Серце захисника зупинилося у Краматорському районі ще в лютому 2025 року, але довгі місяці матір жила надією на диво. Наприкінці травня експертиза підтвердила найстрашніше — молодший син родини, яка рік тому вже втратила старшого брата, який загинув у бою.
Хто повідомляє: кореспонденти Глухів.Cіty з церемонії прощання
У чому суть
Церемонія прощання відбулася біля Трьох-Анастасіївської церкви. Віддати шану воїну прийшли рідні, бойові побратими, представники громад і жителі міста.
«Триває війна і вона нам несе багато лиха. І сьогодні ми зібрались, щоб попрощатися з нашим земляком, воїном, захисником Ядутою Олександром Віталійовичем. Ми розділяєм ваше горе і немає сьогодні чужої біди в нас вона одна. Єдине несе горе — загибель наших захисників та мирних жителів. Олександр Віталійович був самодостатньою людиною, щасливою. Все мав для того, щоб жити і бути щасливим. Був мобілізований до лав ЗСУ і віддав найцінніше — своє життя. Віддав його за нас з вами, щоби ми могли жити, боротися за мир, за майбутнє наших дітей», — заступник міського голови Олексій Ткаченко.
Про Олександра Ядуту
Олександр народився і виріс у Глухові. Тут минули його дитинство та юність. Навчався у загальноосвітній школі №1, а випускний 9-й клас закінчував у ЗОШ №6.
Далі він вступив до агротехнічного коледжу, а згодом здобув вищу освіту в Сумському державному університеті за спеціальністю «Економіка будівництва».
Після навчання Олександр повернувся до рідного міста. У 2007 році створив родину, у якій народився син. Працював у ДСУ-37. Щоб забезпечити найрідніших усім необхідним, чоловік багато працював за фахом: спершу їздив на заробітки до Ірпеня, а згодом трудився переважно на Сумщині.
Олександр був людиною виняткової душі, пишуть на сторінці міськради. Друзі та близькі згадують його як надзвичайно доброго, щирого, компанійського та дружелюбного чоловіка. Він ніколи не мав звички жалітися на труднощі, завжди був готовий віддати останнє близьким людям.
Восени 2024 року Олександр Ядута був мобілізований до лав ЗСУ. На фронті він тримався мужньо. Навіть у найважчі хвилини знаходив можливість почути голос найріднішої людини — своєї мами, з якою весь час був на зв'язку.
Їхня остання розмова відбулася 13 лютого 2025 року. Наступного дня, 14 лютого, Олександр телефонував знову, але мати з поважних причин пропустила цей дзвінок. Коли ж спробувала передзвонити — мобільний сина вже мовчав.
З 19 лютого 2025 року Олександр офіційно вважався зниклим безвісти. І лише тепер стало відомо, що саме того дня він прийняв свій останній бій у Краматорському районі Донецької області, поблизу населеного пункту Зелене Поле.
Рік тому мати Олександра поховала свого старшого сина Андрія. Тепер кривава війна забрала й молодшого.
В Олександра залишилися мати, вітчим та син.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
