До 75-річчя з дня народження Володимира Куриленка – відомого українського вченого мовознавця та діалектолога, ректора Глухівського педагогічного інституту в 1990-1995 роках.

Народився у родині вчителів

Доводилося чути, від колег, що знали та працювали поруч з Володимиром Михайловичем про його людяність та доброту, а також про визначного керівника наукової лабораторії згадують, як про інтелектуала з витонченою інтелігентністю та душевною красою і водночас людини з дотепним гумором.

Народився Володимир Михайлович 18 листопада 1948 року в невеличкому селі Тальки Новоград-Волинського (а з 2022 року – Звягельського) району Житомирської області, не спроста очевидно, на Поліссі, яке буде вивчати, чи не все життя та житиме, але вже на північно-східній його частині. Очевидно, любов до української мови, до професії вчителя заклали його батьки – учителі: Михайло Федорович – директор восьмирічної школи та Євгенія Антонівна – учителька української мови,

«Скільки пам'ятаю себе стільки я у школі, адже дитячого садочка, згадував Володимир Михайлович, у селі не було, тож доводилося батькам мене брати до школи. Відтак мій педагогічний стаж розпочався з трьох років і в іншій професії я себе уявити не міг…».

Після закінчення восьмирічної школи з 1963 року продовжував навчання у центрі сільради в Гульську (зараз в складі Стриївської сільської територіальної громади). Тож атестат одержав у Гульській десятирічці і пишався вчений тим, що був родом із краю, який згадував Тарас Шевченко у поемі «Варнак»: «Мій герой із села Гольське...». Додому доводилося ходити вздовж річки Случ долаючи менші потічки через згадуваний у поемі Чорний ліс, назва якого говорить сама за себе.

Закінчивши з відзнакою 1970 року філологічний факультет Житомирського педагогічного університету імені Івана Франка молодий учитель української мови і літератури відразу починає працювати за фахом. Його навіть призначають завучем Червоновольської восьмирічної школи в невеличкому селі Червоновільськ (поблизу легендарної ще з часів Володимира Великого Городниці) на кордоні з Рівненщиною. Утім, за тодішньою традицією, восени того ж 1970-го забирають до лав Радянської армії. Строкову службу він проходив на Балтійському флоті, у запас звільнився старшим матросом; повернувся до вчительської професії у колишній райцентр Городниця.

Переїхав у Глухів слідом за дружиною

Через рік, у 1974-му доля привела його на Глухівщину. Все дуже просто: дружина Ніна Іванівна Бортник, з якою народилися майже день у день (18 листопада – Володимир, а 23-го – Ніна), разом росли, ходили до школи (лише навчалися в різних вишах) улітку 1974 року одержала направлення до Всесоюзного науково-дослідного інституту луб'яних культур. 25-річна випускниця Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва почала працювати молодшим науковим співробітником у лабораторії захисту рослин глухівського ВНДІЛК.

А її ровесник рік (з другої чверті) тимчасово працював за своїм фахом у Слоутській середній школі. В цей рік за директорства Віктора Костянтиновича Шведуна до відомої та престижної сільської десятирічки прийшло багато відомих в майбутньому на Глухівщині молодих педагогів: біологи Марія Корніївна Шпак та Ганна Петріавна Суровицька, філолог з російської Роза Григорівна Боброва, вчителька початкових класів Олександра Іванівна Костюченко (в майбутньому Слоутстький сільський голова) та багато інших.

Утім професійність 26-річного Володимира Михайловича стає його одним із дороговказів і він працює в райцентрі. Вже того ж року, за сумісництвом починає за погодинною оплатою працювати викладачем на відділенні заочного навчання у Глухівському педагогічному інституті, а в 1975 році – викладачем у Глухівському професійно-технічному училищі та асистентом кафедри мов і літератури в педінституті. Саме тут він пройде за наступні майже чотири десятиліття всіма сходинками свого професійного зростання: асистентом кафедри літератури (1975-1979 роки), старшим викладачем кафедри мов та літератури (1979-1985 рр.), доцентом та завідувачем кафедри мов (1985-1988 рр.), деканом факультету підготовки вчителів початкових класів (1987-1988 рр.), ректором Глухівського державного педагогічного інституту (1990-1995 рр.), професором кафедри української мови і літератури (1995-1998 рр.), деканом новоствореного філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету (1998-2006 рр.). Два роки, з 1988-1990-й працював доцентом кафедри української мови Рівненського державного педагогічного інституту. Починаючи з 2006 року активно працював на посаді доцента кафедри української мови та керуючи свою улюбленою науковою лабораторією проблем діалектології.

Не одне покоління випускників тепер вже Глухівського національного університету із вдячністю дякують Володимиру Михайловичу за ґрунтовні лінгвістичні знання, які стали основою для їх професійного становлення, наукового росту та, безперечно, творчої самореалізації.

Діалектологія у житті науковця

А до улюблених своїх мовознавства та діалектології вчений йшов поступово й швидко із величезним захопленням – вивчаючи мовні особливості українського Полісся. Дисертаційне дослідження В. М. Куриленком виконувалося в аспірантурі Житомирського педагогічного інституту, де зароджувалася перша на Україні діалектологічна школа. Керував дослідницько роботою викладач і колишній куратор здобувача вищої освіти Куриленка на 11 років старший доктор філологічних наук та професор Микола Васильович Никончук, який ще в студентські роки помітив у нього неабиякий хист до наукових досліджень.

Володимир Михайлович з гордістю згадував та молодим вченим, які зараз славно продовжують справу глухівської школи філології, про те, що йому випало щастя працювати у діалектологічній школі Микити Ілліча та Світлани Михайлівни Толстих, які на той час працювали в Інституті слов'янознавства і балканістики АН СРСР й активно займалися Поліссям: організовував діалектологічні експедиції, залучав до них викладачів і студентів із місцевих вищих навчальних закладів. Так до дослідження українських діалектів в архаїчних зонах слов'янства – на Поліссі та в Карпатах у наукову групу, створену М. В. Никончуком, увійшов й В. М. Куриленко. Він особисто досліджував мовно-діалектні особливості 140 поліських населених пунктів від польського кордону на заході до російського на сході. Специфіка діалектологічного дослідження вченого полягала в тому, що науковець особисто записував мовний живий матеріал різних регіонів, порівнював діалектні особливості різних населених пунктів. Завдяки цьому Володимиру Михайловичу довелося пішки пройти половину України, після чого ним була укладена картотека мовних особливостей. Полісся, що стала основою дисертації «Лексика тваринництва у поліських говорах» яку він успішно захистив у 1985 році в Ужгороді.

На базі таких ґрунтовних напрацювань В. М. Куриленко керував науково-дослідною лабораторією «Проблеми дослідження ареалогії та генези східнополіського діалекту української мови», став автором понад 70 наукових праць із діалектології, у тому числі чотирьох монографій та навчального посібника для студентів закладів вищої освіти з грифом Міністерства освіти й науки України. На результати його дослідження посилаються автори Етимологічного словника української мови. З монографією «До ареалогії стратиграфії північних (поліських) говорів» та «Атласом лексики тваринництва у поліських діалектах» можна познайомитися у бібліотеках Росії, Білорусії, Чехії, Словаччини, Румунії, США.

Ректорство в Глухові

На п’ятирічний період перебування В.М.Куриленка на посаді ректора Глухівського державного педагогічного інституту припали важкі роки першої половини 1990-х: час безгрошів’я та затримки заробітних плат, що тісно перепліталися з проголошенням української незалежності відліку 1991 року. Обраний на ректорську посаду в листопаді 1990 року в обстановці чи не найдемократичніших за всю історію виборів ректора, затверджений на посаду був за традицією в Москви, де питання розглядалося на колегії союзного міністерства освіти.

Утім в умовах демократичних перетворень в державі на хвилі демократичних нововведень міністерства, українцізації разом з командою однодумців та викладачів удалось запровадити в інституті вже у 1992-1993 навчальному році власні навчальних планів, відкриття нових подвійних (а то й потрійних) спеціальностей, зокрема, педагогіка в трьох варіантах: методика початкового навчання та українська мова і література, методика початкового навчання та біологія та методика початкового навчання і музика. Крім того, окрім традиційної праці можна було здобувати фах вчителів фізика або професійного навчання чи профорієнтаторів.

А наступного 1993 року на базі факультетів дошкільного виховання та підготовки вчителів початкових класів було створено педагогічний факультет, який очолив доцент Г. С. Ковальчук, для впровадження подвійної спеціальності дошкільне виховання і початкове навчання. Також з весни 1993 року в інституту вперше почали готувати аспірантів. А з 1994 року почалося впровадження підготовки частини спеціалістів коштом фізичних та юридичних осіб. Також на жовтень цього року припало відзначення 120-річчя Глухівського педагогічного више, що симптоматично співпадає вже зараз напередодні 150-річчя ще з одним ювілеєм – 75-річчям з дня народження Володимира Михайловича.

Вчений, вже після посади ректора, чи не найбільше приклався до створення, становлення а потім і розвитку філологічного факультету Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Він у важких умовах дбав про зміцнення його матеріально-технічної бази, активно налагоджував й підтримував тісні зв’язки із колегами-мовознавцями із зарубіжжя.

В. М. Куриленко багато уваги приділяв громадській роботі. Він упродовж багатьох років очолював Глухівське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, у 1998-2007 рр. був головним редактором університетської газети «Освітянські обрії».

За вагомий внесок у розвиток педагогічної справи в Україні нагороджений почесною відзнакою голови Сумської облдержадміністрації, Нагрудними знаками Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України», нагрудним знаком «За наукові досягнення».

Володимир Михайлович був номінований на премію Американського біографічного інституту «Людина року -2003». Інформацію про нього вміщено у біографічному збірнику «Люди сучасності: Хто є хто».

Він завше гордився своє родиною. Дружина та колега науковиця Ніна Іванівна впродовж багатьох років підтримувала чоловіка в усіх починаннях, допомагала реалізувати найсміливіші задуми. Доньки, Ліна й Ольга, унаслідували від батьків відповідальність, сумлінність, чесність, порядність і педагогічний хист, здобули лінгвістичну освіту і працюють за спеціальністю.

Нагороди та відзнаки

  • Заслужений працівник освіти України
  • Нагрудний знак Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти»
  • Нагрудний знак Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення»
  • Почесна грамота голови Сумської обласної державної адміністрації
  • Номінант «Людина року – 2003» Американського біографічного інституту в номінації «Люди сучасності: Хто є хто».

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram