Визволення міста Глухова від фашистських загарбників було здійснене військами 60-ї армії Центрального фронту під командуванням генерал-лейтенанта Івана Даниловича Черняховського (1906-1945) 30 серпня 1943 року.
Перші кроки на Глухівській землі
Розгромивши ворога на Курській дузі, радянська армія силами п'яти фронтів розгорнула могутній наступ на лівому крилі фронту. Згідно задуму ставки Верховного головнокомандування поставило завдання Центральному фронту наступати в загальному напрямі на Сєвськ, Хутір Михайлівський і не пізніше 3 вересня 1943 р. вийти на лінію річки Десни, міст Трубчевськ-Новгород-Сіверський-Шостка-Глухів-Рильськ і в подальшому розвивати наступ на Конотоп–Ніжин-Київ.
З’єднання, в полосі наступу яких в серпні 1943 р. був наш район, зупинили противника на рубежі східніше Сєвська. Тут 60-й армії генерал-лейтенанта І.Д.Черняхівського, що входила до складу Центрального фронту, яким командував К.К.Рокосовський, протистояли частини 2-ї німецької армії групи «Центр». Так утворився один з північно-західних ділянок Курської дуги. Бойові дії тут завершились 23 серпня 1943 р.
26 серпня війська Центрального фронту, поповнивши свої боєприпаси, підтягнувши резерви та перегрупувавши свої сили почали нову битву. Це була крупніша фронтова операція кінця другого періоду Другої світової війни. – Чернігівсько-Прип’ятська наступальна, що тривала з 26 серпня по 30 вересня 1943 р.
Вранці 26 серпня, після могутньої артилерійської та авіаційної підготовки, війська Центрального фронту перешли у наступ. Головний удар наносився по лінії Севськ-Новгород-Сіверський.
Долаючи шалений опір ворога, частини 226-ї стрілецької дивізії прорвали зону оборони південніше Сєвська і вийшли на оперативний простір. Нарощуючи удар в глибину і ширину, генерал І.Д.Черняховський ввів в прорив 9-й танковий і 17-й стрілецький корпуси.
Командиром 9-го танкового корпусу замість генерал-майора Шоміна, який став командуючим 2-ї танкової армії, у середині липня було призначено колишнього начальника штабу корпусу полковника Г.С.Рудченка, уродженця м. Суми. Авіачастинами 1-ї артдивізії командував генерал-лейтенант С.І.Руденко.
В ході Глухівської операції, що тривала лише чотири дні з 26 по 30 серпня 1943 року війська 60-ї армії просунулись за чотири дні майже на 45 кілометрів.
28 серпня частини 70-ї стрілецької дивізії під командуванням А.І.Гусєва переслідуючи відступаючого з Севська ворога вийшли на рубіж р. Клевені. Фашистські війська хотіли стримати натиск, намагаючись використати водну перепону. Всі мости і переправи німці висадили. Броди і підступи до річки замінували.
Названим військам ставилось завдання звільнити територію Крупецького та Шалигинського районів з виходом до Глухова з південно-східного боку.
Також 29 серпня 1943 р. 137-у артилерійському полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії було дано наказ підійти до м. Глухова з боку села Полошки з метою підтримки вогнем піхоти 226-ї стрілецької дивізії.
Передислокація 2-ї гвардійської дивізії у напрямку Глухова.
За спогадами командира дивізіону на той час лейтенанта-артилериста Івана Нікітченка, фашисти не чекаючи наступу радянської піхоти почали розбігатися хто куди. Тікали вони по вулиці Суворова, а далі по вул. Терещенків та іншими вулицями. Червоні піхотинці наздогнали їх вже на околиці міста. Більше двохсот вони знищили, а 300 взяли в полон.
Розвиваючи наступ в Глухівському напрямку 226-а стрілецька дивізія під командуванням В.Л. Петренка також в цей час відкинула ворога в районі села Бачівська, захопила населений пункт Вільну Слободу і вийшла 29 серпня на рубіж Червоне. Інші частини 226-ї стрілецької дивізії 29 серпня зайняла села Баранівка і Фотовиж, а також Пустогород, Сопич і Товстодубове.
