2024 рік став ювілейним для родини Дригусів завдяки Глухівському педагогічному інституту, де вони навчалися обоє, але в різний час. Утім досягли видатних посад сформувавши міцну базу саме в Глухові. Цьогоріч Ігорю Петровичу виповнилось 80 років, а Марія Трохимівна 55 років тому закінчила Глухівський педінститут та почала тут працювати.

Шкільні роки Ігоря Дригуса

Ігор Петрович Дригус народився в Глухові 1 січня 1944 року. Його мати Ніна Порфирівна Гузей з 1927 по 1941 роки працювала акторкою в різних містах країни, зокрема в Полтавському драмтеатрі імені Саксаганського. З 1941 по 1944 роки працювала в прифронтовому театрі. Через війну пізно народила сина в 40-річному віці. Після війни вона працювала художнім керівником Будинку культури, що розміщувався в Будинку Лютого. Вистави «Сватання на Гончарівці», «Безталанна», «Наталка Полтавка», «Любов Ярова» та інші, де вона була режисером-постановником, проходили з незмінним аншлагом. На фото 1950 року, яке в 2008 році Ігор Петрович передав до Глухівського краєзнавчого музею, Н. П. Гузей, розташувалася в центрі статусно, між директором РБК М. П. Магаром та завідувачем районного віддліу культури Анатолієм Демченком (Карасем із славнозвісної опери «Запорожець за Дунаєм»). А внизу в центрі великого складу артистів Глухова сам 6-літній Ігор Дригус.

У 9-літньому віці Ігор, другокласник Глухівської середньої школи № 3, залишився напівсиротою: у 1953 році помер батько Петро Акимович. Коли він навчався у 7 класі мати пішла на пенсію. Однак, це не заважало активно розвиватись. Ігор у школі, як й інші однокласники здобув спеціальність столяра 2-го розряду. Також він мав 3-й розряд із баскетболу, здав ГТО на ІІ ступінь. Однак відрізнявся від інших глухівських хлопчаків, що грав у духовому оркестрі, як староста гуртка, а також був членом хореографічного гуртка. Гарно володів грою на баяні.

Шкільні роки Марії Мусіяки (Дригус)

Це його поєднувало із майбутньою дружиною (на два роки молодшою) Марією Дригус, яка на цей час також навчалася по класу баяну в музичній школі рідного Гадяча на Полтавщині. Вона народилася у серпні 1946 року в багатодітній родині (ще були дві молодші на рік сестри Зоя та Леся та старший брат), де працював лише батько Мусіяка Трохим Денисович (робітником (кочегаром) у Гадяцькому РК КПУ, а мама Боцула Галина (Ганна) Василівна, тридцять років пропрацювавши вчителькою початкових класів, перебувала на пенсії.

Досягнення в інститутські роки в Ігоря Дригуса

Ігор Дригус у 1961 році закінчив 10 класів Глухівської середньої школи № 3 та вступив до Глухівського державного педагогічного інституту на факультет педагогіки та методики початкової освіти. При вступі до Глухівського педінституту 10 та 12 серпня 1961 р. складав вступні екзамени – твір з української мови і літератури, а також писав диктант з російської мови. Вже за місяць навчання відзначився - за активну участь в підготовці і проведенні спортивних змагань колективу фізкультури Глухівського педінституту із колективом фізкультури Сумського педінституту наказом ректора О. Томчука № 152 від 30.10.1961 р. Дригусу І. П. було оголошено подяку.

Педпрактику з навчально-виховної роботи в школі Ігор Петрович проходив на ІІ курсі у своїй рідній третій школі, а на ІІІ курсі – з навчально-виховної роботи, а також педпрактику в піонерських таборах з 4 по 30 липня 1964 р. у п/т «Дружний» у с. Пирогівка Шосткинського району, а також педпрактику «Перші дні дитини в школі» на базі Глухівської СШ № 2 (розташовувалася в приміщенні сучасного третього корпусу педуніверситету) з 1 по 10 вересня 1964 р. Педагогічну практику на робочому місці вчителя проходив з 16 вересня по 26 грудня 1964 р. в Миропільській школі-інтернаті Сумського району за яку отримав відміну оцінку. Після тижня пасивної практики, з 23 вересня по 4 листопада систематично проводив уроки в 4-у класі та сумлінно до них готувався: «… уроки завжди були обладнані, дотримувався дозування, уміло добирав матеріал, завжди вказував який матеріал використав. Уроки всі проведені на належному ідейно-політичному та методичному рівні, добре володіє теоретичним матеріалом та методикою, матеріал пояснював чітко, зрозуміло, пов’язував із сучасним життям, уміло володів класом, викликав інтерес і зацікавленість учнів. Особливо вміло проводить уроки співів, малювання, ручної праці... Велику увагу Дригус І. П. приділяв виховній роботі з учнями, добирав бесіди, ігри, розваги і вміло їх проводив. Особливо багато допоміг вихователям в підготовці до піонерського збору 4 класу та «Голубого вогника»: хореографічні виступи, декламації, інсценіровки. Протягом робочих днів у вільні години для дітей організовував прогулянки з дітьми, читання художньої літератури, перегляд діафільмів, науково-популярних кінофільмів.

Загалом піж час навчання І. Дригус брав активну участь в художній самодіяльності групи та інституту, як учасник духового та естрадного оркестрів. Був солістом танцювального колективу інституту. В інституті здобув ІІ розряд по баскетболу та волейболу. 14 травня 1965 р. писав екзаменаційний диктант з української мови на тему «Безсмертя сина», отримавши «добре». Також складав п’ять державних екзаменів із таких дисциплін: німецька мова (30 січня 1964 р.), а також у червні 1965 р. - основи наукового комунізму, педагогіка, українська мова з методикою викладання в початкових класах школи, математика з методикою викладання арифметики в початкових класах школи. Закінчивши інститут отримав звання та кваліфікацію вчитель початкових класів школи / учитель середньої загальноосвітньої школи з правом викладання у початкових класах.

Вступ Марії Мусіяки до Глухівського педінституту та вчительська праця Ігоря Дригуса в Таджикистані

Якраз цього ж 1965 року закінчила переважно на «відмінно» 10-А клас Гадяцької середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи № 1 з виробничим навчанням (нині – Гадяцький ліцей № 1 імені Олени Пчілки), Марія Мусіяка. Також вона здобула виробничу спеціальність продавця продовольчих товарів. Неодноразова брала участь у районних і обласних олімпіадах з географії та математики, художньої самодіяльності, відвідувала хоровий та математичний гуртки. У школі вивчала англійську мову, була зірковою вожатою, очолювала ланку та була старостою класу.

У липні 1965 р. Марія Трохимівна складала вступні екзамени з історії СРСР, української мови та літератури (твір), а також з української мови (усно) на факультет підготовки вчителів І – ІV класів Глухівського ДПІ з профілем музики і співи, мала екзаменаційний лист за № 71 у групі № 4. Наказом ректора О. Томчука за № 137 від 28.08.1965 р. була зарахована студенткою 1-го курсу за спеціальністю педагогіки та методики початкової освіти.

21-річний Ігор Петрович у цей час перебував за 4 тисячі кілометрів від рідного міста. Він був направлений у Вахшський район Душанбінської області Таджицької РСР учителем російської мови. З 7 серпня 1965 по 20 червня 1966 р. працював учителем російської мови і літератури в неросійських класах середньої школи № 11 імені Рудакі Кумсангірського (нині – Джайхунського) району Хатлонської області Таджицької РСР на кордоні з Афганістаном та Узбекистану. Під час роботи мав заслужений авторитет серед учнів, тісно зблизився з педагогічним колективом. Активно брав участь у громадському житті школи, проводив цікаві заходи виховного характеру: зібрання, вечори, зустрічі, ранки, допомагав у організації роботи гуртків художньої самодіяльності.

Марія Мусіяка відразу з першого курсу почала демонструвати відмінні успіхи у навчанні. Одночасно брала участь у роботі наукового гуртка при кафедрі марксизму-ленінізму, також була членом лекторської студентської групи, неодноразово виступала з доповідями. До того ж була активною учасницею художньої самодіяльності.

Марія Мусіяка (Дригус) - лідерка з навчання в Глухівському педагогічному інституті

У 1966 році 22-річний Ігор Петрович повернувся на батьківщину – до України, утім і тут поки шляхи майбутнього подружжя поки розійшлись. А 20-річна Марія Трохимівна демонструвала високі показники, навчаючись в інституті. Згідно з наказом № 14 по Глухівському інституту від 09.03.1967 р. «студентці-відмінниці ІІ курсу тов. МУСІЯЦІ М.Т. з 1 лютого ц. р.» було призначено стипендію ім. Леніна а розмірі 80 крб. на місяць на підставі наказу міністерства освіти УРСР № 49 від 02.03.1967 р. Подібні рішення приймалися і наступні два семестри. Так, на засіданні ради Глухівського педагогічного інституту 6 липня 1967 р. ректор О. Д. Томчук проінформував про порядок присудження стипендії імені В. І. Леніна. Члени ради Ю. О. Ковмір, А. В. Чередник запропонували присудити стипендію студентці ІІІ курсу Марії Мусіяці, яка весь час навчалася на відмінно та брала активну участь у роботі наукового студентського товариства, а також брала участь у громадському житті інституту та в художній самодіяльності. Цю пропозицію також підтримали К. Ю. Гриценко, В. К. Ткаченко, О. Е. Поляруш та інші. Крім матеріального заохочення студентка вже 4-го курсу «за відмінне навчання і активну участь у роботі наукового студентського товариства» була премійована 7,5 метрами матеріалу «Платан» за рахунок стипендіального фонду ректора, згідно наказу № 28 по ГДПІ від 30.04.1969 р.

Під час навчання М. Т. Мусіяка усі навчальні дисципліни складала на відмінно. У червні 1969 р. вона також склала три державних екзамени на «відмінно» із таких дисциплін - науковий комунізм, педагогіка з методикою викладання арифметики, українська мова з методикою викладання, а в лютому ц. р. – англійську мову. Їй було присвоєне звання та кваліфікація вчителя середньої загальноосвітньої школи з правом викладання у початкових класах з видачою диплому з відзнакою. Була направлена на роботу в Сумську область.

У серпні – жовтні 1969 р. 23-річна Марія Трохимівна працювала вчителькою Глухівської ЗОШ № 5, а вже 16 жовтня 1969 р. була призначена на вакантну посаду викладача кафедри педагогіки і психології на 0,5 ставки в рідній альма-матер. Із 6 листопада 1970 р. уже працювала на повній ставці асистента. Нагороджувалася грамотами Міністерства освіти УРСР та ЦК ЛКСМУ З 8 лютого по 8 червня 1972 р. вона навчалася на факультеті підвищення кваліфікації при Московському державному університеті. М. Т. Мусіяка була звільнена з Глухівського педагогічного інституту з 15 жовтня 1972 р. у зв’язку зі вступом до аспірантури Київського науково-дослідного інституту психології за цільовим призначенням, який стане для неї багатолітнім місцем трудової діяльності.

Досягнення родини Дригусів у Києві

Ігор Петрович починав у 1966 році в комсомолі, працював інструктором з виховної роботи. Потім, 1988-го перейшов до Верховної Ради, де його досвід став у нагоді у підготовці нових освітніх законів. Зокрема, був завідуючим Секретаріатом Комісії Верховної Ради України з питань народної освіти і науки. Довгий час працював завідувачем секретаріату першого заступника голови Верховної Ради України. Наприкінці 1990-х рр. він завідувач відділу духовного розвитку Управління гуманітарної політики Адміністрації Президента України. Згодом (у 2007-2012 рр.) був помічником на громадських засадах народного депутата України Миколи Злочевського.

Його дружина в 1975 році закінчила аспірантуру НДІ психології міністерства освіти УРСР та відразу обійняла посаду (до 1982 р.) молодшого наукового співробітника лабораторії психології виховання Інституту. У 1979 р. захистила кандидатську дисертацію, а в 1982 р. була призначена старшим науковим співробітником цієї ж лабораторії психології виховання. Майже три десятиліття в часи перебудови та державотворення, з 1984 по 2011 рр. обіймала важливу й відповідальну посаду вченого секретаря Інституту. Уже перебуваючи на пенсії, у 2011 р. повернулася на посаду старшого наукового співробітника рідної лабораторії психології особистості імені П. Р. Чамати Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Вчена досліджує аспекти ставлення до учіння школярів з різною успішністю; взаємозв’язок між самокритичністю і ставленням підлітків до навчальної діяльності; особистісне становлення школярів з різною результативністю учіння; історіогенеза вітчизняної педагогічної та вікової психології.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp