«Саме тут раніше було вікно. Як бачите, тепер воно значно розширилось. Тут стояли чотири шафи, а тут було ліжко, від якого лишився попіл», – Олексій Даджин крок за кроком обходить зруйноване приміщення й буквально відновлює в пам'яті вигляд своєї колишньої кімнати.
Хлопець стоїть на фоні того, що ще кілька днів тому було його затишною домівкою. Тепер замість стіни – величезна зяюча діра, крізь яку видно понівечене місто, а під ногами хрустить бита цегла та скло.
Олексій – студент Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Останні чотири місяці він мешкав у гуртожитку на території закладу. Його кімната розташовувалася на третьому поверсі, і саме туди в ніч на 18 травня прицільно влучив один із російських безпілотників.
Це вже другий удар по освітньому закладу за тиждень. Спершу російська армія атакувала територію університету в середу, 13 травня. Тоді будівлі зазнали значних пошкоджень. На світанку 18 травня ворог повернувся, щоби збільшити руйнування.
Виїхав – це і врятувало
Олексій згадує, що під час першої атаки 13 травня він перебував у своїй кімнаті. Тоді ворожі снаряди двічі поцілили в будівлю гуртожитку та зруйнували навчальну майстерню.
«Я саме спав, розбудили мене вибухи. Коли все почало летіти, ми ховалися ось тут, – розповідає студент та показує на підвал. – До певного часу ми жили тут абсолютно спокійно».
Одразу після того першого обстрілу хлопець вирішив з'їхати. Це рішення фактично врятувало йому життя. Коли вночі 18 травня черговий дроновий удар повністю зніс стіну його колишньої кімнати, Олексія всередині вже не було.
«Цієї ночі я особисто нічого не чув, бо вже переїхав. Але мені розповідали, що було дуже гучно, усе палало. Зараз от прийшов трохи позабирати речі, що вціліли», — каже студент.
Він додає, що цей гуртожиток був призначений переважно для сімейної молоді — тут мешкали викладачі з родинами та студенти. Оскільки вихованців університету зараз небагато, вільні кімнати заселяли одинокими студентами.
«Тиха була вулиця»
Цієї ночі Глухів здригнувся близько о пів на четверту ранку – росіяни випустили по місту щонайменше чотири безпілотники. За даними ДСНС, пожежі спалахнули одразу на трьох локаціях. Проте вибухова хвиля не обмежилася територією університету. Вона пішла далі, нівечачи будинки у приватному секторі довкола навчального закладу.
Жителька Глухова Інна Горностай показує оселю своєї 75-річної матері.
«Вікна скрізь вилетіли, у спальні шибки вибиті повністю. З іншого боку пластикові вікна ніби й стоять, але вони не тримаються, ходуном ходять. Паркан мені сусід трохи підлатав, щоб хоч якась огорожа була», – розповідає жінка.
Матері пані Інни 75 років, вона має цукровий діабет і дуже слабке здоров'я. Перший обстріл 13 травня літня жінка перенесла важко – тоді родина була змушена звернутися по допомогу до лікарів. Новий нічний удар лише погіршив її стан.
«Після першого разу ми її відвели до лікарні, вона зараз приймає антидепресанти. Записалися на прийом, щоб покласти її в лікарню під крапельниці. Як бути далі – я просто не знаю, – ділиться глухівчанка та додає, що ця вулиця завжди була тихою. – Просто люди собі жили, нічого особливого тут взагалі немає. Тихою і спокійною вулиця була. А це просто... Я не знаю, один суцільний кошмар».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
