Під час Другої світової війни Глухівщину від фашистських загарбників наприкінці серпня 1943 року звільняли дуже багато людей.
А саме
Глухівчанин Михайло Йосипович Божинов, рядовий-зв’язківець 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, вікторівчанка Зінаїда Павлівна Божко з 70-ї дивізії, горілівчанин Володимир Романович Литвиненко, старшина роти автоматників 987-го стрілецького полку з 226-ї стрілецької дивізії.
Рідну Уздицю прискореним темпом звільняв Данило Прокопович Грабар, що став після війни Заслуженим вчителем УРСР. Також визволяв своє рідне село Студенок 36-річний начальник штабу кавалерійського полку гвардії капітан Григорій Вікторович Безуглов, який у січні 1944 року став героєм радянського союзу.
Григорій Безуглов.
Радості слоутчан не було меж. Дехто з солдатів, як наприклад, 22-річний Петро Вікторович Непомнящий, потрапив на мить до власної оселі.
У складі окремого винищувального протитанкового полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії старшина Непомнящий брав участь в оборонних боях під Харковом і орлом, воронежем і москвою, в ленінградській і воронезьких областях.
Після розгрому німців у серпні 1943 року під орлом і бєлгородом слоутчанин звільняв рідне село, Глухів, Кролевець, Суми та інші міста.
Петро Непомнящий
«О третій годині ранку артилеристи не спали. Петро знав, що на світанку почнеться бій. Не з легких. За два роки війни, 22-річний сержант надивився всього», - писав про слоутчанина в 1973 році (до 30-річчя звільнення Глухівщини) відомий глухівський журналіст та поет Микола Єроха.
- Не спиш командире? – Непомнящий відчув поштовх. Навідник Михайло Чеванько лежав в окопі поруч, видивляючись в небі іскристі зорі.
- Який там сон! Розвидніє, знову підуть на нас «тигри» і «пантери».
Бій біля села Звягінці орловської області був особливо жорстоким. Вогнисто-димчасті хмари затягнули просинь неба. За суцільною канонадою чути тільки: «Вогонь!», «Снаряди!» За одинадцять днів артилерійська обслуга, якою командував Петро Непомнящий знищила 18 танків противника. Коли на Курській дузі ворог був остаточно розгромлений, деякі його частини відступили на територію Сумщини.
У передостанній день літа сорок третього року 20-а артилерійська бригада, в якій служив слоутчанин Петро Непомнящий, вийшла на околиці Глухова. Як і під Орлом, над містом полум’янів світанок. Глухів взяли без бою. Важко було пізнати рідні місця: диміли розвалини МТС, за зеленню садів вгледів у центрі руїни на місці знайомих будинків. Жителі старовинного міста зустрічали визволителів квітами та яблуками. Артилеристи обійшли місто через Родіонівку. Збуджений, Петро звернувся до командира полку Ващука:
- Товаришу полковник! Дозвольте завітати у рідне село, матір провідати.
- Ти хоробрий боєць, Петре. Даю тобі п’ять діб. Заслужив.
Фекла Павлівна зустріла сина на порозі рідної хати.
- Петре, живий!!! Чи не поранило? Назовсім?.. – мати щебетала коло сина, хусточкою витирала зволожені очі і посміхалась…
Мав честь особисто розпитати в 2001 році вже сивочолого 80-річного ветерана про його фронтові будні. Петро Вікторович був людиною справи.
…Розпрощавшись з сім’єю, сержант знову пішов торувати дороги війни, дійшов до Німеччини, переможний день зустрів на Ельбі. А як повернувся у Слоут, зразу взявся за важку працю. Починав рядовим колгоспником, а потім багато десятиліть працював завідувач передової свино-товарної ферми слоутського колгоспу-міліонера.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
