Понад 40 років Анатолій Архипенко навчав дітей у Глухові бачити дива у звичайних речах, помічати красу рідного краю та фіксувати миті життя через об’єктив фотоапарата. Він керував гуртком «Цифрова фотографія» міського центру позашкільної освіти. Влітку його серце зупинилося, але навіть у свої останні дні він турбувався не про хворобу, а про своїх вихованців. Перед смертю викладач впорядкував конкурсні світлини на флешку й попросив дружину віднести їх до освітнього закладу.
Днями стало відомо: роботи його учнів посіли призові місця на обласному конкурсі, а одна з них здобула перемогу й представить Сумщину на всеукраїнському рівні. Про шлях фотографа та продовження його справи навіть після смерті – читайте далі.
Педагог за покликанням, біолог за освітою та митець у душі
Анатолій Архипенко народився 28 грудня 1946 року. Свій професійний шлях починав із зовсім іншої сфери — закінчив Сумський державний педагогічний інститут імені А. С. Макаренка за спеціальністю «Біологія та хімія». Утім, пристрасть до фотографії супроводжувала його все життя. З 1972 року він присвятив себе роботі у Глухівському міському центрі позашкільної освіти (МЦПО), а з 1979 року протягом багатьох десятиліть незмінно керував гуртком «Цифрова фотографія».
Поєднання ґрунтовних знань про природу та тонкого естетичного відчуття дозволяло Анатолію бачити те, повз що пересічна людина пройшла б не замислюючись.
«Він підбирав такі ракурси для своїх фото, що наше місто звучало зовсім по-іншому. Коли створювали глухівський календар на рік, то просили фотографії саме в Анатолія Федоровича, тому що вони були дуже гарні й неординарні», — пригадує колега Ліана Костенко.
Утім, об’єктив Анатолія ловив не лише глухівські вулиці. Завдяки фаху біолога він помічав те дивовижне, що криється у звичайній природі, та вчив цього своїх вихованців.
«У нього залишився дуже великий архів фотографій живої природи: тварини, рослини, причому у таких несподіваних ракурсах. Дуже гарно і професійно це виходило. І ці знання він передавав дітям, вчив їх бачити красу рідного краю», — додає пані Ліана.
За відданість справі Анатолія Архипенка нагородили нагрудним знаком МОН України «Відмінник освіти України».
Затишна лабораторія, лижі й щира турбота про дітей
Для своїх вихованців Анатолій Федорович був не просто вчителем, а справжнім наставником і підтримкою. У його навчальній лабораторії завжди панувала особлива атмосфера затишку — на дітей чекав теплий чай, смаколики й відчуття безпеки та дому.
Про те, наскільки чутливим і відкритим серцем володів Анатолій, свідчить одна з історій, яку пригадує Ліана Костенко: «Якось Анатолій Федорович запросив хлопчика-гуртківця до нашого закладу на вихідних, вчив його фотографувати. А потім каже: «Я їду кататися на лижах. Поїхали зі мною, візьмемо фотоапарат і будемо знімати природу». А хлопчик відповідає, що дуже хотів би навчитися, але лиж у нього ніколи не було. І Федорович подарував йому лижі. Щастю цього хлопчика не було меж. Він став на них, вони разом поїхали... Анатолій Федорович так опікувався цим хлопчиком. Це багато говорить про нього як про гарну і дуже чутливу людину».
Попри поважний вік, Анатолій завжди залишався рухливим, енергійним та допитливим. Ще минулої сніжної зими він легко долав дистанції на лижах до Годунівки, а навесні та влітку їздив на велосипеді. Він був душею педагогічного колективу, каже пані Ліана.
«Попри поважний вік, він завжди був душею нашого колективу. Всі запитували його поради щодо саду й городу, бо він був завзятим городником і глибоко обізнаним у цьому. У нього було дуже гарне почуття гумору, він був позитивно налаштований і філософськи ставився до життя. З ним ми спілкувалися на рівних: хоч я гадилася б йому в дочки, мені було з ним неймовірно цікаво», — згадує колега.
«Неси, що б не трапилось»
Висока дисциплінованість і відповідальність залишалися з паном Анатолієм до останнього подиху. Навесні 2026 року стартував підготовчий етап обласного конкурсу фото-, відеоаматорів та блогерів «Моя країна – Україна». Педагог разом із вихованцями активно готував конкурсні роботи. У червні, вже після важкої операції та передчуваючи близький відхід, Анатолій перш за все прагнув довести справу до кінця.
«Ця людина була дуже пунктуальна. У нього була висока виконавська дисципліна. Уявіть, він навіть закрив свій навчальний рік і здав журнал роботи гуртка. Хоча міг би цього й не робити, всі б зрозуміли. Але ні, він усе упорядкував, скинув фотографії дітей на флешку і сказав дружині: «Неси, що б не трапилось», — розповідає Ліана Костенко.
Дружина виконала його останню прохання й принесла флешку до МЦПО вже наступного дня після смерті чоловіка. Колеги відправили підготовлені матеріали на конкурс. Результати стали зворушливим і символічним підсумком життя Майстра: світлини його учнів посіли перше, друге та третє місця на обласному етапі, а одна з робіт-переможниць представитиме Сумщину на Всеукраїнському конкурсі.
Анатолій Архипенко пішов у вічність, але залишив по собі не лише величезну фотоспадщину, а й запальну любов до краси в серцях сотень глухівських дітей. Його остання праця принесла перемогу — пересвідчення того, що справа його серця продовжує жити.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
