29 вересня – перша річниця смерті відомого українського майстра-різьбяра по дереву, Заслуженого майстра народної творчості України (2017), доцента Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, справжнього українця-патріота, учасника російсько-української війни Ігоря Білевича.

Став легендою за життя

За цей рік постать Ігоря Білевича стала ще більш значимою, адже не завжди, спілкуючись із людиною, розумієш його справжню велич та істинне призначення у житті. Далеко не всіх видатних майстрів за життя ми визнаємо класиками. Але, насправді, Ігор Володимирович саме таким був: завдяки розвиненому таланту, колосальними педагогічними здібностями передавати свої уміння учням та надвеликому рівню патріотизму.

Ми довго й натхненно спілкувалися після зустрічі ветерана АТО зі студентами нашого університету у вересні передвоєнного 2021-го чи іноді на вулиці. Імпонувала його душевна доброта, одночасна простота й високий творчий політ думки, гарно приправлений у розповіді народний гумор та бажання відновити рівновагу в багатовіковій агресивній політиці московії стосовно нашої державності. І лише зараз стає зрозумілим, як відчував всім серцем досвідчений Захисник неминучість повномасштабної російської військової агресії до України.

Інформація про загибель видатної людини наприкінці минулорічного золотавого вересня прогриміла глухим пострілом у скроні, як напевно самому Воїну осколком у шию під донецьким Ямполем. Далеко не віртуально душила образа, чому гинуть наші найкращі захисники.

Ігор Володимирович за відведений йому час по вінця наповнив своє історичне півстоліття майстерними досягненнями перш за все у різьбленні на дереві, сімейному, активному педагогічному та громадському життях.

Яким був шлях Ігоря Білевича

За чіткими фактами біографії Ігоря Білевича не важко прослідкувати його наполегливість та творчий підхід: народився 4 жовтня 1971 року в місті хіміків – Шостці. Після закінчення першої середньої школи з 1988 по 1993 роки (на рубіконі перебудови Української незалежності) навчався у Глухівському державному педагогічному інституті. Тут же, а коли, як не в студентські романтичні роки, познайомився з майбутньою дружиною, пригадує Світлана Білевич. Проходив службу в лавах молодих Збройних Сил України. Потім працював за фахом («Трудове навчання», кваліфікація: «Вчитель загальнотехнічних дисциплін») — учителем трудового навчання.

У 1995 році здібного випускника забрали викладачем кафедри трудового навчання до альма-матер. З цього ж року молодий майстер почав брати участь у численних мистецьких виставках. Мистецтву різьблення він навчався приватно в майстрів Анатолія Колошина, Анатолія Іванькова та Віктора Ворожбита. Всі вони проживали на той час у Новгород-Сіверському на Чернігівщині та згодом стали Заслуженими майстрами народної творчості України.

Для розвитку здібностей у 2000 році 29-річний молодий науковець, але вже тоді більше Майстер, вступив до аспірантури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. В українській столиці відкрились нові горизонти творчості та можливість спілкуватися та вдосконалювати власні техніки творчості. У 2003 році Ігор Білевич став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ).

Цього ж року обійняв посаду викладача кафедри інженерної графіки Національного університету харчових технологій (Київ). Водночас, у 2005—2008 роках (за сумісництвом) працював відповідальним секретарем Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Поринув ще більше у творчий менеджмент. У 2006 році Ігор Білевич був куратором Першого всеукраїнського симпозіуму художнього різьблення на дереві. Наступного року також курував проведення Всеукраїнського симпозіуму з лозоплетіння. Обидва вони проходили в Чернігові.

У 2008 році перейшов на посаду старшого викладача кафедри художніх виробів з дерева і металу Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.

Утім, перші кроки студента та викладача в Глухові, що став Ігореві Білевичу рідним, стали визначальними. За підтримки колег та завідувача кафедри технологічної і професійної освіти Віри Курок повернувся до Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.

«Він відкрив власну школу, має багато вихованців, які ставали призерами всеукраїнських олімпіад. Присвятив своє життя мирному фаху навчання дітей та студентів, але внутрішнє його переконання було таким, що треба йти захищати Батьківщину», - розповідає ректор Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка Олександр Курок.

Став на захист країни, коли вона цього потребувала

Справді, з початком війни на сході України 43-річний педагог не вагаючись сміливо пішов до військкомату й далі на передову. Пригадує, як проводжали на початку 2015 року Ігоря Білевича чи не всім університетським колективом, начальник відділу кадрів університету Лідія Токарик.

Мужній воїн брав участь у війні на сході України, був учасником бойових дій. Освоївши військову професію артилериста боронив шахту «Бутівка» на північних околицях Донецька, про що скромно розповідав Ігор Володимирович на зустрічах зі студентами. На передовій чи не найбільше рятувало різьблення на дереві – згадував сам майстер. Усім побратимам він зробив дерев’яні ложки до смачного фронтового кулешу.

У березні 2016 року демобілізувався та повернувся додому в Глухів.

«Ігорю було важко звикнути до мирного життя, - згадує дружина Світлана Білевич. - Він розумів, що війна триває й далі. Відчував неспокій через те, що його побратими залишилися у гарячій точці. у чоловіка з’явився тремор у руках і йому стало важко тримати різець».

Активна громадська та творча діяльність

Утім, він продовжував займатися творчістю та вчити цьому студентів Глухівського університету. Окрім педагогічної вів активну громадську діяльність. За підтримки друзів заснував у Глухові фестиваль різьбярства.

«Напевно, немає жодної родини, у якої не було б хоча б якогось виробу Ігоря, чи то ложка, чи шухлядка. Він був не просто вчителем, він брав участь в ярмарках, всіх заходах, які проводились на території Глухівської громади», - так дала оцінку Майстрові голова міста Надія Вайло. - Це була публічна особистість, справжній українець».

Для саморозвитку Ігор Білевич опанував лозоплетіння, ковальство, гончарство, художню обробку шкіри та інші ремесла, щиро вчив цьому студентів. Присвятив себе відродженню та популяризації сіверського сухого різьблення. Майстер також використовував рельєфне та об'ємне різьблення. Виготовляв довбані ложки, ковші, таці, скрині та меблі.

Брав участь у численних виставках. Своїми руками звів власний будинок. Також захопився мистецтвом володіння шаблею. Разом з Романом Дзекелевим у 2018 році створив козацький клуб «Гарда».

Закоханий в історію не менш талановитий педагог, ведучий та співак Роман Дзекелев пригадує, як вони багато їздили по козацьких та історичних фестивалях: «Ставили намет, Ігор сідав і проводив майстер-клас із різьблення. Поряд завжди стояв мовчазний натовп: люди, затамувавши дух, спостерігали за роботою майстра…».

Саме за натхнення Ігоря Володимировича в Глухові щорічно з 2018 по 2020 роки проходили усеукраїнські фестивалів різьбярства, які по собі, окрім пам’яті, залишили цікаві дерев’яні скульптури в центрі міста – символічно поряд із сучасною Дошкою пам’яті героїв (де серед інших загиблих й фото Білевича) та у літньому парку.

Повернувся на фронт у перші дні Великої війни

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Ігор Білевич добровільно пішов до територіального центру комплектування й вступив до лав Збройних сил України. Брав участь у боях на підступах до Києва, потім з травня 2022 року разом із побратимами перебував на передовій у Донецькій області. У Броварах травневої днини була остання зустріч коханої Світлани зі своїм Лелем.

Загинув він 29 вересня 2022 року під селищем Ямпіль на Донеччині. Він кинувся рятувати побратима й отримав осколкове поранення у шию.

«Ми до останнього не вірили, що сталось непоправне. – пригадує ті дні завідувач кафедри технологічної і професійної освіти, доктор педагогічних наук, професор Віра Курок. – Адже Ігор Володимирович свідомо і добровільно пішов захищати Батьківщину з першого дня війни. Це надзвичайно талановита людина, заслужений майстер народної творчості України, неперевершений майстер з різьбярства, турботливий батько, люблячий чоловік, прекрасний викладач і просто чудова людина, відданий патріот України, який, проявивши мужність, героїзм, до останнього подиху боровся за незалежність нашої Батьківщини…».

Чин прощання із загиблим проходив 5 жовтня 2022 року в Глухові біля пам'ятного знаку Героям Небесної сотні, де справжній Патріот провів не один десяток пошанувань та зустрічей пам’яті. Площа біля сакрального в Глухові місця попри осінню холоднечу та періодичний дощ зібрала сотні глухівчан та друзів й побратимів видатної людини.

Поховали Ігоря Білевича на погості Вознесенського кладовища.

Очільниця міста Надія Вайло ще під час чину прощання запропонувала назвати одну з вулиць міста на честь Ігоря Білевича. Згодом вулицю Пушкіна перейменували на Ігоря Білевича. Рішення набрало чинності 1 січня 2023 року.

Працюючи над розширенням експозиції народного музею історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка влітку 2022 року, осмілився звернутися до дружини майстра, що тоді воював на передовій, з пропозицією розмістити деякі мистецькі твори та нагороди в експозиції. Вирішили трохи зачекати. Хто ж тоді міг уявити передчасну загибель Ігоря Білевича. Але його майстерня тепер носить почесне ім’я видатного різьбяра. А справу Вчителя продовжують нести його учні. Троє з учнів на сьогодні вже стали членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України – це Дмитро Пазенко, Сергій Шкура та Євген Кулик. Вони відроджують і примножують традиції українського дереворізьблення, беруть участь у творчих виставках, фестивалях і пленерах. Людина вічна, поки ми її пам’ятаємо…

Нагороди та визнання

  • Заслужений майстер народної творчості України (2017);
  • Почесна Грамота Міністерства освіти і науки України (2008);
  • Почесна Грамота Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації (2011);
  • Диплом Лауреата Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України» (регіональний рівень «Найкращі товари та послуги Сумщини 2011» в номінації «Вироби народних художніх промислів»; 2011).
  • Лауреат Сумської обласної літературно-краєзнавчо-мистецької премії імені Пилипа Рудя (2013);
  • Державна стипендія видатним діячам культури і мистецтва (2019);
  • Переможець конкурсу народної іграшки від Державного музею іграшки.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України