Ім’я заступника директора Глухівського учительського інституту, високоерудованого вченого флориста і ботаніко-географа Дмитра Івановича Сакала (1904-1965) незаслужено забуте. Насправді ж, він творив оригінальні, нові для науки пояснення явищ, подавав власну інтерпретацію ряду важливих фактів щодо природи степового біома.
Народження та походження: краї Галаганів та Сковороди
Дмитро Сакало народився 11 (за новим стилем – 24) червня 1904 року в селі Сокиринці, яким тоді володіли відомі прилуцькі шляхтичі Галагани в Прилуцькому повіті Чернігівської губернії. Довгий час це село входило до Срібнянського району, а після реформи 2017 року – увійшло до складу Срібнянської селищної територіальної громади (з 2020 року - Прилуцького району) Чернігівської області.
Його батьками були селяни, хоча в автобіографії сам вчений потім зазначав – колгоспники. Відразу проявив інтерес до навчання. Під час дитинства та юності, що припали на непрості роки трансформацій: перша світова війна, Українська революція, російсько-українські війни 1919-1920-х років та прихід совєтської влади, навчався у приходській, а згодом – у семирічній школах, а в 1924 році (100 років тому) 20-річний юнак закінчив Сокиринську сільськогосподарську профспілкову школу.
У революційній діяльності участі та в громадянській війні не брав. Наступнітри роки навчався у Волинському агрономічному технікумі (як межовий технікум мав статус інституту, хоча сам Д. І. Сакало, назвав його Житомирським сільськогосподарським інститутом (реорганізований в 1930 р.; з 2020 року - Поліський національний університет). Закінчив цей заклад вищої освіти 1927 року за спеціальністю агроном – рільник.
Протягом восьми років (1927-1935 рр.) Дмитро Іванович працював у чотирьох сільськогосподарських технікумах. Перший свій навчальний рік (1927/1928) – він завідувач сільськогосподарськими курсами в с. Антонівка Варвинського району Прилуцького окружкому (нині - Варвинської селищної територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області). Зі згортанням НЕПу та початком колективізації молодий фахівець 1 вересня 1928 року переїздить на батьківщину видатного філософа Григорія Сковороди до селища Чорнух на Полтавщині.
У важких умовах життя села за сталінської колективізації та голодомору 1 вересня 1933 року повертається до рідного села, а через у рік у вересні 1934 року – до Ромнів Полтавської області (з 1939 року – Сумської області). У всіх цих закладах він обіймає посади завідуючого учбовою частиною та викладачем сільськогосподарських дисциплін.
У 1935 році 31-річний викладач вирішує поглиблювати, як зараз говорять, професійну компетентність та вступає з 1 вересня на агрономо-педагогічне відділення Харківського сільськогосподарського інституту (нині – Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва) . Наступного року він здобуває спеціальність – лектор сільськогосподарських дисциплін.
Протягом наступних трьох передвоєнних років (1936-1939) Д. І. Сакало навчається в аспірантурі науково-дослідного інституту ботаніки при Харківському державному університеті за спеціальністю «ботанік». У цей час він по-справжньому захопився науковою роботою. Перші публікації в наукових виданнях перспективного аспіранта присвячені, переважно, критичному вивченню лучної флори. Тут він на основі власних спостережень у живій природі виявив і описав ряд нових для науки видів (Eleocharis carinata Sakalo, E. oxystachys Sakalo, Orchis nervulosa Sakalo, Plantago glabriflora Sakalo, Achillea borysthenica Klok. et Sakalo та інші) .
Глухівський період: кандидат наук, доцент та нацистська окупація
35-річний науковець наприкінці літа 1939 року переїздить до Глухова новоствореної Сумської області, де випускника аспірантури переводять до закладу вищої освіти, а 8 вересня 1939-го, згідно підтверджень старшого викладача інституту Дмитра Михайловича Гарана та викладача Бориса Васильовича Діденка, призначають заступником директора із заочної освіти, старшим викладачем ботаніки та основ дарвінізму в Глухівському учительському інституті (нині – Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка).
В останній січневий день уже воєнного 1941-го року відбувається захист дисертаційної роботи Дмитра Івановича на тему: «Флора заливних лугів р. Дніпра» з присудженням рішенням Ради Харківського державного університету ім. О.М. Горького наукового ступеня кандидата біологічних наук. Потім, наприкінці серпня 1941 року разом з іншими викладачами інституту був відправлений на Суми. Сам Д. І. Сакало докладно розповідає (третина всієї автобіографії) про своє перебування в окупації: «Під час евакуації нас 4 викладачі сховали в підвалі ін-ту мікроскопи та цінне обладнання та апаратуру кабінетів. Все це майно повністю збереглося».
Також йому разом із колегами тоді не вдалося евакуюватися. «Після того, як військкомат не взяв мене в армію, - писав у автобіографії Дмитро Іванович, - разом із іншими викладачами виїхав підводою в напрямкові до Харкова. В с. Месензівці (Краснопольський р-н) (нині - село в складі Краснопільської селищної громади Сумського району Сумської області) в радгоспі цукрового заводу (куди ми звернулися за допомогою) директор запропонував нам допомогти йому провести обмолот насіння елітних сортів цукрового буряка. Директор радгоспу мав урядове завдання це насіння обов’язково вивезти. За нашу допомогу директор зобов’язався нас забезпечити харчами та транспортом. В тому радгоспі ми працювали два тижні. Потім вечором сповістили нам, щоб ми негайно виїхали. Нам жали довідки про нашу роботу в радгоспі. Того ж вечора ми виїхали разом з робітниками радгоспу. По дорозі нам сповістили, що с. Дронівка (нині - село у Грайворонському районі Бєлгородської області Російської Федерації; за 5 км на схід від Месчензівки) і інші села на нашому шляху зайняті німцями. Прорватися через фронт у нас не вистачило мужності, хоч і булим такі спроби».
Через швидкий наступ військ ворога був змушений повернутися до вже окупованого нацистами Глухова в листопаді 1941 р. Більше року він був безробітними. У роки окупації разом з іншими сімома викладачами інституту організував артіль кустарів по пофарбуванню верхнього одягу. В цій артілі працював до звільнення Глухова. Також, змушений був прочитати в сільськогосподарській школі (нині – Глухівський агротехнічний інститут ім. С. А. Ковпака Сумського національного аграрного університету) погодинно 40 годин ботаніки.
«З німцями та німецькою владою інших зв’язків не мав», - уточнював у лютому 1952 року в автобіографії вчений. Від так, не брав участі у німецько-радянській війні та партизанському рухові й підпільній роботі. Також не потрапляв у полон.
З поверненням совєтської влади та відновленням роботи Глухівського учительського інституту 39-річний Дмитро Сакало за його спогадами вже 1 вересня 1943 року був призначений на посаду завідувача кафедри ботаніки (на жовтень 1951 р. - кафедра природознавства і географії) та викладача ботаніки і основ дарвінізму Глухівського учительського інституту (с. 29). Згідно наказу № 7 від 03.11.1943 р. директора Д. Гарана інститут відновив свою роботу на початку листопада 1943 року. Наказом № 544 заступника народного комісара освіти УРСР Гуленко І.С. від 13 травня 1944 року Сакало Д.І. був затверджений завідувачем кафедри ботаніки Глухівського Учительського інституту. У грудні 1944 року його кандидатуру було подано до Вищої Атестаційної комісії для присвоєння звання доцента кафедри ботаніки. На цей час науковець мав 7 наукових робіт, 4 з яких надруковано, дві подано в друк, а також дисертаційне дослідження «Флора заливних лугів р. Дніпра», обсягом 8 д.а.
Рішенням Вищої атестаційної комісії від 31 березня 1945 р. (протокол № 7) був затверджений у вченому званні доцента по кафедрі «ботаніка» . Диплом кандидата наук БЛ № 000607 був виданий Вищою атестаційною комісією Всесоюзного комітету в справах вищої школи лише 7 березня 1946 року. Працюючи в Глухові вчений глибоко зацікавився взаємовідносинами ксерофітної степової флори з екологічно контрастуючою з нею мезофільною лучною. В цей час він проявив себе на повну – маючи неабиякий потенціалі перспективи. Хоча був безпартійним.
1952 року до Глухівського інституту було переведено весь склад Конотопського учительського інституту. Збільшилась кількість студентів та можливість досліджувати. Крім потягу до наукових досліджень та прекрасного за спогадами студентів аудиторного викладання Дмитро Іванович, як Людина з великої букви – був патріотом України. Свідченням цього світлина з експозиції народного музею історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, коли він у травні 1952 року (ще за правління тирана Сталіна) одягнений у вишиванку – разом з товаришами: директором Глухівського учительського інституту Григорієм Львовичем Сапітоном та істориком (в майбутньому засновником музею ЗВО м. Глухова) Іваном Михайловичем Ляшком.
Станом на лютий 1952 року 47-річний викладач проживав разом із сім’єю (дружина, мати та дві доньки 16 та 12 років) проживав у Глухові по вул. Ветеринарна (нині – Партизан Глухівщини) в будинку № 11.
31 серпня 1954 року Дмитро Сакало у зв’язку з реорганізацією учительського інституту в педагогічний вже за керівництва Олександра Дмитровича Томчука - багаторічного директора Глухівського інституту був звільнений від обов’язків завідувача кафедри природознавства і географії та залишений на посаді доцента кафедри географії Глухівського учительського інституту.
Життя в Мелітополі та передчасна смерть
Після ліквідації в 1955 році географічного факультету Глухівського учительського інституту і переміщенням його до Ворошиловградського педінституту, наказом по Міністерству освіти УРСР (№ 626-К, від 24.02.1955 р.) 51-річний Дмитро Сакало переводиться з 1 квітня 1955 року на посаду доцента кафедри ботаніки Мелітопольського педагогічного інституту (нині – Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького; з лютого 2022 року – місто окуповане), а згодом за наказом Міністерства освіти УРСР затверджується на посаду завідуючого кафедрою ботаніки цього ж інституту.
За спогадами вчених з Мелітополя П.О. Комарницького та А.М. Солоненка «ця зовні спокійна, трохи сувора людина, випромінювала масу позитивної енергії, і з ним було досить просто спілкуватись. На першій же лекції з курсу систематики рослин ми зрозуміли, що це дуже ерудований викладач, який є і ботаніком, і флористом, і ботаніко–географом. На його лекціях із досить сухої дисципліни (як нам здавалось) при характеристиці різних таксонів від відділу до виду, ним малювалась така картина про кожну рослину, що ми – студенти, разом із цим залишали невеличку лекційну аудиторію навчального корпусу і переносились до того регіону, про рослинність якого він розповідав. Його лагідна і чітка українська мова була зрозуміла всім, і перед нами оживали ці рослини з умовами оточуючого їх середовища, проростання з насіння і поступовим їх формуванням від молодої до зрілої рослини. Під час лекцій він постійно посилався на те, що все, про що він говорить, було одержано ним під час чисельних експедиційних виїздів по вивченню видового складу флори України, з описанням нових для науки видів. Останній факт особливо підносив статус такого викладача, і ми були горді, що слухаємо його лекції. Матеріал його лекцій характеризувався наслідками власних досліджень по вивченню флори степів і контактними взаємовідношеннями степової флори з лісовою.
В останнє десятиріччя свого життя Д.І. Сакало досліджував у широкому ботаніко–географічному плані флору та рослинність Криму і деяких районів Кавказу. Це відбувалося під час проведення ним для студентів польової практики з систематики рослин та екскурсій на природу в селищі Алтагир і на біологічній станції в селищі Краснолісся Сімферопольського педагогічного інституту. При цьому особлива увага приділялась знанню латинських назв основних систематичних категорій у систематиці рослин.
31 серпня 1965 року непередодні нового навчального року на 62-му році життя сталася несподівана і передчасна смерть Дмитра Івановича Сакала. З поваги та любові до нього, як викладач, науковця та людини труну з тілом від навчального корпусу Мелітопольського інституту (тепер університету) студенти, викладачі та співробітники, змінюючись кожні 15-30 хвилин, несли на руках майже через усе місто до місця поховання на Семенівському цвинтарі нині окупованого Мелітополя. У першому номері фахового «Українського ботанічного журналу» за 1966 рік було опубліковано некролог, написаний видатним флористом, ученим-романтиком і філософом, поетом М. В. Клоковим-Доленго.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
