10 років тому в перший день літа 2014 року помер видатний історик, дослідник та засновник музею історії Глухівського державного педагогічного інституту Іван Михайлович Ляшко. За неповні чотири десятиліття він кодифікував пам’ять про перший заклад вищої педагогічної освіти в Україні та поставив на високий рівень патріотичну роботу в Глухівському педінституті. Першим опублікував біографію видатного вченого не менш відомий глухівський історик Валерій Іванович Бєлашов. Два велети-професіонали працювали разом півтора десятиліття.
Історія Івана Ляшка
Іван Ляшко народився 4 листопада 1921 року в селі Танюшівка Білолуцького, згодом Новопсковського району (з 2018 року - у складі Білолуцької селищної територіальної громади Старобільського району) на Луганщині. Це прекрасний слобожанський край українців, хоч і майже на самому кордоні з Бєлгородщиною. Поряд із селом раніше функціонував пункт пропуску на кордоні з росією. Там же ворожа росія наприкцінці лютого 2022 року в ході повномасштабного вторгнення окупувала рідні місця патріота з української родини.
Після закінчення школи 18-річного юнака в 1940 році призвали на строкову службу до військово-морського флоту робітничо-селянської червоної армії. Вже тривала Друга світова війна та Радянський Союз активно готувався до агресії. Згодом Іван Ляшко, учасник боїв, брав участь у захисті Ленінграда. У вересневі дні 1941 року курсант військово-морської школи боцманів І. М. Ляшко у складі 3-го батальйону 4-ї морської бригади разом з 115-ю стрілецькою дивізією під ураганним артилерійським і сильним кулеметним вогнем ворога висадилися на лівий берег Неви і захопили плацдарм. Ці події увійшли в історію міста під назвою «оборона Невського п’ятачка».
В одному із таких боїв Іван Михайлович був тяжко поранений. Лікарі все ж таки змогли врятували молоде життя. 20-річний юнак понад рік лікувався в госпіталі тилового міста Кірова. І лише наприкінці 1943 року був звільнений з військово-морського флоту і наступні два роки працював рахівником у колгоспі рідного села, звільненого, як і Глухівщина (що стане на все життя другою малою батьківщиною) від фашистських загарбників. Наступного після Перемоги 1946 року Іван Ляшко вступив на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Отримавши влітку 1951 року за призначенням Міністерства народної освіти УРСР був призначений асистентом кафедри марксизму-ленінізму Глухівського учительського інституту. Завідувачем кафедри у цей час працював кандидат історичних наук Павло Богданов.
Становлення 30-річного викладача відбувалося в умовах співпраці з більш старшими колегами 50-річним ректором Григорієм Львовичем Сапітоном (1901-1954), що в цей час активно займався дослідженням історії Глухівського учительського інституту, 51-річного завкафедрою Павла Федоровича, 47-річного заступника директора із заочної освіти, кандидат біологічних наук (1939), доцент (1941) Дмитра Івановича Сакало та інших. І сам Іван Михайлович з ентузіазмом поринув в дослідницьку роботу. Він працював на посаді викладача історії КПРС і завідувача кабінету марксизму-ленінізму. В цей час він полюбляв проводити студентські конференції, читав лекції і бесіди, а найголовніше - координував зв’язок кафедри зі школами міста та району.
В цей час Іван Ляшко познайомився з майбутньою дружиною Ліною Олексіївною. У серпні 1953 року вона, 23-річна випускниця педагогічного факультету Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького, Ліна Дьяконець отримала направлення до Глухова. І наступні 36 років (до серпня 1989 року), як і чоловік, працювала в педагогічному інституті.
Але найбільше дослідник працював над створенням музею історії Глухівського педагогічного інституту. Після приходу у березні 1967 року на посаду завідувача кафедри на вісім років молодшого Івана Тихоновича Качана – кандидата історичних наук цей процес було фіналізовано. 24 жовтня 1967 року рішенням адміністрації Глухівського педагогічного університету було відкрито Історичного музею закладу вищої освіти. Особисто Іваном Михайловичем була виконана велика наукова робота з опрацювання архівних матеріалів, документів, книг, світлин та експонатів. Природньо фронтовик та викладач й очолив музей. Над першою експозицією також працювали (на фото) – художник Іван Гіптенко, викладачі Галина Столбишева, Емма Парфеонова, Анатолій Борадулін, а також студенти М. Мусіяко, Ж. Жукова А. Луценко, Л. Гучко та інші. Під керівництвом Івана Ляшка була створена школа лекторів-екскурсоводів з числа студентів педінститу. За 12 років у ній було підготовлено більше 380 лекторів-екскурсоводів, а музей відвідали понад 40 тисяч екскурсантів. До 100-річчя педагогічного інституту в Глухові в 1974 році була створена друга удосконалена експозиція музею.
Також І. М. Ляшко здійснював безпосередню методичну допомогу в створенні та оформленні кабінетів історії та суспільствознавства у школах Глухівщини. Зокрема, у 1969 році в Глухівський середній школі № 3, а у 1972 році в середній школі села Баничі ним була розроблена експозиції музею школи і села.
І. М. Ляшко, окрім того, брав активну участь у підготовці та виданні на громадських засадах багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР», працюючи над томом «Сумська область». За титанічну працю у 1975 році він був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. Досвід такої роботи музеїв та створення кабінетів історії й суспільствознавства був узагальнений ним у науково-методичних, науково-практичних, спеціальних виданнях та численних газетних публікаціях. У 1977 році єдиний з України музей історії інституту брав участь у Всесоюзному конкурсі-огляді робіт вузівських музеїв і зайняв третє місце. Керівникові музею Ляшку І. М. наказом Міністра вищої освіти і спеціальної освіти СРСР від 10 жовтня 1978 року було оголошено Подяку. Перевіряючий роботу музею, член пошуково-методичної ради по роботі вузівських музеїв і член Радянського комітету Міжнародної ради музеїв В. П. Герасимов дав високу оцінку оформленню експозиції, її змісту та організації роботи музею. За час його роботи музей відвідало понад 40 тисяч екскурсантів з різних вузів і міст. Також під його керівництвом на базі музею працював народний університет пропаганди пам’яток історії і культури.
У 1988 році 66-річний Іван Михайлович Ляшко вийшов на пенсію, але не поривав зв’язків з педагогічним інститутом. Він працював науковим консультантом створеного ним музею історії закладу вищої освіти у Глухові на громадських засадах. До 120-річчя від дня заснування Глухівського учительського інституту була оновлена експозиція музею історії інституту. Під керівництвом І. М. Ляшка було видано історичний нарис «Глухівський педагогічний інститут» (автори-упорядники: Зінченко В.П., Мосіяшенко В.А., Заїка В.В., Гурець М.П., Волос М.П., Ковальчук Г.С., Коломієць М.Б., Тихонова Л.О.).
За особистий внесок у справу підготовки та виховання студентської молоді Ляшку І. М. у 2006 році було призначено стипендію Президента України.
Також ветеран був відзначений двома орденами Вітчизняної війни І ступеня (1947 р., 1985 рр. за № 366423, № 470955), українським орденом «За мужність» ІІІ ступеня (1999 р., № 4785), а також 12 медалями та знаком «Відмінник народної освіти УРСР».
Помер Іван Ляшко 1 червня 2014 року на 93-му році життя. Похований видатний викладач та патріот, музейник та ветеран на Вознесенському кладовищі міста Глухова.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
