До 25-річчя від дня смерті Василя Овсієнка. Про колоритну особистість ще й зараз згадують, як йому вдалося за радянської влади в окремо взятому Слоуті побудувати фактично капіталізм та перетворити збитковий післявоєнний колгосп імені Чапаєва на передовий-мільйонер та зробити багатими тих, хто в ньому продуктивно працював. Утім значні заслуги керівника радянська влада скромно оцінила державними нагородами. Чому? Є різні думки, в тому числі й гіпотеза про співпрацю з окупаційною владою під час Другої світової війни. Та й «контроль карбованцем» подобався далеко не всім. На голову колгоспу навіть було здійснено замах в 1970 році. Хто він справжній менеджер радянської доби?
Рідний Дунаєць, Путивльщина, темне минуле під час окупації та наукова діяльність
Вже не молодий 41-річний Василь Якимович Овсієнко (19. 03. 1912 – 04. 01. 1999) був обраний головою колгоспу імені Чапаєва в Слоуті на початку 1953 року, ще за Сталіна. Утім йому вдалося понад три десятки років (за Хрущова, Брежнєва, Андропова й Черненка і навіть рік за перебудови Горбачова) очолювати слоутське господарство. За цей час чапаєвці стали лідерами не тільки в районі, але й в області.
До німецько-радянської війни Василь Якимович, уродженець села Дунаєць Глухівського району, жив у Путивлі, де в нього 29 червня 1938 року народився син Валентин, наступного року син Володимир, а ще через два – донька Людмила.
Офіційної інформації дуже мало. Лише відомо, що з вересня 1943 по березень 1944 року рядовий Овсієнко був на війні. Він – стрілок 229-го стрілецького полку. Був поранений – лікувався в березні 1944 року та став інвалідом війни ІІІ групи.
Досвід аграрія-керівника він здобув у важкий післявоєнний час на посаді завідуючого відділом економіки всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур у Глухові, займався наукою. Усі напрацювання та зв’язки потім упроваджував до виробничого процесу в слоутському колгоспі. Зокрема, у співавторстві з В. М. Рудніковим Василь Якимович написав книгу «Досвід передовиків коноплярства», що вийшла 25-тисячним накладом у 1952 році в державному видавництві сільськогосподарської літератури.
1953-й рік: початок керівної роботи та перші успіхи
Вже в перший рік його роботи на чолі колгоспу імені Чапаєва в 1953-му значно зросла врожайність зернових та технічних культур. Колгосп достроково розрахувався з державою з усіх видів поставок. В 1954 році вперше за післявоєнні роки було виконано прибутково-видатковий кошторис. До каси артілі за рік надійшло 3 мільйони 215 тисяч дореформених карбованців. На кожний трудодень слоутчанам припало по 3 карбованці 10 копійок і по 1,7 кілограми зерном. Прибуток був на 1,8 млн. більшим, ніж у 1953 р.
Ефективне управління колгоспом дало можливість у травні 1954 року запровадити грошове авансування колгоспників, що призвело до зміцнення трудової дисципліни і підвищення продуктивності праці.
В 1956 році правлінням колгоспу був розроблений Статут артілі імені Чапаєва у відповідності до постанови ЦК КПРС і Ради міністрів Української РСР. А наприкінці березня голова колгоспу В. Овсієнко був у центрі уваги з цього питання на семінарі радянського і партійного активу Глухівського району. В цей час було запроваджено внутрішньгосподарський госпрозрахунок. Керівник Овсієнко зробив це одним з перших в Радянському Союзі. Про успіхи слоутського господарства неодноразово писали на своїх шпальтах всесоюзні та республіканські газети.
Колгосп імені Чапаєва ще в 1956 році вийшов в лідери району по надоям молока. І тримав цю першість і в 1960-ті, і в 1970-ті роки. Колгосп та імена найкращих тваринників неодноразово заносились на районну та обласну Дошки Пошани.
Замах на Овсієнка
Утім, не всі були з цим згодні. У березні 1970 року стався дуже неприємний інцидент у Слоуті. Про нього в квітні розповідала районна газета «Народна трибуна». Голова колгоспу В. Я. Овсієнко разом із садівником М. Є. Сачком повертались увечері із засідання виконкому сільради. Слоутчанин 50-річний Іван Маркович Костюченко з темряви гукнув голову і вистрелив у обличчя Овсієнку. Як згадують слоутчани на нього наскочив Михайло Єрмолайович і трохи збив удар.