Далі просунутись дивізії не вдалось. Авіація ворога постійно висіла в повітрі не даючи радянським частинам просуватись вперед.
Для оборони міста ворог сконцентрував 82-у і 327-у піхотні дивізії 13-го армійського корпусу. Значення міста було очевидним. Глухів піднімаючись над відкритою місцевістю був важливим форпостом на стику двох німецьких фронтів «Південь» і «Центр».
Німецьке командування надавало Глухову великого значення. Вузол шосейних і ґрунтових доріг відігравав велику роль в системі німецької оборони. У передмісті, за територією нинішнього сир заводу і біля урочища «Кобавщина» в напрямку села Сваркового розміщувалась німецька, авіадивізія. Звідси німецькі стерв'ятники робили вильоти на «Курську дугу». На окраїні Глухова вздовж старого Есманського шляху розміщувались артилерійські і продовольчі склади 2-ї польової німецької армії. П'ять доріг, які сходилися до міста, а також залізниця дозволяли переміщувати живу силу і техніку не тільки з глибини, але і маневрувати резервами вздовж фронту.
В пам'ятних будівлях фашисти встановили легкі гармати і кулемети, церкви і водонапірна вежа використовувались як пункти спостереження. Центр міста із північного заходу обрамлений річкою Есмань, а з сходу піднімались залишки давніх валів зручні для кругової оборони.
Початок визволення Глухова
Визволення міста Глухова, на думку історика Валерія Бєлашова, відбувалося у два етапи. Перший – розпочався з ранку 30 серпня і закінчився до 13.00; Другий – з 21.30 цього ж дня і закінчився до 2.00 31 серпня 1943 року. Якщо перший етап відбувався переважно вдень, то він безумовно запам’ятався жителям міста. То другий – у пізній вечірній та нічний час не міг запам’ятатися всім жителям з природньої причини, бо більша частина з них уже спала або в передчутті бою сховалася у погрібах та підвалах, що на той час було звичайним явищем.
Історик Валерій Бєлашов.
Командуючий 17-м стрілецьким корпусом генерал Бондарєв бачив що Глухів є міцним горішком на шляху наступу радянських військ і готувався до операції серйозно: план операції складався з таких пунктів: 1-й гвардійській артилерійській дивізії потрійно було знищити важливі точки ворога, а потім супроводжувати вогневим валом 70-а і 226-а стрілецькі дивізії, які наступали. Взаємодіючи з 23-ю танковою бригадою під командуванням полковника М.С Демидова, вночі заволодіти Глуховом. Після артилерійської підготовки війська пішли в наступ, але на своєму шляху зустріли сильний опір.
Залізничний вокзал і прилеглі до нього будівлі гітлерівці перетворили в опорні пункти і звідти вели згубний вогонь. Треба було розвідати і встановити систему вогню. Полкові розвідники 205-го стрілецького полку 70-ї дивізії в складі І. Жукова, С. Істинова, Я. Ярошенка на чолі з П. Капітоновим під покровом темряви непомітно проникли до міста, розвідали розташування вогневих точок і при поверненні захопили в полон вартового, шість ворожих солдат, а також підняли стрілянину, чим викликали паніку в тилу ворога. Скориставшись розгубленістю гітлерівців 5-та стрілецька рота, під командуванням молодшого лейтенанта В. А. Федорова в супроводі танка заволоділа залізничним вокзалом. Тим часом батальйони 205-го стрілецького полку 70-ї стрілецької дивізії під командуванням капітана А. А. Беребешкіна і В.М.Косорукіна перетнули тодішню вулицю Пушкіна (нині Білевича) і почали просуватися до центру міста.
Зруйнований залізничний вокзал у Глухові.
Отримані розвіддані, допит полонених прояснили становище. Відступаючий ворог не встиг зайняти суцільної оборони. Оборона мала локальний характер. Переміщуючи свої сили з лівого флангу гітлерівці почали укріплювати південну окраїну міста, тим самим оголивши ту частину, що оборонялася. Скориставшись прорахунком ворога 1-й стрілецький батальйон під командуванням старшого лейтенанта Ю.В.Тварковського при підтримці двох танків розгромив ворога на північно-східній окраїні міста.
Першою 30 серпня 1943 р. увійшла в місто 7-а стрілецька рота Олександра Гавриленка. В боях за місто відзначився командир взводу Боришвілі, рядові Олександр Тулинцев, Михайло Рябов, артилерист Петро Мерзлий, мінометники Микола Бенеша, Павло Малишевич, зв'язківець Віра Альошина. Мужність і героїзм проявили в боях за Глухів артилеристи 137-го гвардійського Червонопрапорного полку під командуванням майора В. Г. Соколова.
Велику допомогу надала піхота, в боротьбі з танками ворога - 74-й гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон на чолі з капітаном І. В. Груновим. Спільними зусиллями всіх з'єднань Глухів був визволений від німецьких військ.
В бою за Глухів танкісти захопили 28 складів з продовольством та військовим майном та взяли в полон майже 500 німецьких солдат та офіцерів.
Поспішаючи, вороги не вивезли і не підірвали величезний склад боєприпасів, що містився на полі з лівого боку Глухівської МТС. Було там багато артилерійських снарядів великого калібру 10-ї повітряної армії. З допомогою полоненого німецького унтер-офіцера радянські піротехніки перетворили снаряди в авіабомби.
Щастя визволення першого українського міста
Через години після звільнення райцентру – о 14-й на ім’я Г.С.Рудченка від командуючого та члена Військової Ради Центрального фронту генералів Рокосовського та Телегіна надійшла телеграма: «Військова Рада Центрального фронту висловлює Вам, всім офіцерам, сержантам і рядовим бійцям доблесного 9-го танкового корпусу подяку за славні бойові успіхи, за проявлений при цьому мужність та героїзм. Бажаємо Вам, бойові друзі нових успіхів». Також комкор отримав звання генерала.
Глухів звільняли дуже багато людей. Серед них глухівчанин Михайло Йосипович Божинов, рядовий-зв’язківець 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, слоутчанин Петро Вікторович Непомнящий, рядовий 70-ї гвардійської стрілецької дивізії, вікторівчанка Зінаїда Павлівна Божко з 70-ї дивізії, горілівчанин Володимир Романович Литвиненко, старшина роти автоматників 987 стрілецького полку з 226-ї стрілецької дивізії.
Також звільняв свій рідний край 35-річний слоутчанин Петро Іванович Гришко. «…Боєць не ходив в атаку, не водив на ворога танки, - розповідав про нього журналіст Микола Єроха. - Професія трудівника війни залишилась попередньою (до війни був трактористом, а у війну їздив на НАТІ – Авт.). Тільки не орав, не засівав землю, а перевозив гармати. Влітку 43-го зенітний дивізіон 226-ї стрілецької дивізії, в якому служив Гришко, брав участь у жорстоких боях під Курськом.
Вдома його чекали з Карпат, а повернувся 37-річний єфрейтор з вогняної дуги, коли у вересні артилеристи проходили дорогами Глухівщини. До рідної хати командир відпустив його на декілька днів з Суходолу, де на той час стояв дивізіон. Рідний край вже був визволений. Проходячи через Червоне, Глухів, Шевченкове, бачив, як люди клопотались біля зруйнованих осель, піднімали народне господарство…
Війну закінчив під Берліном. А коли повернувся у Слоут, ще добрі два десятки років посивілий фронтовик засівав родючу поліську землю житом-пшеницею…»
До ранку 31 серпня частини корпусу зайняли оборону, чекаючи контрударів ворога на північній околиці Глухова, а також в районі Нової Греблі та в лісі південно-східніше міста. Були міцно закриті всі дороги, що вели з півночі, заходу та півдня у райцентр.
Ввечері 30 серпня з півночі до Глухова підійшли кілька рот 226-ї дивізії. Вони упродовж ночі на 31 серпня контролювали мікрорайон Родіонівку по річку Есмань та частину міста по вулицю Вознесенську. Наші війська з радістю вступили в перше визволене українське місто.
