Народився Микола Васько 21 травня 1949 року в радгоспі «Каучук» Тепло-Огарівськогорайону Тульської області. Згодом родина колишніх шляхтичів переїхала (точніше повернулася) на дрєвню Сіверщину та оселилася на берегах зачарованої Десни.
У вересні 1956 року Микола пішов до першого класу Гнатівської початкової школи Новгород-Сіверського району української Чернігівщини, а в 1964 році закінчив Кудлаївську восьмирічну школу, до якої щодня ходив у сусіднє село.
На осінь 1964 року 15-річний юнак - уже студент Таращанського технікуму механізації сільського господарства на Київщині. Але це було далеченько від рідної домівки – за понад 400 км. Тому вже наступного 1965 року перевівся на навчання до Глухівського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства – ближче до домівки, через Путивськ, де плакала Єфросинія Ярославна до гетьманської столиці Глухова. Можливо й цей маршрут та пов’язаність роду з відомими Неплюєвими стали лейтмотивом ще одного нестримного, але професійного потягу нашого ювіляра до зацікавленістю минулого краю – історії Сіверщини.
Навчаючись наступні три роки у Глухові, що став рідним на все подальше життя, молодий фахівець 1 березня 1968 року закінчив технікум за спеціальністю механізація сільського господарства та здобув кваліфікацію техніка-механіка. Відразу в квітні 1968 року 18-річний Микола Васько був призначений бригадиром тракторної бригади радгоспу «Новгород-Сіверський», однак через місяць, напередодні свого дня народження 13 травня 1968 року, був призваний до лав радянської армії.
Ніс військову службу на посадах рядового та сержантського складу, однак уже в 1975 році – був лейтенантом. Демобілізувався наприкінці червня 1970 року. А з серпня 1970 року розпочав свою трудову діяльність у Глухові – на посаді інженера виробничої дільниці та інженера-технолога служби технічного обслуговування МТП Глухівського районного об’єднання «Сільгосптехніка».
В цей час і одружився 15 серпня 1970-го з Надією Панкратівною, ставши згодом багатодітним батьком. У 1971 році народилася донька Ольга, а наступного року син – Михайло.
У вересні 1972 року вступив до Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарській академії в м. Києві, яку закінчив 28 лютого 1978 року за спеціальністю «Механізація сільського господарства» та здобув кваліфікацію інженер-механік сільського господарства. У лютому 1973 року здібний фахівець був підвищений до старшого інженера-технолога служби технічного обслуговування центральної ремонтної майстерні Глухівського районного об’єднання «Сільгосптехніка».
Вже тоді фахівець, що відповідально та професійно ставився до виконання своїх професійних обов’язків, а головне, вирізнявся людяністю та здатністю до удосконалення знань і умінь, швидко прогресував. Крім інженерної професії був вже і тоді гарний співрозмовник. Посада давала можливість безпосереднього спілкування не лише з механізаторами, що освоювали нові марки тракторів, чи бригадирами тракторних бригад, з посади, на якій і сам розпочинав власну трудову діяльність. Важливим були зустрічі з керівниками інженерної служби чи навіть головами колгоспів, як наприклад з «дідом» Овсієнком (головою колгоспу-мільйонера) чи братів Левченків зі Слоута.
У зимовому грудні 1975 року чергове підвищення: 26-річний Микола Іванович уже завідувач центральною майстернею районного об’єднання «Сільгосптехніка». Організаторські здібності та людяність М. Васька звичайно ж знаходили підтримку з боку керівництва аграрної Глухівщини – вже з червня 1978 року дипломований фахівець (інженер-механік сільського господарства) з вищою освітою вже працює заступником керуючого з технічного обслуговування, а з березня 1982 року – на посаді головного інженера районного об’єднання «Сільгосптехніка». В цей час родина поповнилася донькою Марією, що народилася в грудні 1980 року. В них із мамою майже день у день - дні народження.
З початком перебудови та реорганізації «Сільгосптехніки» на Глухівське ремонтно-транспортне підприємство (РТП) 36-річний Микола Іванович далі працює головним інженером, а менш ніж за рік у лютому 1987 року вже очолює РТП – призначається на посаду керуючого. Напередодні проголошення незалежності нові виклики та ще більша відповідальність – в умовах реформування колгоспів Глухівського району. З 11 лютого 1991 року М. І. Васько – заступник начальника, головний інженер управління сільського господарства Глухівського райвиконкому (а з січня 1996 року – управління сільського господарства агропромислового комплексу Глухівської районної державної адміністрації). Десятиліття пішло на користь і АПК району, і стало гарною школою досвідченого керівника.
У серпні 2000 року – місяці жнив та перших урожаїв аграріїв – нові здобутки: Микола Іванович був призначений на посаду першого заступника голови Глухівської районної державної адміністрації. Обіймав цю відповідальну посаду він понад три роки – в час реформувань, куруючи питання всього економічного комплексу Глухівщини, а, головне, і далі продовжував бути демократичним і людяним керівником, що знав тоді чи не кожного жителя району, регулярно відвідуючи чи не всі села району.
У жовтні 2003 року не на довгий час повернувся на свою попередню посаду заступника начальника, начальника інженерного відділу управління сільського господарства і продовольства Глухівської районної державної адміністрації. Однак, уже на весну 2004 року нова висота і нові можливості.
9 березня 2004 року – 54-річний керівник обраний головою Глухівської районної ради, рішенням 16-ї сесії 24-го скликання з присвоєнням сьомого рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах третьої категорії посад. Попередницею була багатолітня очільниця Глухівщини Ольга Лисенко, що вийшла на пенсію. З 66 обраних на місцевих виборах депутатів Глухівської районної ради всі 53 присутні на сесії проголосували «за» нового керівника районного самоврядування. На день обрання головою райради у Миколи Івановича із майже чотирьох десятиліть трудового стажу в органах місцевого самоврядування було дзеркальних 15 років 2 місяців та 15 днів. Працював новий керманич пліч-о-пліч з Валентиною Гулаковою – заступницею голови райради.
Після чергових місцевих виборів наприкінці березня 2006 року в Глухівській районній раді довго не могли обрати керівництво. Це був період президенства Віктора Ющенка, перед цим прогриміла Помаранчева революція. Популярною у виборців Глухівщини стала партія ВО «Батьківщина».
Мені, тоді редактору газети «Данкор Глухів», доводилося бути очевидцем тих подій. 46 обраний депутатів райради на першому своєму засіданні не змогли обрати керівників парламенту Глухівщини. За два тижні 26 квітня три висування кандидатів та таємне голосування знову не принесли бажаної більшості голосів за жодного з кандидатів. Вже здавалася почнеться своєрідна «спікеріада». Пам’ятаю, як погожої днини до години тривала перерва, і багато, хто з політичних конкурентів, а насправді гарних знайомих чи навіть друзів, мирно спілкувалися у дворі райдержадміністрації. Вже пообіді голосування стало результативним. Однак кандидатура на голову Глухівської районної ради – чинний голова райради Васько Микола Іванович. Із 45 присутніх на сесії 24 або понад 53% проголосували «за». Решта 21 – «не підтримали жодного кандидата».
Так, наш ювіляр, а тоді 56-річний керівник був переобраний 26 квітня 2006 року на посаду голови рішенням 1-ї сесії 25-го скликання з присвоєнням шостого рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах третьої категорії посад. Заступником голови райради було обрано Олександра Петровича Гриценка - заступника голови Глухівської районної державної адміністрації. Після чергового успішного відпрацювання двох років на займаній посаді, М. І. Ваську з 19 березня 2008 року рішенням сесії присвоїли п’ятий ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах третьої категорії посад.
Після місцевих виборів наприкінці жовтня 2010 року було обрано новий склад Глухівської районної ради. На першому засіданні 17 листопада 2010 року було обрано нового голову – Володимира Володимировича Цюкала. Згідно ч. 2 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. 1. ст. 38 Кодексу законів про працю Микола Івановича Васько був звільнений з посади голови райради у зв’язку із закінченням строку повноважень та виходом на пенсію. За сумлінну працю йому було присвоєно черговий 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування поза межами третьої категорії посад.
Микола Іванович вже півтора десятиліття на пенсії продовжує бути активним. У жовтні 2010 року був обраний депутатом Глухівської районної ради від селища Есмань.
У 2013 році став одним із засновників громадської організації «Глухівська районна федерація волейболу» (ГРФВ). До квітня 2019 року був керівником ГО «Організація ветеранів Глухівського району» (до того – ГО «Глухівська районна організація ветеранів».
Нагороди:
- Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (наказ міністра оборони № 509 від 22.06.2009 р.)
- Почесна грамота Верховної Ради України – за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, активну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня місцевого самоврядування України – Розпорядження Голови Верховної Ради України № 1110 від 30.11.2006 р.)
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
