16 липня - 15-та річниця з дня присвоєння імені Олександра Довженка Глухівському національному педагогічному університету імені Олександра Довженка
Саме 16 липня 2008 року було видано Розпорядження Кабінету Міністрів України № 858-р від «Про присвоєння імені Олександра Довженка Глухівському державному педагогічному університетові".
Історія перейменування
В перший рік ректорства Олександра Курка в травні 2001 року Глухівський державний педагогічний інститут імені С.М. Сергєєва-Ценського було перетворено на Глухівський державний педагогічний університет. Ці зміни було унормовано Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 року за № 504 «Про утворення Глухівського державного педагогічного університету». До цього, як відомо, понад чверть століття глухівський виш носив ім’я свого випускника 1895 року майстра слова, художника та педагога, академіка Сергія Сергєєва-Ценського.
Саме на його честь мав іменуватись Глухівський педінститут за наполяганням радянської влади в рік столітнього ювілею першого учительського інституту в Україні.
Саме у 1974 році за ректорства Івана Качана вчена рада вперше підтримала ідею колективу про присвоєння Глухівському державному педагогічному інститутові почесного імені видатного українця Олександра Довженка. Однак подане клопотання до Верховної Ради УРСР було відхилене.
З проголошенням незалежності України в рік відзначення 1000-річчя Глухова потужний осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка (згодом "Просвіта"), який очолював тодішній ректор Володимир Куриленка, знову запропонував йменуватися на честь Олександра Довженка. Створена комісія із перейменування в цей складний час змогла зробити багато: встановити пам'ятні знаки на честь Тараса Шевченка, Миколи Ханенка, а також меморіальних дошок на стінах Глухівського вишу Георгію Нарбуту, Федору Ернсту та Олександру Довженку. Однак змін на рівні держави не відбулось.
І лише у 2007 році, за ректорства Олександра Курка та підготовленого викладачами кафедри історії наукового підґрунтя питання вдалося зрушити з місця та фіналізувати прийняттям урядового розпорядження у важливий день 16 липня 2008 року.
Чому саме Олександр Довженко?
Ім’я видатного українця Олександра Довженка було обрано не випадково. Він - педагог та митець світового рівня. Саме його педагогічна освіта отримана в Глухівському учительському інституті в 1914 році допомогла йому досягти таких висот. І сам геній світового кіномистецтва з теплотою у листі до вчительки Ірини Коваль відзначав важливу роль своєї альма-матер: "Учительський мій інститут... Він стоїть переді мною як живий, білий, чистий, із штамбовими трояндами і посипаними жовтим піском доріжками саду..."
До Глухова він приїхав у 1911 році. «Цю школу я вибрав тому, що мав право "складати туди іспити, а по-друге, там були стипендії по 120 карбованців на рік. Погоня за стипендією, тобто за можливістю вчитись, і привела мене до цього інституту. Тут я був наймолодшим. Найстарші, люди з п'ятирічним і навіть з десятирічним учительським стажем (народних шкіл), мали вже по тридцять чи по тридцять два роки", згадував він у автобіографії.
Цей момент пригадувала тодішня учениця Глухівської жіночої гімназії А. Тарасенко: «...Пам’ятаю його: скромненький хлопчина, так собі простачок з Сосниці. Прибув на екзамен для вступу в інститут...в білій ситцевій сорочці домашнього покрою... Цей екзамен до інституту хлопець витримав краще вчителів зі стажем, що мали переваги при зарахуванні інститутчиками». Є інформація, що 16-річний Сашко Довженко був зарахований до інституту, тому що на талановитого юнака звернув увагу тодішній директор Митрофан Григорєвський.
В учительському інституті Довженку учитись було важко. Перші два роки Сашко не отримував стипендії. Щоб вчити сина батькові довелось продати десятину землі.
Але саме ці роки сприяли становленню особистості Олександра Довженка як вчителя. Окрім ґрунтовного навчання та практичної підготовки важливе його захоплення в Глухові - живопис. «Малював цей Шурка напрочуд гарно. – згадувала А. Тарасенко – У мене зберігалось декілька програм інститутських вечорів з малюнками Довженка».
Та найважливіше було для молодого митця те, що «…я вперше познайомився з українськими книжками на квартирі у своїх товаришів. Це був «Літературно-науковий вісник» і газета «Нова рада», що видавалися, здається, у Львові і читалися у нас потай від педагогів, як щось рідне, але заборонене», згадував Довженко в автобіографії.
У червні 1914 року, удостоївшись по закінченню курсу навчання звання вчителя вищого училища, Олександр Довженко одержав свідоцтво N 477 про закінчення Глухівського учительського інституту і вийшов з інституту «з уміння вчити школярів».
Педагогічна дорога майбутнього кінорежисера та письменника пролягла із Житомира до Києва, де він працював учителем початкової школи підвищеного типу. В роки громадської війни Довженко вчителював у дивізійній школі, працював секретарем Київського губернського відділу народної освіти. Пізніше, формально покинувши вчительську ниву, Олександр Петрович залишився учителем до кінця свого життя.
На честь Олександра Довженка на фасаді першого корпусу, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. Щороку проводяться «Довженківські читання». Вже багато десятиліть триває співпраця нинішніх довженківців з кіностудію ім. О.Довженка, музеями О.Довженка у Києві та Сосниці. Матеріали про його життя і творчість активно використовуються в освітньому процесі Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.
