До 70-річчя з дня смерті Григорія Львовича Сапітона – українського педагога та директора Глухівського учительського інституту в 1947 – 1952 роках.
Складний як українська історія першої половини ХХ століття, життєпис Григорія Сапітона раніше досліджували колеги – кандидат історичних наук Ірина Мошик – генеральний директор Національного заповідника «Глухів» та кандидат історичних наук Ярослав Гирич – доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання нашого університету, нині – військовослужбовець ЗСУ. Утім з нагоди пам’яті про таку колоритну особистість якою, безперечно, був Григорій Львович, ми систематизували всю відому про нього інформацію.
Селянське походження та перші роки радянської влади
Нам вдалося встановити день народження Григорія Львовича згідно даних в обліково-послужній картотеці. Отже, народився Гриша 14 (за новим стилем 26) жовтня 1901 року в селі Тупичів тодішньої Тупичівської волості Городнянського повіту на півночі Чернігівської губернії (з 2017 року його рідне село - центрі Тупичівської сільської територіальної громади Чернігівського (до 2020 року - Городнянського району) Чернігівської області) у селянській родині. Згідно автобіографії Г. Сапітона, що знаходиться в особовій справі, яка зберігається у відомчому архіві Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, нам стало відомо, що його батько Лев Сапітон помер у 1902 році. Через це він до 1920 року жив у родині брата та займався сільським господарством. А влітку 1921 року навчався на вчительських курсах. По закінченні яких одержав звання вчителя 7-літньої школи.
Молодий і здібний педагог з молодецьким запалом узявся до навчання сільських дітей молодої радянської держави, ще не знаючи, що вона поламає йому професійне та наукове зростання та позбавить здоров’я. Протягом 1921–1922 навчального року він працює вчителем початкової школи у сусідньому із рідним селом Вихвостів Чернігівської губернії. Саме в цьому селі влітку 1905 року під час революційних подій сталася так звана Вихвостівська трагедія, очевидно свдком якої був і 4-річний Гриша. Заможні селяни внаслідок нападок та грабувань на власні та поміщицькі садиби восени цього ж року вчинили над незаможними селянами криваву розправу.
12 вересня 1922 року Г. Сапітона призвали на військову службу до лав РСЧА, яку він до 1924 року, як червоноармієць-політосвітній робітник, проходив у 136-му полку, розквартированому в м. Миколаїв. Після демобілізації у військовому званні техінтенданта І рангу (капітана інтендантської служби) 23-літній офіцер задумав про підвищення власних компететностей, тому в 1924 році вступив на навчання на фізико-математичний факультет Чернігівського інституту народної освіти, який закінчив з відзнакою 1927 року за спеціальністю «викладач фізики і математики». Як відмінника його направили на навчання в аспірантуру в Київ, однак через сімейні обставини (діти) від продовжив свою педагогічну діяльність, продовживши «шляхом самоосвіти підвищувати свій діловий та політичний кругозір».
Сапітон у 1922 році. Військовий квиток
Викладацька діяльність, багатодітна сім’я та сталінські репресії
У 1927–1930 років Григорій Львович працював викладачем фізики та електротехніки в профтехшколі в селищі Добрянка (з 2020 року – центрі однойменної селищної громади), що на самому півночі Чернігівщині на кордоні з Білоруссю. Активного педагога відразу помітили владці й почали залучати до громадського життя радянської держави. Так, у 1927 році його призначили головою Добрянського районного комітету робітничої освіти. Наступного 1928 року його обрали депутатом Добрянської селищної ради. Також, у 1928–1930 рр. – він входив до складу Чернігівського окружного комітету робітничої освіти.
В цей час він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Єлизаветою Михайлівною, яка народилася 1 (14) вересня 1905 року в селі Ваганичі на Чернігівщині (з 2017 року – в складі Городнянської міської громади Чернігівського району) в селянській родині. З 13-річного віку виховувалася без батька, тому багато працювала. Утім у 1923 році закінчила Городнянську семирічку та вступила до Городнянського педагогічного технікуму, який закінчила в 1927 році за спеціальністю вчитель молодших класів й до 1931 року працювала за дипломом. У 1929 році молоді педагоги-українці одружилися.
Однак, 1 вересня 1930 року Григорій Сапітон переїхав до Шостки, де в 1930–1931 навчальному році працював асистентом Шосткинського хіміко-технологічного інституту. Не пробувши довго в новому регіоні без сім’ї, на початку вересня 1931 року разом з дружиною та синами переїхав до Чернігова, де наступний 1931–1932 навчальний рік пропрацював асистентом Чернігівського інституту соціального виховання, а дружина тут навчалася на заочному відділенні, але не працювала. Сам він це вважав «результатом наполегливої та систематичної роботи над собою». У 1932 році Г. Сапітон знову повернувся на історичну Глухівщину, на цей раз надовго. Спочатку, з вересня 1932 по 23 травня 1934 року працював доцентом Глухівського сільськогосподарського інституту, а дружина в цей час (з 1932 по 1934-й) навчалася на фізико-математичному відділенні в Глухівському учительському інституті. Вона з 3-го курсу заочного відділення перевелася на 2-й курс стаціонару.
Однак, потрапивши «під роздачу» під час кампанії масової партійної чистки» 32-річний Григорій Сапітон зазнав безпідставної критики та гонінь. Звинувачений «у відсутності достатнього ділового зв’язку в своїй роботі та небажанні стати вище своїх зоологічних інтересів» був змушений рік перебувати без роботи та найголовніше, довге, без улюблених наукових пошуків.
В 1934 році працювала лише дружина Єлизавета Михайлівна, закінчивши учительський інститут. Тільки через деякий час, у 1935 році, до Глухівської середньої школи механізації сільського господарства (нинішній коледж) де працювала викладачкою математики дружина перейшов і Григорій Львович та обійняв посаду завідувача учбової частини та викладав електротехніку. Тут же до 1941 року працювала й дружина.
Через два роки знову змінив місце роботи: у 1937–1939 роках обіймав посаду завідувача учбової частини Глухівської школи №3. Також за сумісництвом з 1 вересня 1938 року почав працювати викладачем фізики в Глухівському учительському інституті, до якого повністю перейшов в 1939 році. Якраз у перший день другої світової війни 1 вересня 1939 року був призначений старшим викладачем фізики та деканом фізико-математичного факультету Глухівського учительського інституту. Продуктивну педагогічну діяльність обидвох освітян у родині перервав початок фашистської окупації Глухівщини 27 серпня 1941 року. Влітку разом з деякими колегами з інституту мав складати кандидатський мінімум, але розпочалася війна. Утім, він одержав державну відстрочку від мобілізації в лави Червоної армії. А дружина з трьома дітьми та своєю матір’ю два роки фашистської окупації проживала в Глухові. З грудня 1942 по квітень 1943 років вона працювала в агрошколі, але була звільнена окупантами, як неблагонадійна. Гарно знала німецьку мову та слабо – французьку та англійську.
Евакуація під час війни та важкі післявоєнні роки у Глухівському інституті
Упродовж 1941 - 1944 років Григорій Сапітон перебував у евакуації, де з 21 жовтня 1941 року працював викладачем електротехніки Дятьковського склокерамічного технікуму в місті Вольську Саратовської області, евакуйованого з Брянської області. Тут він сповна зумів себе реалізувати в роботі із студентами. За короткий час разом із здобувачами освіти організував електротехнічний кабінет, де проводилися практичні роботи. Педагог регулярно проводив екскурсії на місцевий держцемзавод для вивчення електрообладнання. Також керував виробничою практикою студентів. В характеристиці, підписаній директором технікуму Моховим Григорій Львович постає як авторитетний викладач, якому неодноразово оголошувалася подяка та видавалися грошові премії. За результатами діяльності в першому семестрі 1943-1944 навчального року технікум звернувся до наркомату будматеріалів про нагородження Г. Л. Сапітона.
Глухівський учительський інститут в 1944 році
Глухівський учительський інститут в 1944 році
Одночасно з 1 жовтня 1942 по 10 жовтня 1943 рік за сумісництвом працював викладачем фізики Вольського учительського інституту (з 1999 року - Вольське педагогічне училище імені Ф.І. Панфьорова).
З поверненням радянської влади на Глухівщину восени 1943 року Глухівський учительський інститут у жовтні 1943 року відновив свої діяльність. Асистентом до учительського інституту Глухова на кафедру математики в листопаді 1943 року прийшла й дружина Єлизавета Михайлівна Сапітон, яка працювала тут до грудня 1946 року.
Сапітон серед студентів
За викликом народного комісаріату освіти Української РСР Григорій Львович прибув з евакуації у розпорядження Глухівського учительського інституту лише 17 лютого 1944 року знову обійняв посади старшого викладача фізики, завідувача кафедри фізики та декана фізико-математичного факультету (завідувача фізико-математичного відділу) Глухівського учительського інституту. У 1945 році Г. Сапітон удруге став членом сталінської ВКП(б) та був нагороджений медаллю «За трудовую доблесть».
1 вересня 1947 року вченого наказом заступника міністра освіти УРСР О. М. Філіппова за № 2028 від 22 серпня 1947 року було призначено директором Глухівського учительського інституту, звільнивши від обов’язків завідувача фізико-математичного відділу. В цей час директорства його обрали членом пленуму Глухівського райкому партії. З листопада 1947 по серпень 1948 року дружина обіймала посаду керівника педпрактики студентів в учительському інституті. Потім з 1951 до 1954 років працювала методистом цього відділу та за сумісництвом асистентом заочного відділення.
У 1949 році до 75-річчя Глухівського учительського інституту він активно вивчав минуле глухівского вишу, зокрема, переписувався з його відомими випускниками (С. М. Сергєєвим-Ценським) та став автором рукопису з історії Глухівського закладу вищої освіти.
Повторні репресії початку 1950-х років та смерть
Здавалося наслідки репресій середини 1930-х років уже були позаду: знову із захопленням почав займатися улюбленою наукою. Так, у травні 1950 року Григорій Львович склав кандидатські іспити з педагогіки. Працював над написанням кандидатської дисертації. Професійно викладав в учительському інституті фізику та методику фізики. Однак знову став жертвою повторних репресій та сфабрикованих справ Сталіна в рамках триваючих кампаній боротьби з «підлабузництвом перед Заходом» і «безрідними космополітами».
Напередодні «ночі страчених поетів», коли за сфабрикованою за наказом Сталіна справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету в СРСР було розстріляно 13 підсудних, Г. Сапітона звільнили з посади директора наказом міністра освіти УРСР Григорія Пінчука за № 637/К від 2 серпня 1952 року. Єдине, що з 8 серпня 1952 року Григорій Львович не став хоч знову безробітним. Так, він був звільнений з посади директора Глухівського учительського інституту з формулюванням «як такий, що не забезпечив керівництва інститутом», але продовжував працювати у закладі на посаді завідувача та старшого викладача кафедри фізики. Утім 27 листопада 1952 року 51-річний викладач написав заяву з проханням звільнити його від обов’язків завідувача кафедри через погіршення стану здоров’я. Однак директор Федір Мазур відповів, що питання буде розглянуто лише наприкінці навчального року.
На початку 1953 року брав 10-денне наукове відрядження для роботи в Київському республіканському історичному архіві для написання дисертації. Згідно наказу по міністерству освіти Української РСР з 16 листопада 1953-го по 16 січня 1954 років перебував у творчій відпустці «для закінчення роботи над дисертацією».
Однак здоров’я було вже давно підірване внаслідок утисків, заборон та переслідувань. Помер Григорій Сапітон 29 січня 1954 року на 53-му році життя. В.о. завідувача кафедри фізики згідно наказу по Глухівському учительському інституту за № 14 від 29 січня 1954 року було призначено кандидата фізичних наук Микиту Тимофійовича Бойка, як просив ще у листопаді 1952 року сам Григорій Львович. Похований директор Глухівського учительського інституту на Вознесенському кладовищі міста Глухова на Сумщині.
49-річна дружина Єлизавета Михайлівна у серпні 1954 року влаштувалася на роботу вчительки математики до Глухівської середньої школи № 1, але за станом здоров’я на початку листопада звільнилася. Вона сама виховувала трьох синів. Правда старший Володимир, станом на початок лютого 1955 року вже працював у лавах Радянської армії. Утім, середній – був студентом другого курсу Ленінградського інституту авіаційного приладобудування, а молодший син – навчався у 8-му класі Глухівської середньої школи № 3. Проживала родина, як і раніше в будинку № 35 по вул. К. Маркса (нині – Інститутська). 15 лютого 1955 року Єлизавета Михайлівна Сапітон обійняла посаду завідувача бібліотекою Глухівського учительського інституту. На цій посаді вона й працювала до 18 січня 1965 року в зв’язку з виходом на пенсію.
Вшанування пам'яті викладача та ректора
У пам'ять про відзначення 70-річчя з дня смерті директора Глухівського учительського інституту Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка Григорія Львовича Сапітона 29 січня 2024 року в приміщенні народного музею історії Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка відбулася інформаційна зустріч з викладачами та студентами університету.
Захід організував відділ виховної та молодіжної політики (керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Ольга Вишник). Завідувач Кафедра історії, правознавства та методики навчання ГНПУ ім. О. Довженка доктор педагогічних наук, доцент Андрій Гриценко розповів про складний життєпис видатного педагога, який припав на період правління Сталіна. Учасники заходу в дискусійній формі порівняли умови життя нинішніх студентів воєнного часу та їх однолітків, що жили у важких післявоєнних умовах другої половини 1940-х років.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
