Ми пишаємося нашими славетними земляками. Іноді деякі колись відомі факти, що не мали достатньої перевірки, стали для нас реальністю. Проте з часом хтось копне під них, і виявиться, що те, в що ми вірили – лише міф.
Саме так сталося з нашим земляком (я все одно так його називаю) Максимом Березовським. І справа в тому, що для пересічних глухівчан нічого не змінилося, однак у наукових колах триває спростування наявного фактажу.
Найбуремніша побориця правди в цьому напрямку – науковиця Ольга Шуміліна. Тож, трохи поставимо під сумнів наші знання про Максима Березовського, які вже устаткувалися протягом останніх двох століть і дамо їм альтернативу.
Зауважу, що в цій статті я лише викладу самі факти, а їх доведення ви зможете прочитати на сторінках статей Ольги Шуміліної, які є у вільному інтернет-доступі.
Міф 1. Березовський не служив у Петербурзькій співацькій капелі
Але що ж він там робив? Аналіз прижиттєвої документації композитора виявив зовсім інше місце його роботи – придворний театр, де він був спочатку солістом італійської опери, а потім виконавцем в оперному оркестрі та композитором.
Міф 2. Березовський жив у злиднях і, бідолаха, ледь не помер з голоду
Із бухгалтерією не посперечаєшся, а її документація говорить, що Максим отримував 500 карбованців щорічно і остання виплата відбулася за місяць до смерті. Щоби розуміти масштаби для порівняння: звичайний музикант Придворної співацької капели отримував 100 карбованців за аналогічний період.
Міф 3. Самогубство
Мабуть, романтично вважати, що Березовський у розквіті років по власній волі пішов із цього нікчемного життя. Але…. Але дохід дозволяв знаходити відраду, крім того є документ, що посвідчує видачу матеріальної допомоги на поховання «скоропостижно умершего» музиканта, а не на самовбивцю, яких взагалі ховати на кладовищі було заборонено, а гроші з державного бюджету видавати – тим паче.
Міф 4. Вершину творчості духовний концерт «Не отвержи мене во время старости» Березовський написав собі на смерть
Дуже тут віє моцартівським Реквіємом. Люблять у нас узагальнювати. Виходячи із міфу 3 та 4, Березовський не думав прощатися із життям, а концерт «Не отвержи мене во время старости» написаний у юні роки композитора. Критики забули, що Максим – геній, і написати такий глибинний твір для нього – справа п’яти умовних хвилин. Тому і приписали час створення на кінець життя – коли мудрий митець витворив таку глибу. Але хіба у 30-40 років то є мудрість?
Міф 5 (крає моє серце). Березовський не з Глухова!
Бо прізвище, на думку дослідниці, є похідним від назви села Берези. А Береза, крім тієї, що наша сусідка, є ще і в Житомирській області. Оскільки, немає документів, що офіційно можуть сказати всім – Березовський тільки наш, глухівський, мусимо сумніватися.
Тут хочу додати від себе, що у родословнику Модзалевського (том 1, сторінки 47-48), прізвище Березовських згадується від його засновника Степана Березовського, який був Стародубським полковником, народився у Новгород-Сіверському, що поблизу Глухова у 1700 р. Серед його дітей не фігурує ім’я Сазонтій, однак його дочка Анна стала дружиною Марка Марковича, що був онуком того Якова Марковича, що написав свої відомі «Записки» та володів іменням у с. Сваркове, на Глухівщині.
Нажаль, не знаючи точної дати народження Березовського, ми не можемо прослідкувати родове відношення Марії Семенівни до композитора. Однак, сама наявність цього прізвища говорить про те, що рід Березовських був поруч з Глуховом та дотично перетинався з відомими глухівськими діячами і можливість того, що М. Березовський є глухівчанином не варто відкидати, а пошуки треба продовжувати.
Сподіваюся, Ваш настрій не зіпсовано новими (але не дуже) відкриттями. То ж, щоб якось його підсолодити, пропоную послухати музику Березовського на вечір.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
