27 грудня 2023 року виповнюється 205 років від дня народження Петра Омеляновича Чуйкевича – українського педагога, етнографа та фольклориста, який наприкінці свого життя очолював Глухівську чоловічу гімназію. Вона розміщувалася в центральному корпусі Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.
Народження на Глухівщині та навчання у Києві
Народився Петро Чуйкевич за старим стилем 15 грудня 1818 року неподалік повітового Глухова у містечку Вороніж (нині селище міського типу Шосткинського району Сумської області). На виховання та навчання вплинули традиції старовинного старшинсько-дворянського роду Чуйкевичів, що вів своє походження з XVIII ст. Серед інших дитячих друзів Петра був на рік молодший майбутній український письменник та земляк Пантелеймон Куліш.
Батько майбутнього педагога Омелян Проклович (син бунчукового товариша) забезпечив синові навчання у Другій Київській гімназії. Під час навчання з вересня 1838 року на першому відділі філософського факультету Університету Святого Володимира в Києві він потоваришував ще з двома майбутніми кирило-мефодїівцями Василем Білозерським та Дмитром Пильчиковим. Також в цей час він близько познайомився завдяки Пантелеймону Кулішу з Тарасом Шевченком (у червні 1843 року), Миколою Костомаровим, Михайлом Максимовичем та Осипом Бодянським.
Герб Чуйкевичів
Ще під час навчання він активно займався модними на той час етнографічними дослідженнями, збирав український фольклор та українські народні пісні. Це його зблизило з першим ректором київського університету Михайлом Максимовичем, якому молодий студент передав багато зібраних пісень. Зокрема, це «Малорусские песни. 1843 року» та «Малороссийские песни, собранные в Киеве П. Чуйкевичем в 1843 году». На першій сторінці останньої збірки вгорі він зробив напис: «От Кулеша».
Досвід викладання у гімназіях
Закінчивши в липні 1843 року зі званням дійсного студента (тобто без відзнаки) університет в Києві, 24-річний Петро Омелянович розпочинає власну трудову діяльність на посаді молодшого учителя латинської мови в Рівненській реальній гімназії.
Сам атестат випускник одержав лише в серпні 1845 року. П. Чуйкевич і надалі продовжив заняття фольклором. Про це свідчить збірка «Пісні з м. Ровно, кол. Волинської губернії 1844 в записах П. О. Чуйкевича», яка зберігається у Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського. Крім того, у фондах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України зберігається колекція пісень у записах В. Білозерського, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша та інших його друзів.
Улітку 1846 року його було переведено на посаду молодшого вчителя географії Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії. Незадовго до переїзду, на початку 1846 року, П. Чуйкевич увійшов до складу членів Кирило-Мефодіївського братства. Зокрема, у жовтні 1846 році, під час зустрічі з Тарасом Шевченком (познайомитдися вони в Києві у червні 1843 року) вже у Кам'янці-Подільському, П. Чуйкевич, записав у альбом поета пісні «Зійшла зоря із вечора, да й не назорилась», «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш».
Першу з цих пісень Т. Г. Шевченко використав у повістях «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та в поемі «Марина». Відомий вже на той час український поет за завданням Київської археографічної комісії на Київщині, Волині та Поділлі збирав народні перекази, оповідання, легенди, пісні та записував історичні відомості про визначні могили й урочища.
Ця зустріч була чи не єдиним відомим контактом з кирило-мефодіївцями, тому після проведеного слідства, його на відміну від більш відомих братчиків, звільнили через брак доказів. Жандарми під час слідства вийшли на П. Чуйкевича внаслідок листа від Пантелеймона Куліша з Варшави від 31 березня 1847 року, в якому письменник, який незадовго до того одружився, закликав свого приятеля: «Но тебя умоляю не жениться… Тебе прежде всего нужно побывать за границей и пройти сквозь полный курс гидропатии». На допиті Куліш так прокоментував це місце з листа Чуйкевичу: «Он погубил бы себя женитьбою потому, что он болен болезнью, требующей совершенного излечения до вступления в брак». Недугою Чуйкевича, про яку вів мову Куліш, був сифіліс.
У Кам’янці-Подільському Петро Чуйкевич працював до 1853 року, а потім повернувся до Рівненської гімназії.
Керівництво чоловічою гімназією у Глухові
У 1867 році Петро Омелянович повернувся на батьківщину. Перші три роки він працював гласним Глухівського повітового земського зібрання та обіймав посаду смотрителя Глухівського чоловічого повітового училища.
Глухівська чоловіча гімназія
Особу П. Чуйкевича доволі емоційно оцінює у власних спогадах глухівський педагог, музейний працівник та археолог-аматор Василь Андрійович Мальченко (1859 – після 1941). Його спогади про повітове місто за 1870 – 1930 рр. опублікував викладач нашого університету Віталій Крижанівський.
Спогади Василя Мальченка:
«Чуйкевич - людина з вищою освітою, але престарілий. Був він у молодості десь учителем гімназії, але потім мав 20 років із лишком просидіти у своєму невеликому маєтку, у м. Воронежі, як політично неблагонадійний, і лише останні два року був смотрителем Глухівського повітового училища, а тепер його залишили виконавцем посади інспектора нашої прогімназії. Це була колись далеко недурна людина, але, проживши понад 20 років без діла, у глушині, і доживши холостяком до глибокої старості, він до неймовірності опустився і, наприклад, вільно, зі своєї квартири (в одному дворі) ходив до прогімназії утихомирювати учнів у халаті та туфлях, а після обіду, відпочивши, у тому ж костюмі продавав учням (хлопчикам та дівчаткам) підручники та брав з них на свою користь не тільки звичайну знижку, але ще додавав на кожну книгу понад надруковану ціну по 10 коп. і таким чином у нього торгівля підручниками була дуже вигідна тим більше, що у Глухові тоді книгарень не було. Словом це був старий холостяк-скнара, що опустився, але, повторюю, людина далеко не дурна…»
У 1870 році він обійняв посаду інспектора (тобто керівника) Глухівської чотирикласної чоловічої прогімназії, яка була урочиста відкрита 1(14) вересня 1870 року. Діячі Глухівського земства високо оцінили внесок першого директора прогімназії: «Учена діяльність Чуйкевича добре відома земству. Перше триріччя він був гласним і брав дієву участь у заснуванні прогімназії».
Також Петро Чуйкевич був обраний головою педагогічної ради також відкритої 1(14) вересня 1870 року Глухівської жіночої прогімназії. Начальницею цієї гімназії до 1898 року працювала Ольга Іванівна Пигарьова (дружина поміщика).
Відзначаючи гарний рівень викладачів та повагу до них гімназистів Василь Мальченко у своїх спогадах зосереджував увагу на недостатньому рівні організації освітнього процесу в чоловічій гімназії під керівництвом Петра Чуйкевича:
«Справа в тому, що при цьому начальника у місті порядки були такі: ярмарок у місті, навчання немає, бо до дітей приїжджають батьки та родичі; місцеве якесь свято, - теж гуляємо, бо де, що «всі гуляють у місті»; іменини, хрестини, взагалі всі сімейні свята у батьків давали їм право брати своїх дітей і навіть родичів та дітей приятелів відвозити їх додому, хоча б і за 50 верст від міста, на кілька днів, дивлячись за обставинами. За позашкільним життям стежив тоді лише наглядач [Н. І.] Зоммер, людина, можливо, і хороша, але, як вихователь, далеко не на своєму місці. [П. О.] Чуйкевич, очевидно, нових шкільних порядків не визнавав і оскільки обидві прогімназії утримувалися за кошти міста і земства, він більше всього зважав на місцевих батьків учнів, а останні на той час ще мало цікавилися науковими знаннями та навіть розвитком своїх дітей. В силу всього цього навчальна справа у нас йшла погано і дві перші ревізії, у 1872 та 1873 роках, були невдалі».
Заняття в Глухівській чоловічій гімназії
В 1874 році діяльність Петра Омеляновича Чуйкевича на посаді директора обірвала його передчасна смерть на 56-му році життя. Хоча згадуваний В. Мальченко вважав, що помер П.Чуйкевич восени 1873 року: «…ревізія 1873-го року була для нас фатальною, що скінчилася смертю [П. О.] Чуйкевича. Цю ревізію провів сам міністр народної освіти, граф [Д. А.] Толстой, який, за розпорядженням лікарів, на конях подорожував Росією та своїм відвідуванням «зволив ощасливити Глухів», як тоді казали…»
Як відомо під час цього приїзду було вирішено питання про відкриття у Глухові учительського інституту, нині - Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка.
Утім Петро Чуйкевич, так перехвилювався у цей час (учні відповідали погано), що скоро зліг у ліжко і за кілька тижнів його не стало, схоже, на початку 1874 року.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