Міліція вночі затримала сторожа сільського магазину. Конфлікт виникнув на ґрунті невиплати Костюченку додаткової оплати. Але він з 1965 по 1969 рр. жодного разу не виробив встановленого в колгоспі мінімуму виходів на роботу. Хоча на початку 1950-х рр. навіть працював секретарем сільради.
Виїзна сесія Сумського обласного суду, розглянувши цю кримінальну справу у квітні 1970 р. засудила нападника до розстрілу. Сам В. Я. Овсієнко довгий час був на лікуванні, а його заміняв механік С. І. Левченко.
Вивчення досвіду госпрозрахунку в слоутському колгоспі
З кінця 1960-х років слоутський колгосп став гриміти завдяки високим врожаям коноплі та цукрових буряків, інших сільськогосподарських культур. Зокрема, вже у 1967 та 1968 році одержували Дипломи всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР за вирощення високих урожаїв конопель.
У 1974 та 1981 роках колгосп визнавався переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні та був нагороджений перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ. За досягнуті успіхи в 1976 році по виконанню планів виробництва і продажу основних видів сільськогосподарської продукції, виконання планів впровадження в колгоспне виробництво досягнень науки і передового досвіду Головний комітет Виставки досягнень народного господарства Української РСР затвердив слоутський колгосп в 1977 році учасником Виставки ВДНГ УРСР і нагородив дипломом ІІІ ступеня та автомобілем «Москвич-ІЖ-2715». Це період коли слоутські передовики масово «пересідали» з мотоциклів придбаних у 1960-х роках на автомобілі. Їх або дарувала держава, або могли вільно придбати за рік-два продуктивної роботи в колгоспі. До того ж передовикам не потрібно було «стояти в черзі» багато років на авто, як це було прийнято в Радянському союзі. Також в цей час будували добротні будинки з меблями.
Доходи колгоспу-мільйонера та колгоспників
Від реалізації продукції тваринництва і рослинництва, наприклад, у 1973 році до колгоспної каси надійшло 3 мільйони 11 тисяч карбованців прибутку. Це на мільйон більше показника 1970 року. Чистий прибуток за рік склав 1 130 376 крб. з рентабельністю 60,6 %. За кінцевими результатами господарської діяльності колгоспникам було виплачено 550 тисяч крб. так званої «допоплати». Рівень додаткової оплати залежав від виконання госпрозрахункового завдання. Якщо в третій рільничій бригаді завдання за рік було виконано на 108%, на кожний карбованець колгоспники одержали ще додатково по 60 копійок на зароблений 1 крб., то в 4-й – по 72 коп., а на СТФ – 84 коп. Найвищою була ця сума в рибальстві – 1,1 крб. І далі з кожним роком ці показники зростали. Тобто заробивши від 2 до 5 тис. крб. протягом року кожен колгоспник у лютому наступного року одержував ще майже стільки чи навіть більше (передовики). Престижні «Жигулі» коштували 5-6 тис. крб.
Грошові надходження за 1979 рік склали 4 мільйони 239 тисяч. Це на 800 тисяч або 18,9% більше результату 1978 року. Чистий прибуток господарства склав 1 мільйон 710 тисяч карбованців. Середньомісячний заробіток слоутського тракториста за 1979 рік склав 380 крб., доярки – 479, свинарки – 509 крб.
Це був результат діяльності госпрозрахунку, запровадженого ще в 1958 році. Кожній дільниці на початку року доводився план затрат та госпрозрахункове завдання. Так в 1979 р. план затрат по в.д. № 1 склав 1 мільйон 182 тисячі карбованців. В процесі виробництва було затрачено 1,148 млн. крб. До того ж дільниця виробила продукції на 3,09 млн. крб., перевищивши план в 2,5 млн. крб. Таким чином, план виробництва з урахуванням лімітом затрат і коректуванням на економію склав 130%, а по другій дільниці ще більше – 142%. Тоді як по колгоспу – 138%. У відповідності до цього і проводився розподіл фонду матеріального заохочення.