За день 31 серпня підрозділи 70-ї та 226-ї дивізій, яких підтримували танки 230-ї бригади та польова артилерія 1-ї гвардійської дивізії повністю звільнили Глухів, причому, без запеклих боїв. Німці чинили значний опір лише біля коноплезаводу.
З втратою Глухова фашисти ніяк не могли змиритися. Стримуючи натиск радянських військ вони постійно бомбардували місто, головним чином надвечір, перед заходом сонця. Вони щоразу йшли на бриючому польоті з боку «падаючого» за горизонт сонця і продовжували атаки вже в сутінках.
Розстрілюючи ні в чому не винних старих людей, дітей. В цей час значна кількість жителів залишила Глухів і пішла жити в приміські села. Значна частина жителів Глухова ховалась в підземеллі Анастасіївської церкви. Одного разу при бомбардуванні міста фашистському льотчику вдалося скинути бомбу в центральний купол Анастасіївської церкви, але завдяки міцності перекриття люди в підземеллі вціліли, хоч і були засипані щебенем.
Останній наліт на Глухів фашисти спробували нанести 5 вересня. Група ворожих літаків кількістю 70 штук взяла курс на Глухів, але на шляху зустріла сильну вогняну стіну, в повітря були підняті радянські винищувачі 282-ї авіадивізії. А з землі стріляли зенітки 308-го зенітного полку, що прибув у Глухів ще 2 вересня. Його воїни знищили за чотири дні 15-17 ворожих літаків.
Ось і Глухів. Старовинне місто, що було колись столицею всієї Лівобережної України, - розповідав у вересні 1943 р. спецкор майор П.Трояновський. - Червона Армія прийшла сюди так швидко, що німці не встигли спалити його. Потім правда німці в безсилій злобі по-звірячому бомбили Глухів декілька днів підряд, але, в цілому, місто збереглось.
Ми побували у священика Спаської церкви. В будинку у нього безлад, на полу валяються осколки скла, розбитий посуд. Три німецькі бомби впали поряд з церквою. Отець Іван, 70-річний старий, говорить:
- Мітили, очевидно, в мою церкву. Інших, як говорять нині, «військових об’єктів» тут нема… Чекали ми вас з прихожанами з великим нетерпінням. Народ, особливо жінки, часами простоювали в храмі, молячи бога про вашу перемогу, про збереження вашого життя.
Глухів визволили 30 чи 31 серпня?
Завдяки правильно спланованому бою Глухів було визволено від німецьких військ, при цьому велику допомогу піхотинцям надали артилеристи 137-го гвардійського артилерійського полку під командуванням майора В. Г. Соколова, 74-го гвардійського окремого винищувально-протитанкового дивізіону під командуванням капітана І. Д. Трунова, артилерійські та мінометні батареї стрілецьких полків.
За оперативним зведенням Радінформбюро від 31 серпня 1943 року, Глухів було визволено 30 серпня, а за повідомленням газети 60-ї армії «Армійська правда», місто було взято у ніч з 30 на 31 серпня.
В той же час, про визволення міста 31 серпня 1943 року говориться в довідці про бойовий шлях 70-ї Глухівської стрілецької дивізії. У збірнику документів і матеріалів «Сумська область у період Великої вітчизняної війни Радянського союзу (1941 – 1943 рр.)», виданого в Харкові 1963 року, також вказано, що визволення Глухова настало 31 серпня 1943 року.
Питання розбіжності в датування визволення міста Глухова дослідили відомі глухівські історики (на жаль, вже покійні) доцент Валерій Іванович Бєлашов та кандидат історичних наук Юрій Олександрович Коваленко.
Історик Юрій Коваленко. Загинув у російсько-українській війні 14 березня 2023 року.
На їх думку, відповідь на це питання дає документальний матеріал , що зберігається у Центральному архіві рф. Зокрема, в ньому говориться про те, що підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням полковника Г. С. Рудченка, 29 серпня до 18.00 повністю оволоділи селищем Есмань. Г. С. Рудченко вирішив зранку 30 серпня стрімко оволодіти містом Глухів, розпочавши наступ о 6.00 ранку. Але командуючий 60-ю армією, генерал-лейтенант І. Д. Черняховський згоди на початок наступу не дав і наказав укріплюватися в Есмані і чекати підходу основних сил армії. Тоді Г. С. Рудченко послав вночі з 29 на 30 серпня 28-й окремий розвідувальний батальйон у напрямку Глухова.
До світанку 30-го серпня 1943 року командиру 9-го танкового корпусу надійшло повідомлення, що розвідувальний батальйон досяг північної околиці міста, де зустрів організований опір сильного ар’єргарду ворога у складі декількох танків і піхоти, при цьому розвідники понесли невеликі втрати. Не маючи подальших задач від командарма 60-ї армії, Г. С. Рудченко надіслав на допомогу 28-му окремому розвідбатальйону сильний механізований загін у складі 23-ї танкової бригади та посиленої роти 8-ї мотострілецької бригади. До 13.00 Глухів був повністю звільнений від німецької присутності. При чому було захоплено 28 складів з продовольством і майном, взято у полон 500 солдатів та офіцерів супротивника.
Вже о 14.00 на ім’я командира танкового корпусу надійшла телеграма Військової Ради Центрального фронту наступного змісту: «Військова Рада Центрального фронту висловлює Вам, всім офіцерам, сержантам і рядовим бійцям доблесного танкового корпусу свою подяку за славні бойові успіхи, за проявлені при цьому героїзм і мужність. Бажаю Вам бойові друзі нових, ще кращих успіхів» (Рокоссовський, Телєгін).
До 4-ї години ранку корпус у повному складі розмістився й зайняв оборону в районі міста Глухова. Скоріш всього, цю інформацію і було використано при підготовці повідомлення Радінформбюро про визволення міста Глухова 30 серпня 1943 року, що суперечить спогадам його безпосередніх учасників, бо головні сили 23-ї танкової бригади ще рухались у напрямку Глухова.
Щодо характеристики дій, то правильним можна вважати слова наведені у спогадах полковника А. М. Проніна, тоді помічника начальника оперативного відділу штабу 9-го танкового корпусу, про те, що: «У місто Глухів першою увійшла 23-а танкова бригада».
Повне ж визволення всіх районів міста наступило лише тоді, коли до міста увійшли піхотні підрозділи 70-ї гвардійської стрілецької дивізії, котрі вже ввечері, вночі і на світанку 31 серпня довершили розгром ворога.
Вшанування визволення першого українського міста
Від 31 серпня назви «Глухівських» присвоєно: 70-й гвардійській стрілецькій дивізії, 226-й стрілецькій дивізії, 1-й гвардійській артилерійській дивізії прориву РВГК, 23-й танковій бригаді.
Взяття міста також було відмічено салютом із 120-ти гармат, що ще раз засвідчує особливу важливість успішного здійснення «Глухівської операції».
Таким чином, визволення першого воєнно-стратегічного вузла шосейних доріг з транзитною залізничною станцією – міста Глухова стало важливою подією у північносхідному українському прикордонні. Воно поклало початок визволенню ряду міст і сіл Лівобережної та створенню сприятливих умов для виходу на лінію Дніпра і визволення Правобережної України.
Як і чому загинув генерал Григорій Рудченко
Під час одного з таких ударів 1 вересня о 9 годині був поранений командир 9-го танкового корпусу генерал-майор бронетанкових військ Григорій Сергійович Рудченко (1900-1943). За свідченням командира танку Т-34 Ісака Рубінштейна генерал був смертельно поранений в другій половині дня 31 серпня після звільнення Глухова в районі Есмані.
Трагедія сталася на дорозі Есмань-Глухів, коли штабна колона з кількох легкових машин типу «Вілліс» і вантажівок наближалися по строму Есманському шляху. Після ночівлі в Есмані генерал о 8 годині покинув селище та через 30-40 хвилин, проминувши с. Хотминівку, зупинився на узвишші урочища Неродине або Провалля (висотою 219,5 м.), щоб зробити візуальний огляд місцевості у напрямку Глухова. Ця місцина використовувалась в переддень іншими радянськими військами, що наступали на Глухів. Тут же ще з вересня 1941-го стояв підпитий німцями радянський танк КВ («Климент Ворошилов») з стирчавшими трьома 37 мм бронебійно-запалювальними снарядами, що майже пробили 35 мм броню.
