«Не віриться, що майже 20 років життя тут, і нічого не залишилося», – із цими словами Анна Бірюк дивиться на попелище і голі стіни, які ще вчора були її затишним домом. Будинок, який її чоловік-будівельник роками зводив власноруч, і де пара виховувала трьох дітей, росіяни спопелили за лічені хвилини. Багатодітна родина вмить втратила все, що наживала: від вишуканої дерев'яної кухні, подарованої свекром на весілля, до дитячих речей, документів та побутової техніки.
Про пережите пекло – у репортажі зі згарища.
Вижили дивом
Над згарищем у приватному секторі досі стоїть щільний дим, а в глибині руїн подекуди пробивається відкрите полум'я. Анна Бірюк дивиться на те, що ще вчора було її затишним домом. Від будівлі, де пара виховувала трьох дітей, залишилися лише обгорілі стіни з піноблоку.
Жінка намагається триматися, але зізнається: шок наздоганяє саме зараз, коли нічна паніка минула.
«Останньою загорілася ця кімната, – показує глухівчанка на вікно її з чоловіком спальні. Вона якраз розташовувалася на кутку будинку, в іншому кінці. – До останнього я думала: може, щось залишиться? Ні. І чесно вам скажу, так дивно дивитися і розуміти... Ага, от тут у тебе ще вчора стояла шафа. А тут у тебе була стінка. Тепер дивишся – там немає нічого нічогісінько».
У ніч на 9 червня, близько другої години, спокійний сон родини обірвав надпотужний вибух – російські військові атакували житловий квартал безпілотником. Ворожий БПЛА поцілив прямо в частину будинку, де знаходився коридор та невелика кімната зі стінкою для речей. Стеля вмить обвалилася, а полум'я спалахнуло за секунди, відрізаючи шлях до порятунку.
Анна разом із дітьми спала в протилежному кінці оселі. Жінка вказує рукою на порожнє, обпалене обрамлення дверей, за яким колись були три спальні. Саме те, що вони перебували в дальніх кімнатах, врятувало їм життя.
«Нам пощастило, що ця "Молнія" прилетіла ближче сюди, до коридорчика, а далі починалася зала. Вона обвалила отут стелю. Слава Богу, що дітей не поранило склом в їхніх кімнатах. Оце дуже повезло. Вікна розсипалися лише там, де впали перекриття, а у дітей залишилися цілими, тому осколкових поранень ніхто не дістав», – додає Анна.
Шлях до порятунку був заблокований завалами, задимлений і охоплений вогнем, згадує жінка. З вулиці на допомогу вже бігли свекри Анни, які живуть поряд. Вони ззовні намагалися вибити вхід, поки мати всередині допомагала наляканим дітям.
«Вони з вулиці відчинили двері, а я з того боку, через оці всі завали, діставала дітей. Повдягали все, що змогли знайти в темряві під руками. Навіть найменшому сину я дістала взуття з різних пар – один такий, другий інший... Повискакували в тому, в чому спали. Ніч же була».
Вогонь гасили відрами під гуркіт нових БПЛА
Опинившись на вулиці, родина зрозуміла: рятувати речі пізно, треба рятувати сусідів. Оскільки вогонь швидко перекидався на господарські споруди, була загроза, що спалахне весь квартал. На допомогу Бірюкам миттєво збіглися люди з усіх довколишніх та навіть паралельних вулиць. Гасили полум’я самотужки – пожежні машини в Глухові побило обстрілами.
«Усі поприбігали, всі носили відрами воду. Тільки за рахунок цього нам вдалося запобігти, щоб вогонь не перекинувся на сусідні будинки, відбивали їх як могли. Дуже дякую сусідам! І ми ж, поки гасили, над нами ще пролітали дві "Молнії" чи якихось БПЛА», – розповідає глухівчанка.
Жінка додає: ворожі безпілотники йшли настільки низько, що попри нічну темряву, люди могли розгледіти навіть їхній колір. Невдовзі десь неподалік прогриміли нові гучні вибухи, але мешканці продовжували ланцюгом передавати відра з водою. Тоді ж поспіхом вдалося зробити головне – перекрити газопостачання до будинку, аби не спровокувати масштабнішого вибуху.
З усього майна великої родини вціліла лише автівка. І то – завдяки випадковості. Анна каже, що ввечері повернулася з роботи втомленою і просто не захотіла загнати машину в гараж, залишивши її припаркованою біля двору. Гараж разом із літньою кухнею та сараєм згорів ущент, а автомобіль відбувся лише незначними пошкодженнями: від температури вивалилася лампочка та повилітали динаміки.
Підтримати родину, в яких росіяни забрали все, можна тут: Монобанка.
Найбільше хвилюються за тварин
Поки ми розмовляємо, біля розбитого згарища на ланцюгу сидить великий пес. Попри свої чималі габарити, він виглядає абсолютно розгубленим. Анна розповідає, що пес дуже лякливий. Родина живе на прикордонні, де постійно відлунюють вибухи, тож чотирилапий перебуває у хронічному стресі.
Нічний приліт понівечив і його сховок – вибуховою хвилею розвалило частину будки та поламало стовпчик поруч.
«Він дуже боїться прильотів. Хоч і великий, але дуже-дуже боїться. Він так забився, бідняга, в будку. Повз нього ж бігали люди зовсім незнайомі, а він у нас справді охороняє територію і нікого зазвичай не пустить. А тут всі повз нього бігали, він навіть носа не висунув, бідняжка», – ділиться жінка.
Вона розповідає, що таке кумедне ім'я, Кузя, собаці дали діти. У родині взагалі усі чотирилапі мають легкі та смішні клички, які вигадувала малеча. Окрім Кузі, Бірюки прихистили трьох котів. Усі вони – підкинуті, повз яких родина просто не змогла пройти.
Одразу після нічного вибуху перелякані коти чкурнули в різні боки і зникли. Проте зранку один із них, чорний пухнастик, першим повернувся на руїни. Ба більше, просто під час нашої розмови відбувається маленьке диво: з-під дерев’яної прибудови обережно виходить і крутиться біля ніг кішка Мура.
Досі шукають лише третього, найменшого котика сірого кольору з притиснутими вушками.
«Він у нас такий гарненький був, сіренький. І він не виходив з дому на вулицю взагалі. Я сподіваюсь, що він устиг вискочити, наче тоді діти бачили. Дуже переживаю за нього. Буквально ввечері я повернулася з роботи, ми сиділи на кухні, і він так бавився з корзинкою», – згадує Анна.
Згоріла ціла історія родини
Поки коти потроху повертаються до знищеного житла, Анна показує на інший бік подвір'я. Ми проходимо через кущі малини, і жінка додає, що від ворожого удару постраждав і її огород із розсадою, в який вона вкладала багато сил.
«Усе, що не постраждало від вогню, ми самі ж і потоптали, поки воду відрами носили. Половина врожаю точно пропала. Але нічого, будемо якось відновлюватися. Головне, що живі», – каже господиня.
Особливим болем для Анни є квіти. Вона дуже любила ними займатися, тож майже кожне підвіконня в будинку буяло зеленню. Тепер усі вони згоріли разом із кімнатами. Слідом за квітами вогонь повністю знищив і пасіку чоловіка та запаси меду, які зберігалися в гаражі.
У цьому будинку родина прожила близько 17 років, а загалом подружжю вже майже 20. Кожен куточок тут був наповнений історією та теплом, адже чоловік Анни за спеціальністю будівельник і зводив оселю власноруч. Будувати родинне гніздо допомагав і свекор, який був знаним майстром по дереву. Жінка з теплотою згадує, як на весілля він зробив для молодят особливий подарунок – ексклюзивну різьблену кухню з натурального дерева.
Тепер Анна крізь пусті віконні рами зазирає туди, де колись збиралася за обідом уся велика родина.
«Вона була дуже гарна. А тепер дивишся – і немає нічого. Самі лише голі стіни... Навіть не цегла, а посірілий піноблок. Якось так це дивно і страшно одночасно, просто не віриться. Не дійшло, мабуть, остаточно. Уночі була трохи істерика, а зараз всередині все так труситься, хоча ззовні здається, що ти абсолютно спокійна. Але це не так. Насправді це зовсім не так. Всередині просто все отак перевертається», – ділиться глухівчанка.
Без інсуліну, але допомогли люди
Окрім втраченого даху над головою та родинних реліквій, у вогні згоріли й життєво необхідні медикаменти, які щодня приймає Анна. Жінка має цукровий діабет, тож без цих препаратів її стан може стрімко погіршитися.
Медична система влаштована так, пояснює глухівчанка, що отримати безкоштовний рецепт повторно, якщо попередній уже виписали на три місяці наперед, неможливо. Тож ліки довелося б купувати за власні кошти, де кожен флакон коштує близько 600 гривень – непідйомна сума для родини, яка щоправда залишилася ні з чим.
«Зателефонувала жінка, каже: "Я з вами поділюся своїми ліками". Самим купувати зараз це дуже дорого, а вона сама відгукнулася і сказала, що віддасть своє. Я їй неймовірно вдячна», – каже Анна.
Попри пережите пекло, родина намагається дивитися в майбутнє. Наразі Бірюки знайшли тимчасовий притулок у батьків, які живуть неподалік. Анна вже звернулася до поліції, аби зафіксувати воєнний злочин росіян, та чекає на повернення чоловіка з Києва, щоб разом почати розчищати завали й вивозити сміття.
Тим часом у родини залишаються великі життєві плани, які вони в жодному разі не збираються скасовувати через російський терор. До моменту трагедії їхня старша 16-річна донька, яка щойно закінчила 9 клас, активно відвідувала підготовчі курси та збиралася вступати до місцевого агротехнічного коледжу. А найменший семирічний син якраз готувався восени стати першокласником.
У будинку згоріли всі планшети, телефони та новенький ноутбук, який родина щойно отримала у школі для навчання хлопчика. Оскільки уроки проходитимуть в онлайн-форматі, тепер батькам доведеться шукати кошти та можливості, щоб забезпечити дітей хоча б базовими гаджетами.
«Не можна сказати, що наші плани перекреслені. Все одно син піде в перший клас, і донька вступить до навчального закладу. Але як саме це все тепер відбуватиметься – побачимо. Треба буде добре подумати про техніку для дітей. Побачимо... Головне, що ми всі живі й не дістали поранень. А стіни – стіни ми відбудуємо. Ми сильні, ми впораємося», – говорить Анна Бірюк.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
