Рік тому початок весни та другого року повномасштабної війни асоціювався у багатьох з відновленням природи та надією на скоріше завершення цієї ненависної війни. Утім серединний тиждень березня 2023-го став для більшості переповіданням страшної інформації про загибель відомого діяча, видатного археолога та вченого, талановитого музиканта, прекрасного батька й молодого дідуся, неперевершеного історика й краєзнавця, важливого учасника місії «Чорний тюльпан» та улюбленого викладача. Та жеврінням надії, що це помилка, і Юрій Олександровича живий – він повернеться. Навіть тисячі реакцій на десятки постів у соцмережах свідчили про недосяжну його велич та втрату надії – надії на життя людини та скорої нашої перемоги на початку пробудження астрономічної весни…

Завідувача науково-дослідного відділу Національного заповідника «Глухів» Юрій Олександрович Коваленко завше був жаданим гостем на зустрічах з нашими студентами-істориками та під час вже тепер колишніх літніх археологічних експедицій. Будучи знайомим з видатним діячем ще з початку 2000-х (а хто не мав за честь спілкуватися з Юрою Коваленком, як його з повагою та шаною кличуть і досі навіть молодші), ми якось зблизились напередодні війни: часто зустрічалися. Юрій Олександрович намагався підсилити історичну спеціальність у Глухівському університеті, розповідав як багато хлопців з 16 бату мають бажання продовжувати навчання у виші та й сам (уже, нарешті, кандидат історичних наук) погодився повернутися до виклацької діяльності – проводив практику та заняття з археології. Ми домовились що і з квітня 2023 року він читатиме курс археології для наших другокурсників. Пам’ятаю, з яким бажанням Юрій Олександрович це пропонував – навіть з окопів чи в будь-яких умовах… Він був велетом думки та видатним фахівцем. Велика біда – що «був»… і тепер немає можливості говорити «є».

Востаннє ми спілкувалися відеозв'язком 7 березня – тривала акредитація аспірантури «Історія та археологія» і знаний фахівець хотів зустрітися з експертами. Він був урівноваженим та багато розповідав, говорили про майбутнє. У кадрі засяяло сонце – так вірилось, що це добрий знак. Останні слова Юрій Олександрович надіслав 13 березня – лише месенджером: про складну ситуацію на фронті, але вже відповідь не прочитав і на жаль не прочитає. Було погане відчуття, але була віра у добру зірку та янгол-охоронця…

Довго залишалися виставлені пари кандидата наук Коваленка Ю.О. в розкладі бакалаврів-істориків. Спочатку просто не піднімалася рука їх прибрати, потім ще щось… Не зважаючи, що навчальний рік добігав кінця, містика, чи що, програма не вносила зміни, утім і тут дива не сталося. Тримає лише історія і спогади про видатного археолога…

Потужна людина та великий науковець, прекрасний викладач, який йшов на контакти і підтримував всі наші ідеї та продукував нові, подобався студентам. Сам він брав від життя скромно, але багато, а ділився досвідом і своїми можливостями ще більше.

Народився Юра Коваленко 22 березня 1966 року в селі Некрасове Глухівського району (з 2020 року — Глухівської міської територіальної громади) Шосткинського району на Сумщині, де закінчив восьмирічну школу. Дев'ятий та десятий клас молодий юнак навчався у Глухівській середній школі № 2. У цей час брежнівсько-андропівський непростий час він захопився гітарою та музикою. На жаль, замість вступу до омріяного історичного факультету 1983 року пішов на навчання до Сумського профтехучилища та здобув фах електрика. Після служби у совєцькій армії (зокрема, два роки відслужив у радянському війську на території Польщі) у 1987 році приєднався до археологічної експедиції, що працювала в Києві на Подолі (так уперше поєднав дві свої улюблені речі – пошук артефактів минулого та лицарство воїна, завжди будучи прекрасним чоловіком і батьком). З 1988 року займався пошуковою діяльністю. Завдяки його групі, що входить до складу Всеукраїнського громадського об'єднання "Спілка «Народна пам'ять», було перепоховано тисячі воїнів, полеглих під час Другої світової війни.

Наприкінці перебудовних 1980-х років став членом українських патріотичних організацій у Глухові, брав участь у перших проукраїнських мітингах, виступав на сцені з гітарою – це було сміливо і так просто для 24-річного молодого чоловіка. У 1991 році Юрій Коваленко взяв участь у відомому музичному фестивалі «Червона рута», що проходив в Запоріжжі. Потім гастролював з іншими лауреатами. Крім гітари, також грав на фортепіано та баяні. Був хористом камерного хору.

З 1992 року 26-річний Юрій Коваленко вступає на військову службу до лав юних Збройних Сил України. Та майже сім років служив у структурі морально-психологічного забезпечення. Також у цьому році, в Глухові з однодумцями він заснував та очолив пошуковий загін «Обеліск», що пізніше увійшов до складу Всеукраїнського об'єднання "Спілка «Народна пам'ять». В результаті проведених розкопок на місці табору військовополонених часів Другої світової в Глухові у 1994 році було організовано «Всеукраїнську вахту пам'яті». Зокрема, 1 жовтня 1994 року відбулося великолюдне перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі в урочищі Борок на околиці Глухова. Це була перша подібна акція в Україні, що набула загальнодержавного резонансу.

З 1999 року переміг потяг до науки та пошуків, апробованих в «Обеліску», що вже гримів. 33-річний чоловік обіймав посаду завідувача науково-дослідного відділу Національного заповідника «Глухів». Учений та археолог-практик, з 2005 року брав участь у численних археологічних експедиціях, зокрема досліджував руїни спаленого московитами у 1708 році Батурина (хто тоді знав, що вони й його вб’ють в ХХІ столітті). Зокрема, Юрій Коваленко відшукав у північній частині колишньої гетьманської фортеці місце розташування головного столичного храму — собору Живоначальної Трійці та його кладовища. Також ученому вдалося реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку та замкової церкви. Крім того, він керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика.

Вже дорослим Юрій Олександрович навчався у нашому Глухівському педагогічному університеті, де вивчав дошкільну педагогіку і психологію. Омріяну професію археолога здобув на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив за фахом археолога та музеєзнавця.

Активно досліджував минуле Глухова організувавши масштабні археологічні розкопки, зокрема — дослідження літописного давньоруського Глухова. На основі знайдених у колишній гетьманській столиці артефактів 6 листопада 2008 року в Глухові під час святкування 300-річчя проголошення міста столицею гетьманської і Лівобережної України був відкритий Музей археології. 40-річний Юрій Коваленко був автором його концепції. Того ж року заповідник «Глухів» отримав статус національного. Зокрема, дослідник знайшов усипальницю Терещенків у Трьоханастасіївській церкві.

З початком війни на сході України в 2014 році як військовий археолог, брав участь у гуманітарній місії «Чорний тюльпан». Разом з колегами з ризиком для власного життя волонтери віднайшли та ідентифікували понад 150 тіл загиблих в боях за Іловайськ та Дебальцево. Зібрані фахівцем факти та фотовідеофіксація злочину російських військ були використані у книзі «Іловайськ» сумського письменника Євгена Положія. За роботу в «Чорному тюльпані» був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України.

У грудні 2020 році 54-річний Юрій Коваленко знову повернувся до лицарства, як захисник. Він підписав контракт із ЗСУ і брав участь у бойових діях за Авдіївку в складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Був нагороджений відзнаками Генштабу та командувача Об'єднаних сил. Перебуваючи на військовій службі у травні 2021 року, захистив кандидатську дисертацію на тему «Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу». Загалом, Юрій Коваленко — автор понад 70 наукових статей. Здавалося, можна ще більше переключитися на науку та бути прекрасним дідусем, як і батьком та чоловіком, у мирному житті…

Все перевернуло повномасштабне російське вторгнення. Воно відчувалося ще наприкінці 2021-го, під час наших численних розмов – але в це не вірилося. У перші години російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Юрій Коваленко брав участь у боях за Глухів. Потім у лютому-березні 2022 року брав участь у бойових діях у на Броварському напрямку та в Чернігівській області. Після звільнення Сумщини деякий час лікувався, служив у Глухові. А паралельно займався волонтерством: домовлявся про купівлю автомобілів для своєї бригади, сам переганяв машини. Але невдовзі знову повернувся на фронт — спочатку на південний, пізніше східний, де воював у найгарячіших точках війни. Обіймав військову посаду стрільця-снайпера 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Загинув 14 березня 2023 року в ході запеклих боїв поблизу села Кузьмине Кремінської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області від пострілу танка. Чин прощання відбувся в суботу 18 березня 2022 року в Глухові біля пам'ятника Березовському та Бортнянському. Тисячі людей теплого весняного дня втратили надію на справедливість, адже дійсно небесними захисниками мають за честь бути найкращі, демонструючи високий рівень українського воїнства ще з часів непереможного козацтва… Поховали загиблого за його заповітом у рідному Некрасові на Глухівщині, де він народився й виріс.

А тепер йде нова весна і проростає ще більше розуміння про непоправну втрату, яку важко заповнити і осягнути…

Ушанування

Буквально відразу земляки вирішили увіковічнити пам’ять Юрія Олександровича у назвах вулиць. 28 квітня 2023 року депутати Глухівської міської ради проголосували за перейменування вулиці в рідному селі Некрасовому, перейменувавши вулицю Некрасова. У місті Глухів ініціативу висловили жителі також вулиці Некрасова, на якій проживав з родиною Юрій Коваленко. Там було організовано опитування, зібрані підписи. Волю жителів мікрорайону передав до міської ради депутат Анатолій Москаленко.

Науково-дослідний інститут українознавства в листопаді 2023 року започаткував іменну премію молодим ученим-українознавцям імені Героя російсько-української війни Юрія Коваленка. Її вручатимуть науковцям, які займаються розробкою актуальних проблем українознавства, спрямованих на розв'язання найбільш важливих проблем українознавчої науки, збереженням культурної спадщини та консолідації українського суспільства в умовах повномасштабної російської агресії.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram