У 78 років Михайло Чучвага не лише відновив пасіку після загибелі майже всіх бджіл, а й продовжує долати сотні кілометрів, щоб продати власний мед. Із Глухова чоловік їздить на київські ринки, аби заробити на життя та втримати справу, якій присвятив десятиліття.
Як після втрати 92 вуликів пасічник почав усе спочатку, скільки меду зібрав цьогоріч і як відрізнити якісний продукт від підробки — читайте далі в репортажі.
Дача, де господарюють бджоли
Пасіка Михайла розташована на околиці Глухова. Коли крокуємо туди разом із господарем, з боку прикордоння час від часу лунає важке відлуння артилерії. Утім, сфокусуватися на тривожних звуках не вдається: пан Михайло — надзвичайно харизматичний оповідач, який дорогою щедро ділиться історіями зі свого життя.
За мить повертаємо на стежку, що прямує вздовж лісу.
«Ось тут дрон у дерево влучив. Бачите, воно так і лежить після удару, ніхто не прибрав, — дідусь показує рукою на повалений стовбур і за хвилину повертає до хвіртки. — А отам уже моя дача й пасіка».
Будинок стоїть на підвищенні, а самі вулики розсипані трохи нижче на схилі — наче барвиста доріжка з осінніх хризантем, яка веде прямо до ґанку. Михайло припарковує велосипед, яким щодня долає цю дорогу, і ми прямуємо до вуликів.
Бджолярством чоловік займається вже майже 40 років — із 1990-го. Пригадує, що все почалося з ідеї рідного брата: «Він агроном за освітою. Якось каже: "Давай заведемо пасіку". Завели, купили по два вулики. У мене справа одразу пішла вгору, а в нього, на жаль, ні».
92 вулики, які довелося відновлювати майже з нуля
За майже 40 років на пасіці Михайло Чучвага навчився розрізняти бджіл не лише за породами, а й за характером. Спочатку тримав середньоросійську — каже, ті були надто агресивними. Згодом замінив їх на українських степових, карпаток і карніку. Останню особливо цінує за миролюбність і те, що вона майже не схильна до роїння в місцевих умовах.
«Карніка миролюбна, медоносна. Коли качаю мед, її навіть не чути. Є такі бджоли, що ганяються за тобою, а ці тихі, спокійні», — розповідає пасічник.
Та найбільше випробування на його господарство чекало у 2022 році. Тоді на пасіці була 51 бджолосім'я, а після обробки сусідніх полів хімікатами майже всі бджоли загинули. Із сотні вуликів, які мав господар, уціліли лише вісім.
Проте пан Михайло не опустив руки й за чотири роки відновив пасіку до 33 бджолосімей.
Мед зібрав — тепер треба продати
Цього сезону мед дали 12 вуликів — загалом близько 300 літрів: по 25 літрів із кожного. Пасічник зібрав липовий та гречаний мед, а також різнотрав'я. Особливо порадувала липа, яка після кількох років перерви знову дала щедрий взяток. Утім, навіть коли врожай вдалий, реалізувати його за справедливою ціною — окреме випробування.
У Глухові, розповідає пасічник, мед купують потроху. На місцевому ринку пів літра коштує близько 150 гривень. У Києві за таку саму кількість можна отримати 180–200 гривень.
Тож Михайло везе мед до столиці сам. Прямий автобус із Глухова коштує близько 900 гривень, тому чоловік обирає довший маршрут електричками.
Ніч на вокзалах і дві важкі сумки
Пенсія Михайла становить трохи більше ніж три тисячі гривень. Цих грошей, каже, не вистачає на повсякденні витрати й комунальні послуги. Тому продаж меду — не просто можливість додатково заробити, а необхідність.
«Ну, звичайно, пенсії не вистачає. Я не встигаю платити, а тут комуналка давить без кінця», — пояснює чоловік.
Дорога до Києва починається з автобуса до Шостки. Звідти Михайло їде електричкою до Конотопа, чекає на наступну й добирається до Ніжина. Там доводиться провести частину ночі на вокзалі, аж поки о 3:46 не вирушить електричка до Дарниці.
«Приїжджаю до Шостки, о п'ятій дванадцять електричка йде. Сідаю на цю електричку — пенсіонерам безплатно. І добираюся до Конотопа. А в Конотопі посидиш годину-півтори. Потім електричка йде до Ніжина», — розповідає пасічник.
У дорогу бере дві сумки з медом. Нести їх важко, але заощаджувати на транспорті доводиться.
«Дві сумки беру такі, що тачку не взяти. Поволочу, в руках несу», — каже Михайло.
Утім, довгий час у дорозі та тривалі нічні паузи між пересадками пасічник коротає за творчістю — саме під постукування коліс та на вокзальних лавах він пише й читає вірші про своїх бджіл і життя.
Як відрізнити якісний мед
За роки торгівлі Михайло бачив на ринках чимало меду, до якого має питання. Покупцям радить звертати увагу на його походження та властивості, а не лише на ціну.
«Він має кристалізуватися. Якщо мед не кристалізується, підозри виникають», — говорить пасічник.
Михайло пояснює, що деякі продавці здають мед перекупникам, які зацікавлені в більшому обсязі продукції. Через це мед можуть відкачувати ще до того, як він достатньо дозріє у вулику.
«Вони його не витягають у вуликах, він не зовсім зрілий. І продають дешевше. Його більше, ніж запечатаного», — розповідає чоловік.
Водночас кристалізація залежить від сорту меду: одні види густішають швидше, інші довше залишаються рідкими. Тому сама ця ознака не доводить ні натуральності, ні якості продукту.
Що дає сили у 78 років
Михайлу Чучвазі — 78, але він і далі легко крутить педалі свого велосипеда, доглядає за тридцятьма вуликами та спокійно вирушає в нічні поїздки через чотири міста із важкими сумками меду в руках. На запитання, як у такому віці вдається тримати на собі господарство й не втрачати витривалості, чоловік усміхається й каже, що все це — завдяки фізичним активностям.
«Я по молодості спортом займався — футбол і біг. А зараз кожного ранку зарядку роблю, гантелі там є такі. Ну, роблю, підтримую форму», — розповідає пасічник.
Та не менше його тримає сама справа. Для Михайла бджоли — не лише джерело заробітку, а й те, без чого він уже не уявляє свого життя.
«Коли качаєш мед, вдихаєш аромати трав — оце нічим штучним не заміниш, нічим. А як бджола вжалить — тільки на користь. Бджолина отрута — це найцінніше, що є в бджолярстві», — говорить чоловік.
З настанням осені, коли закінчується сезон медозбору, попереду чекають нові клопоти: підготувати вулики до зимівлі, занести їх у сховище та розпланувати наступний сезон.
У Глухові мед Михайла Чучваги можна придбати на маленькому базарчику біля шостої школи. А поки дозволяють сили, 78-річний пасічник продовжує доглядати бджіл, відновлювати господарство й сам возити свій мед покупцям.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
