Після спалення московитами гетьманської столиці Івана Мазепи славного Батурина столичне життя Гетьманщини майже на століття в 1700-1780-х роках перенеслося до нашого Глухова.
315 років тому в листопаді тут відбулися важливі події, що ознаменували, за влучним висловом відомого історика Валерія Бєлашова, початок Глухівського періоду в історії Гетьманщини.
Передумови
Тривала активна фаза Північної війни 1700-1721 років, що означала прекрасні перспективи за підтримки шведів – гарного союзника ще з часів Богдана Хмельницького – Гетьманщині нарешті відійти від Московії та стати незалежною європейською державою. Тому вже не молодий, але досвідчений 69-річний Іван Мазепа з наближенням до північних кордонів своєї держави шведських військ на чолі з королем Карлом XII поставив все на таку важливу геополітичну та, як ми гарно розуміємо, історичну перспективу. Також ми знаємо, що шальки терезів хитнулись, на жаль, не в наш бік і тодішній самопроголошений імператор Російської імперії Петро І жорстоко (а як ще діють керманичі цієї країни) розправився з українцями.
13 (2) листопада 1708 року російський генерал князь Олександр Меншиков заволодів Батурином та знищив столицю Гетьманщини, вирізавши 15 тисяч городян, аж Сейм став червоним від крові.
Наступного 14 (3) листопада 1708 р. до 8-тисячного Глухова, що був визнаний за майбутню столицю Лівобережної Гетьманщини, почали прибувати найвищі козацькі старшини разом із ближнім боярином Григорієм Долгоруковим, якого супроводжували Білозерський та Оренбурзький полки. Ще пам’ятали глухівчани як за майже чотири десятиліття перед тим в 1669 році тут обирали Дем’яна Ігнатовича, якого потім російські та радянські історики наречуть Многогрішним, як ніби, відчуваючи, оцінку свої дій з українцями.
Петро 1
Далі три дні тривали приготування. Вже тоді до жорстокої політики московитів додалися не лише негативна оцінка прагнення українців до самовизначення, але й поступове перекручування фактів, що ми бачимо й зараз. Згідно з каноном російської історіографії “Літописної оповіді про Малу Росію та її народ і козаків узагалі” (1785-1786) інженера-генерала-майора та історика Олександра Рігельмана (1720-1789) «…Коли після зради Мазепи Малоросія, а більше - військо козацьке, залишилося без провідника, від чого б могли розпочатися різні заворушення та розбрат міжусобний, задля цього належало правителю це попередити. Не менш про військовий випадок, до розпорядження потрібного, цар, за надісланим указом, одразу звелів зібрати Раду, на якій би козаки вибрали гетьмана, але подали б наперед йому для того гідних на такий чин кандидатів. Очільники малоруські негайно зібрали Раду з їхніх провідників, та подали государеві кандидатури найдостойніших людей із найперших полковників своїх: Чернігівського - Павла Полуботка, Стародубського - Івана Скоропадського. Із них цар вибрав і призначив у гетьмани останнього, людину надійну і заслужену, а про Полуботка сказав: “Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися”.
Іван Скоропадський
Цій раді 36-річний цар Петро І надав особливого значення, про що свідчить його особиста участь у ній, а також участь інших високих царських персон. На раду з'їхалися вірні цареві козацькі полки. Вона також відбувалася на Соборному майдані.
Обрання в Глухові гетьманом Івана Скоропадського
17 (6) листопада 1708 року на спеціальній раді, яка проходила на майдані між нині існуючою новозбудованою Миколаївською церквою (ще без дзвіниці) та дерев’яним Троїцьким собором під пильним оком російських урядовців та за умови оточення козацької ради царськими військами Білозерського полку гетьманом був обраний 62-річний стародубський полковник Іван Скоропадський (1646-1722). Брат його дружини Анастасії і чоловік її сестри в цей час служили Івану Мазепі.
Сама рада була організована за всіма московитськими канонами:
Спочатку чернігівський архієпископ І. Максимович привів до присяги полковників, старшин і козаків. Потім до народу звернувся князь Григорій Долгорукий, а дяк посольського наказу Михайло Родостамов прочитав грамоту про відкриття Ради. Потім Князь Григорій Долгорукий вручив гетьману Лівобережної України Івану Скоропадському царську грамоту, гетьманську булаву і військові клейноди. За документом Петро І обіцяв для Гетьманщини права і вольності, які були «даровані» ще Богдану Хмельницькому. Учасники ради тричі проголосили Стародубського полковника І. Скоропадського достойним «уряда», і Г. Долгорукий передав новообраному гетьманові клейноди.
У присутності ради, яка мала бути козацькою, новий гетьман по присяжному листу посольського наказу прийняв присягу, відрекомендувався царю і вельможам. Все як хотіли московити…
Після прийому Петра І у гетьманській садибі, тепер на цьому місці міський Палац культури та «Гостинний двір» (навпроти Трьох-Анастасіївської церкви) цілий день йшло гуляння старшин і люду, відбувалася гарматна стрілянина, у людський натовп кидали гроші у паперових згортках від семи алтин до гривні. З цього часу Глухів було проголошено столицею Лівобережної України.
18 (7) листопада 1708 року цар Петро І у своїй грамоті затвердив Івана Скоропадського на посаді очільника Лівобережної Гетьманщини.
Проголошення анафеми Іванові Мазепі
Окрім перенесення столиці, показове обрання нового керманича цар Московії хотів ще хоча б бутафорської, але показової, над Іваном Мазепою, який для нього був взірцем керівника, але який перейшов до нього в опозицію.
19 (9) листопада відбулося проголошення анафеми Івану Степановичу - у стилі середньовічної інквізиції під керівництвом Феофана Прокоповича. Спочатку, в Глухові відбувся Собор духовенства, який проголосив прокляття Іванові Мазепі. У соборній церкві було зачитано вирок опудалу гетьмана. Меншиков і Головкін зірвали жалувані І. Мазепі грамоти, зірвали з опудала Андріївський орден, яким був нагороджений опальний гетьман, кинули їх під ноги палачу. Останній потяг опудало по вулицях (нинішньою – Терещенків на північ в район стадіону) до шибениці. Там під прокляття одягнутих у все чорне кліриків зі свічками у руках чучело спалили. Водночас із цим у Глухові стратили Чечеля та інших однодумців І. Мазепи, взятих у полон в Батурині. Петро І намагався всіма засобами залякати народ, викорінити навіть саму думку про Україну як незалежну від Росії державу.
В таких дещо трагічних умовах Глухів став столицею, де ще майже протягом століття українці намагалися відстоювати автономію Української держави.
Святкування 300-річчя проголошення Глухова Гетьманською столицею
Півтора десятиліття тому, 6 листопада 2008 року в Глухові урочисто святкувалося проголошення міста Гетьманською столицею. Серед інших заході було відкрито відповідний пам’ятник, у Національному заповіднику «Глухів» (який, якраз до урочистостей отримав цей високий статус) було відкрито музей археології.
У Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка кафедрою історії (на той час соціально-економічних дисциплін) спільно із Національним заповідником «Глухів», інститутом держави і права НАН України та Академією педагогічних наук України було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Освіта і культура Гетьманщини».
Національним банком України було введено в обіг 10 листопада 2008 року срібну монету «Глухів» номіналом 10 гривень. Вона належить до серії «Гетьманські столиці» та зараз коштує 3 тисячі гривень.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