Керівники та спеціалісти господарства протягом року одержували 70% тарифної ставки. А в кінці року нарахування їм заробітної плати відбувається у відповідності з виконанням плану виробництва. Так, голова колгоспу, за кожну тисячу одержаного прибутку нараховувалось додатково 68 копійок (так по результатам 1979 року це було 1163 крб.), головному інженеру та бухгалтеру – по 49 коп. (по 838 крб.), головному зоотехніку – 1 крб. 46 коп., головному агроному – 80 коп.
За реалізацію продуктів рільництва і тваринництва за 1983 рік до колгоспної каси надійшло 5 мільйонів 457 тисяч карбованців, що на 1,2 млн. крб. більше показника попереднього року. Чистий прибуток склав 2 млн. 485 тис. крб., а рівень рентабельності по господарству – 91,4%. У рільництві, ще більше – 141,1%.
Традиційно, це був найвищий показник у районі. Якусь конкуренції в економіці господарювання В. Я. Овсієнку створювали уздицький колгосп «Піонер» (рентабельність 76,4%) та приміський – ім. Леніна (64,2%). У решти менше.
Таким чином кожного року, створювався значний капітал. Тому, коли на початку 1980-х років рання дощова осінь різко перейшла в зиму і зібрати врожай не було можливості голова колгоспу заявив, що «якщо три роки підряд ми будемо сіяти і не збирати врожай, то у колгоспу буде більше 1 млн. крб. на рахунках…»
За колгоспом ім. Чапаєва було закріплено 5 967 га сільськогосподарських угідь: у тому числі 4565 га орної землі. Слоутчани вирощували зернові і технічні культури (коноплі, цукрові буряки), було розвинуте садівництво і городництво та м’ясо-молочне тваринництво. Колгосп був базовим господарством по вирощенню картоплі та свинарству.
Високі нагороди слоутчан та скромні відзнаки Овсієнка
За успіхи в праці більше 140 чоловік було нагороджено державними нагородами (орденами та медалями). Свинар-механізатор П. П. Костюченко, першим в районі, в 1966 році отримав звання Героя Соціалістичної Праці.
Орденом була відмічена робота братів Степана та Якова Івановичів Левченків, Уляни Григорівни Гриценко, Петра Вікторовича Непомнящого, Михайла Єрмолайовича Сачко.
У той же час сам Василь Якимович був нагородженим державними нагородами – двома орденами «Трудового Червоного Прапора» (1965 та 1977 рр.) та двома орденами «Знак Пошани» (1958 та 1971 рр.), а також Орденом «Вітчизняної війни» І ступеня, як ветеран війни у 1985 році. Тобто, ордени «Трудового Червоного Прапора» та «Знак Пошани» були достатньо престижними, утім лише 9 та 11-м у системі радянських нагород. Багато говорилося, що голові колгоспу мала бути вручена найвища державна нагорода Герой Радянського Союзу, але цьому завадило минуле під час війни.
У 1974 році голова передового колгоспу був нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради УРСР. У травні 1982 року одержав звання «Заслужений працівник сільського господарства». Крім того, В. Я. Овсієнко неодноразово обирався депутатом районної Ради депутатів трудящих, був головою окружної виборчої комісії по виборах до обласної Ради.
Справи батька продовжував його син Володимир Васильович Овсієнко. В 1970-1980-х роках він очолював колгосп «Україна» в Сварково.
Завершення кар’єри видатного управлінця
Сам Василь Якимович до лютого 1985 року очолював передовий колгосп, майже півтора десятиліття працюючи на пенсії. У суботу 22 лютого 1986 року в колгоспі відбулись звітно-виборні збори. Як і всі попередні 32 рази із звітною доповіддю виступив 73-річний голова правління колгоспу Василь Якимович Овсієнко. Однак це була його остання доповідь на цій посаді.
Він відзначив, що «відрадно сьогодні говорити про те, що трудівники господарства не спасували перед труднощами. Протиставивши примхам природи високу організованість, вміння маневрувати технікою, чимало виробничих підрозділів господарства успішно справились з виконанням планів…»
Згідно з поданою заявою збори уповноважених задовольнили прохання В.Я.Овсієнка і увільнили його від обов’язків голови колгоспу.
Головою правління колгоспу було обрано 35-річного головного агронома господарства Івана Петровича Кравченка.
Після виходу на заслужений відпочинок він переймався справами свого дітища. Помер В. Я. Овсієнко 4 січня 1999 року на 87-му році життя.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
