Інформація про смерть Віктора Володимировича Заїки розлетілася Глухівщиною останнього недільного вечора жовтня 2020 року. Дуже передчасно він пішов, на злеті громадської діяльності, через епідемію Covid… Утім, символічно, в дні, коли майже півтора століття перед тим розпочалися перші заняття Глухівського учительського інституту – велета срібного віку, який він любив досліджувати та й пропрацював без малого чотири десятиліття. А також, не менша метафоричність, що він пішов у засвіти, якраз у день місцевих виборів, звично обираючись до того неодноразово до складу депутатського корпусу рідного Глухова.

До 3-річниці з дня смерті відомого історика Віктора Заїки 25 жовтня 2020 року

Неспроста зірка Віктора засяяла в колишній гетьманській столиці на 969 день хрещення Русі-України (28 липня 1957 року). Його батьки: Володимир Миколайович та Віра Василівна були відомими педагогами з не менш знаної династії освітян. Дід, Микола Костянтинович (1882-1934), навчався у Глухівській чоловічій гімназії, потім закінчив Колегію Павла Галагана у Києві, продовжив здобувати освіту в історико-філологічному інституті Безбородька у Ніжині, а далі вже за часів першої світової війни та революцій - у Київському університеті Святого Володимира. Вже при совєцькій владі маючи громадянську позицію та якісну підготовку багато років він працював у закладах освіти Глухова.

Студентські рокиСтудентські роки

Бабуся, Надія Іванівна (уроджена Гришанова) Заїка (1891-1979), після закінчення Глухівської жіночої гімназії все життя присвятила початковій освіті, спочатку в земських, а пізніше - радянських закладах загальної середньої освіти. У другій половині 1930-х років вона працювала у бібліотеці Глухівського учительського інституту. Напередодні фашистської окупації на початку вересня 1941 року приймала участь у порятунку багатющої інститутської бібліотеки, яка зараз представлена у залі рідкісної книги университету.

Батько, Володимир Миколайович (1925-1994), закінчивши природничо-географічне відділення Глухівського вчительського інституту, починав трудову діяльність в альма-матер. А з 1949 року почав працювати вчителем у Червоному (на той час – райцентр) та згодом – інспектором Глухівського районного відділу освіти. Одним із перших у районі удостоєний міністерської відзнаки «Відмінник освіти УРСР». Володимир Миколайович працював у середніх школах № 1, № 4, де викладав історію та географію, обіймав посаду завуча.

Мати, Віра Василівна, закінчила Сумський педагогічний інститут, працювала вчителем математики, фізики, астрономії у середній школі № 4 м. Глухова.

Сам Віктор Заїка закінчив середню школу № 3 міста Глухова. В 1970-ті думати про виші було зась, важливим було трудове виховання. Отож син учителів, залюблений в історію краю, спочатку відпрацював у деревообробних майстернях Глухівського держлісгоспу. А тоді вже вступив на історичний факультет Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (альма-матер свого діда). Після закінчення столичного вишу в 1982 році молодий історик прийшов до батькової альма-матер Глухівського державного педагогічного інституту імені С. М. Сергєєва-Ценського. Кафедрою марксизму-ленінізму (як тоді називалася сучасна кафедра історії, правознавства та методики навчання Університету) керувала на той час досвідчена Емма Андріївна Зверєва та працював поряд з молоддю (Валеріями – Бєлашовим та Борисенком, Мечиславом Заремським) й ректор інституту, кандидат філософських наук Микола Іванович Великолуг. Згодом до становлення викладача з великим потенціалом оратора та дослідника долучилися завідувач кафедри, професор Петро Пилипович Тукмачов, ректор Леонід Володимирович Гнатюк.

У пам’яті тисяч студентів, яких навчав Віктор Володимирович, прекрасний викладач, який однаково блискуче читав лекції, як з історії України так й історії української культури, чи релігієзнавства (в радянський час – атеїзму) або розробленого ним практичного курсу «Музеєзнавства». Ще більше коло людей пам’ятає, як він вишукано проводив заняття та екскурсії вулицями рідного міста, знайомив з експозиціями музеїв та визначних пам’яток, храмів, зокрема, Глинської пустині, Петропавлівського монастиря тощо.

Важливим поштовхом для розвитку не лише історика та краєзнавця, але й громадського діяча стала демократизація життя ще в радянські перебудовні часи. Глухівський педінститут тоді став, як і завше, помітним центром демократичних перетворень в державі. Природньо, 33-річний Віктор Васильович долучився до місцевої політики. У 1990 році його вперше було обрано депутатом Глухівської міської ради. Потім він ще чотири рази обирався, працюючи на громадських засадах депутатом до самойї смерті (з перервами в 1998-2002 та 2006-2010 роках). Глухівської міської ради. Працював у комісії виконкому з питань дотримання законодавства про релігійний культ.

З проголошенням незалежності України та підготовкою до відзначення 1000-зріччя Глухова у вересні 1992 року ще більше поринув у дослідження минувшини рідного краю. В 1991-1993 роках щороку виходило по 7-8 наукових та науково-популярних публікацій.

Також Віктор Заїка активно долучився до пам’яткоохоронної роботи. Результатом цього стало заснування ним пам’яткоохоронної громадської організації «Київська брама». В 1993 році громадський активіст був ініціатором та керівником організаційного комітету з питань святкування 300-ліття Глухівського Миколаївського храму, а також встановлення у Глухові пам'ятного хреста «Всім жертвам всіх терорів» з нагоди роковин страти у 1708 році у Глухові героїчних захисників Батурина. Ще через два роки Віктор Васильович був одним з ініціаторів вшанування 250-ї річниці українського композитора, уродженця Глухова Максима Березовського, а в 2008 році - 300-ліття перенесення гетьманської столиці до Глухова.

Під його керівництвом було виготовлено і встановлено меморіальні дошки на будівлі Глухівської чоловічої гімназії (нині – центральний корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка) видатним глухівчанам: академіку Миколі Василенку, братам Григорію та Володимиру Нарбутам, історику Віктору Романовському, мистецтвознавцю Федору Ернсту.

Віктор Володимирович був істориком-консультантом робочої групи зі створення проєкту Глухівського історико-культурного заповідника у місті Глухів (зараз - Національний заповідник «Глухів»), де працював на посаді наукового співробітника впродовж 1999-2010 рр. Загалом, учений входив до організаційних комітетів п'ятнадцяти конференцій з історичного краєзнавства та редакційних колегій наукових збірок конференцій.

Він встиг написати понад 120 публікацій. Це – наукові статті, тези конференцій, цікаві нариси у всеукраїнських, обласних і регіональних видавництвах. Дослідник регулярно, а найголовніше, захоплююче виступав з доповідями на міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міжвузівських, вузівських конференціях та тематичних читаннях.

Діяч В. Заїка також брав участь у розробці оновлених в 2002 році експозицій історико-педагогічного музею Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Подарував понад 120 експонатів для експозиції. У 2002 році увійшов до творчої групи зі створення експозиції Глухівського краєзнавчого музею. Відомий дослідник та збирач старовини подарував понад тисячі експонатів з власної приватної колекції. Як депутат та громадський активіст в 2005-2006 роках був активним членом комісії з питань підготовки проєкту щодо перейменування вулиць Глухова.

Завдяки ініціативам щодо відзначення 1000-ліття Глухова, створення Державного історико-культурного заповідника у м. Глухові, створення музею археології Національного заповідника «Глухів», а також його викладацькій журналістській та громадській діяльності - ім’я Віктора Володимировича Заїки стало відомим і серед глухівчан, і у широких наукових колах далеко за межами Сумщини.

Крім постійних історичних досліджень та активізму Віктор Васильович – безперечно видатна та цікава творча особистість та поет. Він входив до складу літературно-мистецького об’єднання «Українська хвиля». Завжди актуальні теми віршів В. Заїки: лірико-екскурні («В старом доме»), політичні («Соборний майдан»), краєзнавчі («Довженкова хата. Сосниця»), національні («Наші символи»), історичні («Гетьманському Батурину», «Глухів», «Заповідній Софії»), мовні («Bilingva»). В цьому списку припали до душе не лише адресата численні посвяти сучасникам («Академіку Миколі Вашуленку», «Бєлашову Валерію»), чи пам’яті видатних історичних постатей («Олександру Довженку», «Миколі Лукашу», «Василеві Стусу», «Пелагеї Бартош», «Й. С. Шкловському» чи «Т. Шевченку».

Віктор Володимирович також брав активну участь у засіданнях Клубу «Соняшник», літературно-мистецького об’єднання «Звенигора», плвдно співпрацюючи з комунальним закладом «Глухівська центральна районна бібліотека», Березівською об’єднаною територіальною громадою, на базі яких проводилися тоді в 2018-2020 роках Дні краєзнавства. Він – ініціатор циклічних засідань, лекцій, зустрічей у форматі круглого столу («З Глуховом у серці та в душі»), - у краєзнавчому музеї, історико-педагогічному музеї ГНПУ ім. О. Довженка, присвячених видатним особистостям, які пов’язані з містом Глуховом, народилися в ньому чи зробили внесок в його економічно-культурний розвиток.

Як плідний автор наукових статей та газетних публікацій Віктор Заїка входив до складу Національної спілки журналістів України. Також він – багаторічний член редколегій газет - «Освітянські обрії» (Глухівського педагогічного університету) та «Соборний майдан» (Глухівського історико-культурного заповідника), де за його участю друкувалися літературні обробки «Оповідей баби Одарки з Глухівщини» з архіву кандидата історичних наук, доцента Микола Стожка, 100-річчя якого ми відзначали у серпні цього року.

Після відкриття в Глухівському національному педагогічному університеті спеціальності «Історія» передав значну частину власної бібліотеки для використання студентами факультету філології та історії.

У пріоритеті наукової діяльності Віктора Заїки стояв період «Срібного віку» – це улюблена Глухівщина в історії українського національного відродження, культурне життя Глухова XVII - XX століття; Глухівський учительський інститут і культурне життя Глухова першої чверті ХХ століття; роль І. Мазепи, Д. Апостола, родини Маркевичів у культурному розвої Глухівщини; становлення художніх особистостей братів Георгія і Володимира Нарбутів, Миколи Гумільова, Федора Уманця, Миколи Зерова, Нестора Городовенка, Олександра Довженка, Йосифа Шкловського, Віктора Романовського, Миколи Василенка, Юрія Шапоріна на тлі культурного життя Глухова ХХ століття; релігійна тематика (історія православних храмів Глухівщини, християнські атрибути в експозиціях глухівських музеїв, духовна спадщина митрополита Димитрія Ростовського тощо).

Різноплановий та активний Віктор Васильович мав чимало нагород. У 2007 році був нагороджений нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України». Цьому передували чимало почесних грамот Міністерства культури і мистецтв України, Сумського обласного комітету профспілки працівників освіти і науки України, Глухівської міської ради та звичайно багатьма грамотою ректора Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка за особистий вклад у підготовку високоякісних спеціалістів в галузі освіти. Вчений відзначений почесною грамотою Національної академії педагогічних наук України. Як керівник гуртка «Патріот» викладач В. В. Заїка був нагороджений грамотою департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації, а як громадський діяч удостоївся орденів «Преподобного Іллі Муромця» ІІІ-го ступеня та «Святого Юрія (Георгія) Переможця» Української православної церкви Київського патріархату.

В рамках видання серії «Видатні імена та події Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» нещодавно побачив світ біобібліографічний покажчик «Віктор Володимирович Заїка (1957-2020)». Також завдяки титанічній праці дружини В.Заїки Олені Яківні – кандидату педагогічних наук також у видавництві Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка було видано майже 500 сторінкове науково-популярне видання «Без серця слово не живе», де висвітлено життєвий і творчий шлях, науково-дослідницьку, викладацьку і громадську діяльність Віктора Заїки. А найголовніше подано науковий доробок Віктора Володимировича: його статті, які були опубліковані у довідкових та енциклопедичних виданнях, періодичних виданнях України. Таким чином спадщина видатного діяча представлена читачам. Адже людина живе стільки, скільки її пам’ятають.

Відео з екскурсії Віктора Заїки.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України