Без світла, води та під постійними обстрілами: у прикордонному селі Есманьської громади залишалася родина, яку не могли евакуювати через небезпеку та важку хворобу чоловіка. На порятунок подружжя вирушили українські військовослужбовці. Як відбувалася місія та що розказують люди – читайте далі.

Подружжя виживало в зруйнованому селі

Подружжя Кандибіних залишалося в селі Есманьської громади до останнього. Валентина та Василь мешкали за кілька кілометрів від лінії фронту, де не вщухали обстріли. Пан Василь – паралізований сім років після інсульту. У зруйнованому селі його доглядала дружина.

«Я його ніколи в житті не залишу, навіки вічні ніколи не залишу. За будь-яких обставин, я його завжди виходжу. Я тільки боялась, що втрачу зір повністю і він залишиться один. Вже всі йшли, а я його ж не потягну. На чому ти його потягнеш? На собі? Розумієте? Це було нереально просто», – каже Валентина Кандибіна.

Вона додає, ситуація в їх населеному пункті суттєво ускладнилася весною. Село залишилося без електроенергії та водопостачання, а сусіди поступово покинули власні домівки. Їжу Кандибіни готували на печі, а зв'язок підтримували завдяки генератору та сонячним батареям.

Евакуація під обстрілами

Евакуювати Кандибіних з села було майже неможливо. Та все ж врятувати родину наважилися українські воїни. Як розказує нацгвардієць Дмитро Журавель, з ними зв’язалися побратими та розказали про родину.

«Вони там вже були довгий час, бо взагалі село евакуювали, там життя немає – його розбивають фактично кожен день, по кілька десятків за день – “Молнії” та інші дрони», – каже Дмитро.

Нацгвардійці спланували виїзд за вечір, повідомили суміжників та вранці вирушили в село. Там знайшли дім Кандибіних. Дмитро каже, Василь був у стабільному стані, але потребував допомоги: «Ми його поклали на ноші, укутали, щоб не переохолодився».

Евакуація була напруженою та вкрай небезпечною. Через загрозу викриття позицій росіянами бійці не могли застосувати аеророзвідку: «Вибухи були, але нас не побачили, Слава Богу», – додає Дмитро Журавель.

«Тільки вискочили на трасу, тільки встигли вискочити, як розпочався такий обстріл. Не знаю, нам, напевно, просто пощастило вижити. Взагалі всі хлопці молодці, вони нам допомогали», – згадує Валентина Кандибіна.

Близько кілометра військовослужбовці виводили подружжя пішки – Володимира несли на руках. Крім людей з-під обстрілів вони врятували й домашнього улюбленця — кота Черниша.

Після успішного виїзду з небезпечної зони подружжя тиждень лікувалося в медичному закладі та наразі готується до реабілітації.

Будинок Кандибіних залишився на прикордонні разом з усім майном. Утім, Валентина переконана, що їм вдалося зберегти найважливіше – життя та одне одного.

«Жива. Чоловік теж живий. Я його винесла, я його виходила. Це найголовніше, ніколи не треба опускати руки. Головне, тепер усе позаду», – підсумовує Валентина Кандибіна.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp