До 95-річниці від дня народження Володимира Юхимовича Ткаченка (1930-2013) – відомого глухівського краєзнавця, викладача та архітектора.

95 років тому у морозні лютневі дні 1930 року в історичному селі Нарбутівка народився Володимир Ткаченко. Тоді це село, яке ще вживу пам’ятало відому родину Нарбутів, входило до складу Янівської сільської ради Глухівської волості Глухівського району Новгород-Сіверської округи Чернігівської губернії. Історія та постаті села як і подальша історія рідного краю пройшла крізь душу майбутнього професіонала поєднавши геодезію та історію, як найулюбленіші галузі досліджень. На його 5-річчя село увійшло до складу новоствореного Есманьського (а з вересня 1935 р. – Червоного) району Чернігівської області. Своє 9-річчя Володимир з рідними зустрів уже в складі новоствореної Сумської області. Але на 12-річчя припала фашистська окупація. З 2016 р. це відоме село ввійшло до складу Березівської сільської територіальної громади Шосткинського району.

Не дивлячись на всі тяготи післявоєнного життя Володимир Юхимович Ткаченко у 1946 році закінчив школу Хохлівську семирічну школу. Нині це також невеличке село Зорине Свеської селищної громади Шосткинського району, розташоване за 2 км на північ від Нарбутівки, також на березі річки Янівки. Ще рік 17-річний Володимир навчався у середній школі тодішнього райцентру – селищі Червоному (нині - селище Есмань). Наступний рік жив та навчався ще в більшому райцентрі – Глухові – у річній школі (десятників) по будівництву малих гідротехнічних споруд, яку закінчив 1950 року. Наступні два роки молодий фахівець працював ще в райцентрі (м. Лисянка, саме тут народився батько видатного Богдана Михайловича Хмельницького), тоді ще (до 1954 р.) Київської області, де ще закінчив й вечірню школу.

Наступні п’ять років (з 1952 по 1957 р.) Володимир Ткаченко навчався у Кишинівському сільськогосподарському інституті імені М. В. Фрунзе, де здобув рідкий для сільських випускників фах інженера-гедеозиста. Традиційно для юнаків того хрущовського часу піднімав цілину. Два роки працював у Кзилординській області Казахської РСР гедеозистом із планування гідротехнічних систем і мікропоселень для персоналу.

У 1959 році повернувся до Глухова, який потім на все життя стане рідним. 29-річного фахівця призначають до Глухівського міськовиконкому на відповідальну посаду головного архітектора міста Глухова, де працював до 1967 року. За цей час місто нарешті почало по-справжньому відновлюватися після тягот Другої світової війни, значно причепурився центр колишньої гетьманської столиці та з’явилися новобудови, що й зараз є звичними домінантами: універмаг (1960, більш відомий, як дитячий світ) та гастроном (1961, нині ТЦ «Стиль») на стометрівці. Також у 1961 р. було відновлено будинку центрального корпусу педагогічного інституту, школи № 3, а також поліклініки, а трохи згодом на центральних вулицях почали з’являтися асфальтовані тротуари, які лише нещодавно після півстоліття використання та фактично знищення були замощені сучасною тротуарною плиткою. У 1965 році домінантою стометрівки постав триповерховий готель комбінату комунальних підприємств на 87 місць (нині це приміщення суду). На першому поверсі розмістився культовий ресторан «Глухів», перукарня та каса аеропорту. Природньо зводилися багатоквартирні будинки, приміщення шкіл та з’являлися нові вулиці Глухова.

Також у 1960-х роках майбутнього поета та прозаїка почала захоплювати творчість. Саме у цей час у районній пресі з’являються статті, нариси та вірші. За спогадами, писав він і раніше в 1950-х, але не осміювався виставити на суд читачів свою творчість. Так з’явився творчий псевдонім Краянський

З 1967 року В. Ю. Ткаченко три десятиліття працював викладачем будівельних та геодезичних дисциплін у Глухівському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства імені С. А. Ковпака (нині –ВСП «Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ»).

А паралельно працював та публікувався. Утім і тут Володимир Юхимович не поспішав. Лише в жовтні 1997 року – 67-річний автор уперше подав до друку свою книгу «Нарбутівка і Нарбути: науково-публіцистичний нарис». Вона побачила світ навесні 1998 року завдяки сприянню Глухівського міського голови М. А. Деркача та за підтримки фахівців сумського видавництва ВВП «Мрія-1» ЛТД», а була надрукована у Глухівській міській друкарні. Цей нарис на 104 сторінках став справжнім проривом у таємницю роду Нарбутів та рідного села автора. Перед тим, з 1994 року відбулася проба пера на сторінках всеукраїнського історико-краєзнавчого журналу «Сіверянський літопис» (м. Чернігів).

Подальша діяльність В. Ткаченка була пов’язана із дослідженням історії православ’я та зведенням церков на Глухівщині. У 2001 році була надрукована ґрунтовна книга «Православна Глухівщина: історико-культурна спадщина Глухівського краю». Крім того він був активним членом літературно-мистецького об’єднання «Сіверщина» при районній газеті «Глухівщина». Активно продовжував дописувати й до самої газети.

Напередодні власного 75-річчя поет та прозаїк видав у сі

чні 2005 року свою першу поетичну збірку «Красиве і зле». Однак і надалі працював над дослідженням історії храмів північної Сумщини. Апофеозом діяльності стало друге (2006) та значно доповнене третє видання у 2008 році книги «Православна Глухівщина: історико-культурна спадщина Глухівського краю» на 256 сторінок. Далі автор працював більше над поезією. У 2011 році у видавництві Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (як і попередні книжки) побачило світ книга на 109 сторінках «Чернечі джерела - святе місце Глухівщини : історико-культурна та духовно-просвітницька спадщина Глухівщини».

Помер майстер слова та видатний дослідник-краєзнавець Володимир Юхимович Ткаченко 2 жовтня 2013 року в Глухові на 84-му році життя.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp