Кожен музичний шлях починається з першої ноти, і неважливо, де саме вона прозвучала — у великому мегаполісі чи затишному містечку на Сумщині. Для Тетяни Сніжко глухівська музична школа, репетиції у Будинку культури та викладання у педагогічному університеті стали міцним фундаментом. Далі були роки пошуків власного звуку, створення рок-гурту Ad Fontes, вимушений переїзд через повномасштабну війну та, врешті, робота скрипалькою в центрі світового інтертейменту — Лас-Вегасі.
Тепер Тетяна з Глухова грає на електроскрипці для масштабних подій на кшталт Formula 1, сама керує власним брендом у США і дописує книжку про те, як музикантам вийти за межі класичних оркестрів. Вона власною історією доводить: «Місце старту не обмежує масштаб мрій».
Про те, як починати все з нуля на іншому континенті, чому рок-гурт був лише розгоном у пізнанні свого стилю та як вибудувати власне ім'я у світі, де тебе ніхто не знає, — читайте далі в матеріалі Глухів.City.
«Як же звучить отой інструмент із струнами?»
Музична атмосфера, роказує Тетяна Сніжко, панувала в її родині завжди. Її мама викладала у місцевій школі мистецт у Глухові, а згодом — на музичній кафедрі університету. Вдома стояло піаніно, і як тільки дівчинка навчилася дотягуватися пальчиками до клавіш, одразу почала награвати свої перші ноти.
Мати Тетяни під час роботи
Мати Тетяни зі своїм ансамблем
Згодом у її житті з'явилася скрипка, захоплення якою почалося ще в зовсім юному віці.
«Я дуже сильно просилася на скрипку десь із чотирьох років. Мені було просто цікаво, як на ній грають і як узагалі дістають ці звуки», — пригадує глухівчанка.
Тетяна в дитинстві
Мама погодилася віддати Тетяну на навчання, але поставила чітку та дорослу умову: якщо починаєш — справу треба довести до кінця. Перші дитячі захоплення швидко зіштовхнулися з суворою музичною рутиною та щоденними багатогодинними репетиціями – коли однолітки збиралися на вулиці, згадує Тетяна, їй доводилося залишатися вдома з інструментом. У цей момент саме мамина непохитність не дала юній скрипальці опустити руки та відступити від обраного шляху.
«За що я їй дуже вдячна по сьогоднішній день», — зізнається зараз Тетяна.
Маршрут між третьою школою та старою будівлею музичної школи став для неї щоденним. Тетяна годинами чекала на свої уроки в маминому кабінеті, зростаючи в оточенні старовинної глухівської архітектури, а вільні дні проводила у бабусі неподалік Скоропадського озера. Тоді дівчинка ще не здогадувалася, що саме ці затишні вулиці та академічна витривалість закладуть фундамент для її майбутньої кар’єри на зовсім іншому континенті.
Перші прояви стилю: від класичних іспитів до рок-сцени
Після школи Тетяна вступила до Харківської консерваторії. Здобувши ґрунтовну класичну освіту, в 2007 році вона повернулася до рідного міста. Дівчина почала викладати в Глухівському педагогічному університеті, у музичній школі та очолила районний Будинок культури. Втім, каже, суворі академічні рамки завжди здавалися їй затісними — навіть під час навчання на іспитах вона намагалася вийти за межі класичного канону.
«Класична музика — це гарний фундамент і база, але я завжди відчувала, що мені потрібно щось інше. Навіть у консерваторії на екзамен я підбирала собі образ під твір: якщо грала фантазію на тему "Кармен", то вдягалася як Кармен — із трояндою у волоссі та пишною спідницею. Мені завжди хотілося робити трішки більше, ніж вимагалося від класичного музиканта», — пригадує Тетяна.
Саме це прагнення експериментів і звело її з майбутніми колегами по сцені. Поворотний момент стався за лаштунками міського Будинку культури після одного з концертів. Тетяна познайомилася з місцевими музикантами, які виконували рок-композиції під гітару. Дізнавшись, що перед ними не просто викладачка та академічна скрипалька, а й авторка власних пісень, хлопці одразу запропонували створити спільний проєкт.
