Зранку четверга, 30 липня, росіяни атакували село Береза безпілотниками. Внаслідок влучання виникла масштабна пожежа: вщент згорів будинок родини Савченків, а господар оселі та його син отримали важкі осколкові поранення. Про стан постраждалих та про те, що розповідають сусіди про пекельний ранок, — у репортажі.

«Що я зроблю, дитино? Душа тягне додому»

Будинок родини Савченків знищений повністю. На місці згарища досі стоїть густий сірий дим, а з-під обвуглених балок подекуди пробивається відкритий вогонь. Гасити пожежу заважає і погода – сьогодні в селі Береза сильними поривами дме вітер. Рятувальники та місцева пожежна команда працюють без упину: тільки-но приборкають полум'я в одному кутку, як вітер знову роздмухує його в іншому.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Уздовж вулиці поволі йде жінка старшого віку. В одній руці в неї палиця, на яку вона спирається, у іншій — порожнє червоне відерце. У селі немає світла, а разом із ним і води в хатах. Жінка прямує далі вгору вулицею, аби набрати з колодязя.

Звати жінку Марія Гусляниця. Вона – сусідка потерпілих.

«Тут жила родина з чотирьох людей. У них мати паралізована, то якийсь час вона навіть у мене лежала», — зупиняється та розповідає бабуся Марія.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Атака безпілотниками сталася близько п'ятої ранку. Для цієї вулиці це вже не перший приліт. Пані Марія свого часу вже залишала рідну хату, але через два місяці повернулася додому.

«Я перелякалася так, що й словами не передати. Сама ж живу. У хаті геть усе посипалося — і штукатурка, і стеля. А першого разу, як ударило, то пошкодило фундамент. Сільрада виділила дві тисячі гривень – і що я за них куплю? Ні піску, ні цегли за це не візьмеш. А що я сама зроблю? Мені за два дні виповниться 85 років. Що я зроблю, дитино? Не знаю, як далі бути. Син живе в Ніжині, каже: "Мамо, їдьте до мене". Я й була в нього два місяці. Але ж душа тягне додому», — бідкається пенсіонерка.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Поки гасили пожежу, над головами кружляли безпілотники

Просто напроти зруйнованої хати живе Галина Балицька. У її дворі чути худобу — жінка тримає чимале господарство. Поміж дорослих корів помічаємо зовсім маленьке теля, яке ледь тримається на ногах.

— Це щойно народилося? — запитуємо в жінки.

— Сьогодні о першій ночі, — відповідає пані Галина. — Навіть і не думали, що зранку таке станеться.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Близько п'ятої ранку жінка вже не спала — прокинулася, бо треба було йти доїти корів, але ще не встала з ліжка. Саме в цей момент пролунав перший вибух.

«Я кричу чоловікові, що горить хата навпроти. Він вискочив на вулицю, і тут — другий приліт. Вони літають над нами, ми бігаємо, не знаємо за що схопитися. Тоді відра похопали — треба ж сусідів рятувати» — пригадує Галина.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Обстріл на цьому не закінчився. Поки люди намагалися приборкати вогонь власноруч, ворожі дрони продовжували кружляти просто над приватним сектором.

«Це було десь на початку шостої ранку. Точний час більше чоловік запам'ятав, бо я бігала, кричала, плакала — мене емоції переповнювали. Приїхали пожежники, люди збіглися, допомагали. "Швидку" викликали, бо господар двору та його син отримали поранення. Поки пожежники гасили, безпілотники дуже довго літали над нами, фіксували, де ми й що робимо. Ми ховалися по підвалах. Дуже страшно», — каже жінка.

Іще один безпілотник упав просто серед городу пані Галина. Жінка веде нас через подвір'я, аби показати вирву: «Ви за розсаду не переймайтеся, проходьте — тут уже й так усе обстрілом потоптано».

Автор: Глухів.City

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

У якому стані поранені батько й син

До зруйнованого будинку під’їжджає легкова машина. З неї виходить чоловік на ім’я Юрій. Він — кум постраждалої родини Савченків. Каже, щойно повернувся з лікарні в Глухові, куди «швидка» забрала поранених.

«Обидва у важкому стані — і батько, і син. Лежать під крапельницями, я якраз заходив до них. Вибігли з палаючої хати в чому були, в самих трусах, майна не залишилося взагалі ніякого. Оце поїхав, купив їм хоч якийсь одяг, бо немає геть нічого... У Льошки вся спина в осколках. Ще два не дістали, будуть після обіду операцію робити. Кажуть у лікарні, що глибоко сидять, може, доведеться й на Шостку везти. А у Паші вену перебило... Вони тут уже років 15–20 прожили», — розповідає Юрій Шевченко.

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Автор: Глухів.City/Анастасія Лутченко

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.