. Однак тоді вже служив його старший брат Володимир. У липні 2022 року мобілізувався й сам Олег.
Він служив у складі 146 окремого відновлювального полку. Спочатку виконував завдання як електрик — заряджав акумулятори для техніки. Підрозділ працював переважно на Запорізькому напрямку та Донеччині.
Навіть на війні Олег знаходив прості речі, які допомагали триматися.
«Він дуже любив собак. Постійно присилав фото цуценят, які жили поруч із ними», — каже Андрій.
У жовтні 2023 року на Авдіївському напрямку безвісти зник брат Олега Володимир. Після цього військовий вирішив перевестися до бойової частини.
«Ми його відмовляли, бо були проблеми зі здоров’ям. Навіть командування пропонувало демобілізацію. Але батько сказав, що не хоче ховатися за спиною брата», — пригадує син.
Після навчання Олег долучився до 42 бригади.
Останні слова, які син не почув
Після переведення до бойового підрозділу Олег значно рідше виходив на зв’язок із рідними. Андрій каже: військовим забороняли користуватися телефонами через небезпеку.
Востаннє син почув батька 5 травня 2024 року. Тоді Олег сказав, що вирушає на завдання і кілька днів не буде на зв’язку.
Через деякий час Андрію вдалося коротко поговорити з ним ще раз.
«Він сказав, що все добре, але зв’язок був дуже поганий. Я відчув, що він ще хотів щось сказати, та розмова обірвалася», — ділиться чоловік.
16 травня родина отримала звістку про загибель Олега Тищенка на Харківському напрямку.
«Дуже шкодую, що не почув останніх його слів. Думаю, вони були важливими», — каже Андрій.
Олегу Тищенку було 46 років. Його поховали в рідному селі Уздиця.
Син говорить: батько вчив його спокійно ставитися до труднощів і не втрачати віри навіть у складні моменти.
«Він завжди показував, що все можна пережити й вирішити», — згадує Андрій.
Translation into English
After his older brother went missing, Oleg Tishchenko from the Hlukhiv region could have been discharged. However, the soldier refused to leave the service, explaining that he did not want to hide behind someone else’s back. In May 2024, the defender was killed in action in the Kharkiv sector. His family remember him as a sincere, hard-working and creative person who remained humane even in the midst of war.
“That’s how we knew him at home”
Oleg Tyshchenko grew up in a large family in the village of Uzditsya in the Hlukhiv district. From childhood, he was passionate about creativity: he taught himself to play the accordion, wrote poetry, painted, worked with wood and kept bees.
According to his son, his father had a knack for creating unusual things even from simple materials.
“From a few planks or sticks, he could make an interesting stool or a flower pot,” recalls Andriy.
After school, Oleg trained as a mechanic at the Hlukhiv Agricultural Technical College, and later as a vocational training teacher at the Pedagogical University. He worked in various fields, travelled abroad for work, and provided for his family.
“He was sociable and sincere. He was always there to support or help. He was never afraid of hard work,” says his son.
“I don’t want to hide behind my brother’s back”
When the full-scale war began, Oleg wanted to join the army straight away. However, his older brother Volodymyr was already serving at the time. In July 2022, Oleg was mobilised himself.
He served with the 146th Separate Repair Regiment. At first, he worked as an electrician — charging batteries for equipment. The unit operated mainly in the Zaporizhzhia sector and the Donetsk region.
Even at war, Oleg found simple things that helped him keep going.
“He loved dogs very much. He was always sending photos of the puppies that lived near them,” says Andriy.
In October 2023, Oleg’s brother Volodymyr went missing in action in the Avdiivka sector. After that, Oleg decided to transfer to a combat unit.
“We tried to talk him out of it because of his health issues. Even the command suggested he be demobilised. But my father said he didn’t want to hide behind his brother’s back,” recalls his son.
After training, Oleg joined the 42nd Brigade.
The last words his son never heard
After being transferred to a combat unit, Oleg got in touch with his family much less frequently. Andriy says that soldiers were forbidden from using phones because of the danger.
The last time his son spoke to his father was on 5 May 2024. At the time, Oleg said he was heading out on a mission and would be out of contact for a few days.
A short while later, Andriy managed to speak to him briefly once more.
“He said everything was fine, but the connection was very poor. I sensed he wanted to say something else, but the call cut out,” the man shares.
On 16 May, the family received news of Oleg Tyshchenko’s death on the Kharkiv front.
“I really regret not hearing his last words. I think they were important,” says Andriy.
Oleg Tyshchenko was 46 years old. He was buried in his home village of Uzditsya.
His son says his father taught him to take difficulties in his stride and not to lose faith, even in difficult times.
“He always showed that you can get through anything and find a solution,” recalls Andriy.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