«Спочатку я не сприймала це дуже серйозно. Думала: “Я тільки закінчила консерваторію, у мене академічна освіта, а тут якісь пісні під гітару”. Але ми швидко зробили демо-запис, і один із учасників без мого відома відправив заявку на міжнародний фестиваль. Я посміялася: “У нас же майже немає репертуару!”. І найсмішніше, що серед 250 гуртів відібрали саме нас», — розповідає Тетяна.
Так розпочалася історія глухівського рок-гурту Ad Fontes, яка тривала близько п'яти років. Музиканти працювали на звичайних роботах із невеликими зарплатами, а весь вільний час і власні кошти вкладали у творчість, пошук спонсорів для поїздок та репетиції. Для колективу аматорського формату здобутки виявилися вагомими: перемога на регіональному етапі та третє місце на Всеукраїнському конкурсі «Червона рута», а також успішний відбір на фестиваль «Тарас Бульба».
«Ad Fontes — це мої надзвичайно теплі спогади. Бо насамперед, — це було моє авторське: я писала пісні, робила аранжування і вклала туди дуже багато душі. Ми робили це безкоштовно, на чистому ентузіазмі. І як для любительського гурта ми здобули досить вагомі досягнення», — підсумовує музикантка.
Один рюкзак на двох і дорога в невідомість
Історія гурту Ad Fontes завершилася природно через сімейні обставини: Тетяна та її чоловік, який також був учасником колективу, прийняли рішення розійтися. Оскільки продовжувати спільну творчість було складно, проєкт припинив існування. У 2012 році Тетяна разом із маленьким сином переїхала до Бучі. Звідти, каже, було зручно їздити до столиці — усього 20 хвилин на маршрутці, а в Києві активно розвивалася її сольна кар'єра: виступи у ресторанах, приватні заходи та нові музичні проєкти.
Тетяна в ресторані "Старе місто", що в Глухові
Життя здавалося налагодженим, аж поки не почалося повномасштабне вторгнення. У лютому 2022 року Тетяна із сином опинилися в епіцентрі подій у Бучі. Не маючи власного авто, виїхати в перші дні вони не змогли й потрапили в тритижневу окупацію під постійними обстрілами.
«Це було дуже страшно і дуже гучно, бо все почалося саме з нашого регіону. Наче в якомусь моторошному кіно. Коли з'явився шанс евакуюватися, я взяла лише один рюкзак: закинула туди ноутбук, якісь документи, пару кофт і халат. Ніяких речей, навіть скрипок не брала. Мені просто випадково додзвонилася сусідка — хоча зв'язку вже практично не було. Основний телефон розрядився, тож я переставила сім-картку в стару "Нокіа", яка тримала заряд тижнями. Саме туди прийшло повідомлення про евакуаційний автобус. На свій страх і ризик я взяла сина за руку, і ми просто пішли», — згадує Тетяна.
Опинившись у Києві, музикантка мала лише одне прагнення — вивезти дитину якнайдалі від жахів війни. Попереду був складний шлях без фінансових заощаджень, де вирішальну роль зіграла підтримка волонтерів та друзів. Спочатку був місяць у Берліні та пошуки бодай якоїсь роботи. Згодом Тетяні вдалося знайти контракт на виступи у Туреччині на 5,5 місяців, де їм із сином надали житло. Паралельно з роботою вона шукала спонсорів у США, щоб оформити документи для в'їзду.
«Це не було так, що я запланувала переїзд до Америки, відклала гроші й спокійно поїхала. Так склалися обставини. Завдяки роботі в Туреччині та допомозі спонсорів після завершення контракту ми врешті прилетіли до США», — додає скрипалька.
«На роботу повз казино та бутіки»
Приїзд до Лас-Вегаса став для Тетяни можливістю нарешті розкрити свій потенціал у середовищі, де яскраве шоу та сміливі експерименти є нормою. Якщо в академічних колах її прагнення виходити за межі стандартного виконання іноді дивували, то у столиці світового інтертейменту вона відчула себе на своєму місці.
«Я завжди почувалася дещо іншою в класичних кругах. А коли приїхала у Лас-Вегас, зрозуміла: ось це саме те місце, де можна себе реалізовувати так, як я завжди хотіла. Що б я тут не придумала, це не виглядатиме дивно. Зараз я вже не вважаю себе класичною скрипалькою — консерваторію закінчила майже 20 років тому, а далі самостійно вчилася імпровізації, сценічній роботі та просуванню», — розповідає музикантка.
У Лас-Вегасі Тетяна почала виступати як сольна виконавиця на масштабних корпоративних та приватних заходах. Серед її проєктів — виступи для компанії Amazon та під час престижного етапу перегонів Formula 1 Las Vegas Grand Prix.
«На великих подіях залаштунки приблизно однакові, просто масштаб інший. На Formula 1 поруч у гримерках були такі зірки, як Бейонсе, Снуп Догг чи Джон Ледженд, – зізнається Тетяна та додає, що спочатку Лас Вегас викликав “вау ефект”, але з часом став буденністю. — Я часто ловлю себе на думці: як узагалі таке могло статися? Ідеш на роботу повз казино New York чи Paris, повз усі ці магазини Gucci та Prada... Звісно, за майже чотири роки в Лас-Вегасі той первинний вау-ефект зник і це стало буденністю. Але іноді просто стаєш і думаєш: "Господи, як це взагалі сталося?"».
Тетяна на Formula 1
Електроскрипка, самоменеджмент та власна книжка
Перехід на електроскрипку став для Тетяни практичною необхідністю під час сольних виступів у клубах та на великих майданчиках, де акустичний інструмент просто не справлявся із підзвучкою.
«Кожного разу з акустичною скрипкою були сюрпризи через налаштування мікрофонів. Тому я вирішила перейти на електроінструменти — це дає змогу звучати як цілий симфонічний оркестр, використовувати гітарні спецефекти та ефекти обробки звуку. У консерваторії цьому не навчають, тож довелося вивчати гітарну літературу та самостійно опановувати електронні девайси», — пояснює скрипалька.
Саме цей шлях — від академічних основ у Глухові та перших рок-експериментів з Ad Fontes до самостійного опанування електроакустики, звукорежисури й самопросування в США — спонукав Тетяну поділитися власними напрацюваннями з іншими. Усі помилки, практичні лайфхаки та знання, зібрані за роки автономної кар’єри без продюсерів, вона об’єднала у своїй першій книжці для музикантів. Праця вже вийшла англійською мовою, а зараз авторка активно працює над її адаптацією та перекладом українською.
За своєю суттю, пояснює Тетяна, це покроковий практичний гайд для академічних виконавців, які прагнуть вийти за межі оркестрових ям чи викладання й побудувати власне ім'я. У виданні Тетяна детально розбирає не лише технічний бік справи — як правильно підбирати обладнання, налаштовувати звук та працювати з педалями ефектів, — а й основи сучасного селф-менеджменту: від створення особистого бренду, ведення соцмереж і самостійного монтажу якісного відеоконтенту до грамотного ведення переговорів із замовниками.
«Книжка — це покроковий гайд про те, як класичному музиканту розвивати сольну кар’єру без менеджерів і продюсерів. Як вести соцмережі, знімати й монтувати відео, працювати зі звуком і просувати себе на ринку. Адже гарних музикантів багато, але вміти продати свою творчість — це окрема навичка. Моя головна порада колегам: hard work pays off, і пам’ятайте, що місце вашого старту 100% не обмежує масштаб ваших мрій», — підсумовує Тетяна Сніжко.
Сьогодні глухівчанка продовжує впевнено будувати власне ім'я на американській сцені, підкорюючи нові майданчики. У її найближчих амбітних планах — не зупинятися на сольних виступах і корпоративних проєктах, а створити власне авторське музично-танцювальне шоу в Лас-Вегасі.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