Після довгого огляду місцевості всі генерали, командири і обслуга сіли до машин і почали повільно спускатися з узвишшя через сухе русло природного водостоку Сніжкін Яр. Проїхавши 150 метрів від мосту колона вийшла на пряму лінію шосейної дороги. За шумом моторів ніхто не почув гул літака типу «Рама» («Небесний Костиль»), який з двох кулеметів розстріляв колону і, піднявшись, на кілометрову висоту зник в напрямку залізничної станції Есмань.
Начальник штабу 9-го танкового корпусу В.Ю.Рабінович також стверджував, що генерал-майор Рудченко загинув 1 вересня, інспектуючи танкістів. В цей момент в небі з’явився німецький літак «Фокке-Вульф-190». Кулею крупнокаліберного кулемету генерал був смертельно поранений. За спогадами О.Х.Румянцева генерал бронетанкових військ загинув в той час, як рухався стоячи у відкритому люку радянського танку на під’їзді до Глухова.
Під час обстрілу колони лише генерал Рудченко отримав смертельне поранення в груди. Через дві години він помер. На це вказують два документи, опубліковані дослідником О.Масловим, шифротелеграма командування Центрального фронту від 1 вересня 1943 р. керівництву Наркомату Оборони СРСР та документ штабу 9-го танкового корпусу, що знаходяться в Центральному архіві рф. В документах говориться, що Г.С.Рудченко загинув 1 вересня 1943 р. при нальоті ворожої авіації у двох кілометрах від Глухова при переході військами рову від спостережного пункту до КП.
Тіло пораненого Рудченка розмістили у будинку в якому після війни проживала сім’я Румянцевих по вул. Шевченка, 2. Коли він помер, тіло генерала було перенесено до приміщення «Теремка», де він лежав до наступного дня. Поховали генерала Рудченка в обід 2 вересня 1943 р. в центрі міста. Трохи пізніше могилу відвідав командуючий Центральним фронтом Рокоссовський. Для увіковічення пам’яті генерал було передано танк Т-34 під № 221, командиром якого був старший сержант Ісак Маркович Рубінштейн. В 1957 р. могилу генерала разом з танком було перенесено до міського меморіалу загиблих глухівчан. На могилі встановлено бюст, а поряд на 1,5-метровому постаменті танк.
Також несли великі втрати і солдати Червоної армії при звільненні району. За короткий термін визволення району загинули чимало воїнів. 502 з них покояться у братській могилі Меморіалу пам’яті глухівчан, відкритому у серпні 1991 року.
В цій же братській могилі поховано п’ятеро партизанів Глухівського партизанського загону, в т.ч. і О.В.Білявського – першого комісара загону.
Наприклад, лейтенант Олександр Кравейшвілі з грузинського міста Самтредіа, був поранений та помер від ран 30 серпня 1943 р., похований в с. Фотовиж. Молодший сержант Плокидін похований на станції Есмань, лейтенант Жижін в двох км південно-східніше Глухова, сержант Артемова – в могилі на північній околиці Глухова.
О 15:30 1 вересня 1943 р. танкісти рушили далі на захід в бік Кролевця. Головна колона 60-ї армії рухалась через села Полошки, Сліпород і далі на Ярославець і Мутин. Шевченково було звільнено ще 31 серпня силами 226-ї стрілецької дивізії.
Наші війська йшли після виснажливих боїв на Курській дузі через населенні пункти пішки без автомобілів у чоботях і обмотках та вигорілих від сонця гімнастерках. Йшли квадратними строями по 40 чоловік у кожному. Деякі з них по двоє, згинаючись, несли на плечах протитанкові рушниці.
Зупинялись лише, щоб попросити у жінок з відра попити. Отож пили і навіть обливались. Для мирних жителів це були такі жадані перші дні визволення…
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
