9 липня 2024 року виповнилося 165 років від дня смерті відомого декабриста та історика Олександра фон дер Брігена, етнічного німця, який сприяв публікації «Історії Русів» та цікавився українською минувшиною.

Олександр Федорович (Фрідріхович) фон дер Бріген (1792–1859) народився 16 серпня 1792 року в Петербурзі в родині прем'єр-майора Фрідріха-Ернеста фон дер Брігена (1752–1797) - незаможного прибалтійського німця зі шляхетного ліфляндського роду та Марії Олексіївни Микешиної (?–1852).

Про своє навчання Олександр Бріген писав так: «Виховувався я частково в училищі, заснованому при лютеранській церкві св. Петра в Санкт-Петербурзі, частково в пансіоні пана Меєра, де був моїм наставником професор Раупах. Я найбільше намагався вдосконалитися у вивченні історії та в мовах новітніх і латинській. Вільний спосіб думок запозичив я від читання книг особливо літописів Тацита, якого я, вивчивши латину з великою жадібністю кілька разів читав в оригіналі, також і від читання англійських письменників, особливо філософа Жана Локка, і від товариства і навіювання різних знайомих та приятелів». Тобто майбутній декабрист навчався у Петропавлівському військовому училищі та приватному пансіоні (обидва – у м. С.-Петербург).

У званні прапорщика 26 (14) грудня 1808 року він почав службу в лейб-гвардійському Ізмайлівському полку. В 1811 році став офіцером полку, де його застала війна 1812 року. 20-річний військовий брав участь в Бородінській битві, за яку його, контуженого, нагороджено в 1812 році золотою шпагою з написом «За хоробрість». В 1814 р. перебував у Парижі. У битві під Кульмом (1813) Олександр був поранений і за хоробрість отримав орден Святого Володимира 4-го ступеня із стрічкою і пруський «Залізний (Кульмський) хрест». Після лікування О.Ф.Бріген повернувся до Санкт-Петербурга в липні 1814 році. В 1816 р. він штабс-капітан, командир роти (1816), за три роки - капітан (1819), а потім і полковник в 1820 році.

Це була доба духовних пошуків. Бріген - учасник містичного гуртку пані Тангарової, він також входив до масонській ложі «Петра до Істини». Серед його друзів в Петербурзі були майбутні декабристи. І тому була закономірна поява молодого філософа і небайдужої людини в 1818 році в декабристському товаристві «Союз благоденства». Олександр Федорович з 1819 року входив до складу керівного органу Корінної управи, в 1821 р. – у Північному товаристві. В записці про «Союз благоденства», що була подана Олександру І.О.Бенкендорф назвав Брігена третім за впливом після Федора Глінки. Як відомо, «Союз благоденства» невдовзі саморозпустився.

Зв'язок із Глухівщиною

У 1820 році полковник Олександр Бріген одружується із сестрою свого гарного товариша Олександра Міклашевського Софією Михайлівною (1803-?). А у вересні 1821 року, закінчивши свою досить успішну військову кар'єру, офіцер відходить від декабристських справ і переїжджає на Глухівщину.

У шлюбі першою, в 1821 році, народилася донька Марія, через рік в 1822 р. - син Михайло. На «ласку» імператора Миколи І він виховувався в першому кадетському корпусі. В 1842 році був вже офіцером кінної артилерії. В 60-ті рр. ХІХ ст.. повернувся до Слоута на Глухівщині. В 1824 році в родині Брігенів народилась друга донька Анастасія, а через два роки, коли батько був заарештований - Любов.

Батько Софії Михайло Павлович Миклашевський (1756–1847) – видатний військовий і політичний діяч, сенатор, якого український історик Олександр Оглоблін вважав учасником українського автономіського руху і можливим автором «Історії Русів». В 1789–1792 рр. М. Миклашевський – полковник Стародубського карабінерного полку. В 1797 р. його призначають губернатором Волинської губернії, ще через рік – Чернігівської, а через два (в 1801 р.) – Катеринославської. На посаді губернатора Михайло Павлович був одним з активних діячів Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, що існував в останній чверті ХVІІІ століття. В 1818 році він виходить у відставку і оселяється у маєтку в Понурівці (нині - село Стародубського району на колись українській Брянщині), де досліджує історію та засновує суконну фабрику.

У Михайла Миклашевського та Анастасії Яківни Бакуринської було двоє дітей – син Олександр та донька Софія (дружина О. Брігена). Декабрист і офіцер Олександр Михайлович (1798/9–1831), як ми вже зазначали вище, був товаришем О. Брігена. Його чотириюрідним братом був Андрій Михайлович Миклашевський – в майбутньому засновник порцелянової фабрики у с. Волокитине Глухівського повіту.

Звідси виникає різність поглядів дослідників: де ж саме в 1820–1826 роках проживав Олександр Бріген. Перша точка зору – назване село Волокитине. Дослідник Олександр Ільїн вважає, що О. Бріген живе саме в Понурівці Стародубського повіту Чернігівської губернії, де займається українською історією, збирається друкувати «Історію Русів», список якої дарує знаному прихильнику всього українського Кіндрату Рилєєву та наїжджає до петербурзьких друзів, які залучають його до новоствореного Північного товариства декабристів.

Ми більше прихильні до думки історика Володимира Задка. Він вважав, що батько дружини Михайло Миклашевський подарував молодому подружжю велике помістя в селі Слоут. На це вказує лист, якого писала декабристу донька із Слоута. Сюди і переїздять Олександр та Софія Брігени.

Слоутський поміщик також товаришує з відомим громадським діячем та істориком із Сварково Олександром Михайловичем Марковичем (1790–1865), що займає посади повітового судді та предводителя дворянства в Глухові. О.Маркович показує сусідові рукопис, пояснюючи, що знайшов його в паперах свого діда генерального підскарбія Якова Андрійовича Марковича (1696–1770), автора відомого 10-томного «Щоденника».

Олександр Бріген робить два списки рукопису, а можливо й більше, для себе і для свого товариша Кіндрата Рилєєва: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріал із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського. Ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе».

Виявляється вже в першій чверті ХІХ століття в Слоуті на Глухівщині читали і обговорювали відому нині історичну працю «Історію Русів», що була надрукована пізніше. 21 жовтня (ст. ст.) 1825 року Олександр Бріген в листі до Костянтина Рилєєва пише про свої наміри надрукувати «Історію Русів». Біограф Рилєєва, письменник К. Афанасьєв стверджував, що «Історію Русів» надіслав Рилєєву саме Бріген. Однак повстання декабристів, загибель К. Рилєєва та арешт О.Брігена не дали можливості реалізувати цей намір.

Крім того, О. Ф. Бріген в Слоуті пише свій перший літературний твір «Анекдот». В ньому він розповідає про героїчний вчинок гренадера Черкасова, котрий відзначився хоробрістю у війні 1812 року. Також Олександр Федорович Бріген не стояв осторонь суспільних процесів того часу. З 1821 року він входить до найбільш революційного «Південного товариства» Павла Пестеля. Влітку 1825 року декабрист за дорученням К.Рилєєва виїхав до Києва для встановлення зв'язків між Північним і Південними товариствами. Після перебування в Києві повернувся до Понурівки, де і був заарештований 22 (10) січня 1826 року.

В січні 1826 року він виїжджав з маєтку тестя за кордон. Але через 20 верст (21,2 км) екіпаж зламався і О. Бріген вимушений був повернутись. Вночі приїхали жандарми, фельд’єгер та і справник та забрали його.

На допитах у Петропавлівській фортеці Бріген розповідав, як кілька разів спробував виїхати за кордон, але йому перешкоджала то хвороба дружини, та проблеми з каретою, то прохання тестя і т.д. Він намагався переконати, що зовсім непричетний до повстання і його взагалі не повинно було бути в імперії Цю позицію підтверджує також і Матвій Муравйов-Апостол: «Бриген приїжджав до Києва, щоб дізнатися від Трубецького про стан справ у Південному товаристві. Бестужев-Рюмін йому розповів все, що відбувалося в таборі в Ліщині. Бріген був дуже радий це чути, він сказав, що мав намір їхати за кордон у 1826 році, але що залишає цей намір».

Отже, можна зробити висновок, що Олександр Бріген справді збирався за кордон, не вірячи в сили Північного товариства. Але побачивши в Києві енергійних і розумних військових, відчувши за ними справжню військову силу, він повірив в них і вирішив залишитися в Україні, розвивати український рух, досліджуючи славне минуле. Живучи в нашому краї, він ще й популяризував передові ідеї та виступав з ініціативою видання перших історичних творів того часу.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram