Олександр Рознятовський народився в Казахстані, але справжнім домом для нього стала Україна. У Глухові він створив сім’ю, виховував сина та будував своє життя. Із перших днів повномасштабної війни чоловік добровольцем пішов до війська, а у травні 2023 року загинув поблизу Куп’янська на Харківщині внаслідок удару дрона-камікадзе. Про життєрадісного чоловіка, який до останнього підтримував рідних і ні дня не хотів залишатися осторонь війни, у спогадах дружини Ольги — далі.
Життєрадісний попри втрати
Олександр Рознятовський народився у місті Гур’єв у Казахстані, нині — Атирау. Згодом його родина переїхала до Білопілля на Сумщині. Після школи чоловік вступив до Глухівського педагогічного університету, де й познайомився з майбутньою дружиною Ольгою.
«Він був високий, гарний і завжди усміхнений. Його неможливо було не помітити», — згадує жінка.
Дружина розповідає: Олександр рано залишився без батьків. Матір втратив у 13 років, а батька — у 17. Попри це, не озлобився й дуже прагнув створити власну родину.
У 20 років чоловік став батьком. Щоб забезпечити сім’ю, брався за різну роботу — працював у Києві, а після повернення до Глухова був торговим представником, експедитором і водієм.
«Він постійно шукав можливості заробити й подбати про родину», — каже Ольга.
За словами дружини, Олександр добре розумівся на техніці й електроніці, любив риболовлю та природу. Це захоплення залишилося для нього особливо теплим спогадом про дитинство та батька.
Доброволець із перших днів вторгнення
24 лютого 2022 року життя родини різко змінилося. Ольга пригадує: того ранку всі жили в очікуванні та нерозумінні, що буде далі.
«Ми не знали, тікати чи залишатися вдома. Було відчуття повної невизначеності», — говорить вона.
Уже наступного дня Олександр добровольцем пішов до військкомату. Спершу ніс службу в Глухові та поблизу міста.
«Він дуже пишався тим, що потрібний. Я точно пам’ятаю: він не збирався відсиджуватися вдома ні дня», — пригадує дружина.
Згодом військовий пройшов навчання та долучився до 14 окремої механізованої бригади імені Романа Великого. Його бойовий шлях пролягав через Бахмут, Вугледар, Соледар і Харківщину.
У складі бригади Олександр брав участь у звільненні населених пунктів на Харківщині. Служив у розвідці та виконував завдання безпосередньо на передовій.
У лютому 2023 року під час обстрілу чоловік отримав контузію та травму руки.
«Його привалило стіною. На щастя, поранення були неважкі, і він швидко повернувся до служби», — розповідає Ольга.
Передчуття останнього бою
За час служби Олександр лише двічі приїжджав додому. Остання відпустка у квітні 2023 року залишила в родини тривожні спогади.
«Він почав говорити про документи, просив усе владнати на випадок, якщо з ним щось станеться. А я весь час повторювала, що все буде добре», — згадує дружина.
На початку травня військового відправили на навчання, щоб опанувати спеціальність водія БТР. У цей період зникли безвісти шестеро його побратимів із розвідки, що сильно вплинуло на чоловіка.
Рідні намагалися підтримувати його, хоча тривога лише посилювалася.
25 травня 2023 року Олександр вирушив на бойове завдання, яке стало останнім.
«Побратими потім розповіли, що він сказав: може не повернутися. Він ніби це відчував», — каже Ольга.
Перед виїздом військовий навіть залишив записку, де вказав, куди передати його речі.
«Земля пішла з-під ніг»
У ніч на 26 травня автомобіль, у якому перебував Олександр із побратимами, атакував дрон-камікадзе поблизу Куп’янська на Харківщині.
Про загибель чоловіка Ольга дізналася через два дні.
«26 травня я плакала весь день без причини. Було відчуття, ніби життя обірвалося. А потім я дізналася правду», — згадує вона.
Олександру Рознятовському було 36 років.
Рідні та друзі пам’ятають його як відкриту, доброзичливу та веселу людину, яка ніколи не скаржилася на труднощі.
«Він завжди йшов уперед — заради родини й заради того, щоб син жив у вільній Україні», — говорить дружина військового.
Translation into English
Oleksandr Roznyatovsky was born in Kazakhstan, but Ukraine became his true home. In Hlukhiv, he started a family, raised a son and built a life for himself. From the very first days of the full-scale war, he volunteered for the army, and in May 2023 he was killed near Kupiansk in the Kharkiv region by a kamikaze drone strike. Read on for the memories of his wife, Olga, about this cheerful man who supported his family to the very end and never wanted to stand aside from the war for a single day.
Cheerful despite his losses
Oleksandr Rozniatovskyi was born in the city of Guryev in Kazakhstan, now known as Atyrau. Later, his family moved to Bilopillia in the Sumy region. After school, he enrolled at Hlukhiv Pedagogical University, where he met his future wife, Olga.
“He was tall, handsome and always smiling. It was impossible not to notice him,” she recalls.
His wife explains: Oleksandr lost his parents at an early age. He lost his mother at the age of 13 and his father at 17. Despite this, he did not become bitter and was very keen to start a family of his own.
At the age of 20, he became a father. To provide for his family, he took on various jobs — he worked in Kyiv, and after returning to Hlukhiv, he was a sales representative, a freight forwarder and a driver.
“He was always looking for ways to earn money and provide for his family,” says Olga.
According to his wife, Oleksandr was well versed in technology and electronics, and loved fishing and nature. This hobby remained a particularly fond childhood memory for him, linked to his father.
A volunteer from the very first days of the invasion
On 24 February 2022, the family’s life changed dramatically. Olga recalls that, that morning, everyone was filled with anticipation and uncertainty about what would happen next.
“We didn’t know whether to flee or stay at home. There was a sense of complete uncertainty,” she says.
The very next day, Oleksandr volunteered at the military recruitment office. At first, he served in Hlukhiv and the surrounding area.
“He was very proud to be needed. I remember clearly: he had no intention of sitting at home for a single day,” recalls his wife.
Later, the soldier completed his training and joined the 14th Separate Mechanised Brigade named after Roman the Great. His combat path took him through Bakhmut, Vuhledar, Soledar and the Kharkiv region.
As part of the brigade, Oleksandr took part in the liberation of settlements in the Kharkiv region. He served in reconnaissance and carried out missions directly on the front line.
In February 2023, during shelling, he suffered a concussion and an injury to his arm.
“He was pinned down by a wall. Fortunately, the injuries were not serious, and he quickly returned to duty,” says Olga.
A premonition of the final battle
During his service, Oleksandr had only come home twice. His last leave in April 2023 left the family with a sense of foreboding.
“He started talking about paperwork, asking us to sort everything out in case anything happened to him. And I kept repeating that everything would be fine,” recalls his wife.
In early May, the soldier was sent on a training course to qualify as an armoured personnel carrier driver. During this period, six of his comrades from the reconnaissance unit went missing, which had a profound effect on him.
His family tried to support him, though their anxiety only grew.
On 25 May 2023, Oleksandr set off on a combat mission, which turned out to be his last.
“His comrades later told me that he’d said he might not come back. It was as if he’d sensed it,” says Olga.
Before leaving, the soldier even left a note indicating where his belongings should be sent.
“The ground fell from under my feet”
On the night of 26 May, the vehicle in which Oleksandr and his comrades were travelling was attacked by a kamikaze drone near Kupiansk in the Kharkiv region.
Olga found out about her husband’s death two days later.
“On 26 May, I cried all day for no reason. It felt as though life had been cut short. And then I found out the truth,” she recalls.
Oleksandr Rozniatovskyi was 36 years old.
Family and friends remember him as an open, friendly and cheerful person who never complained about difficulties.
“He always moved forward — for the sake of his family and so that his son could live in a free Ukraine,” says the soldier’s wife.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
