До 85-річчя від дня народження колишнього депутата Сумської обласної ради та відомого мецената Глухівщини Петра Нечмоні.

Народився Петро Нечмоня 8 травня 1940 року або, як у паспорті 8 березня 1940 року, в с.елі Суходіл (з 2020 року – в складі Есманської селищної ради). Дитинство припало на часи Другої світової війни та фашистської окупації, а також сталінської відбудови з голодними 1946-1947 роками. У 1958/1959 навчальному році молодий хлопець навчався у Глухівському училищі електрифікації та механізації сільського господарства. Тому, в юності, як і свої ровесники працював (з липня 1959 по жовтень 1960-го) механізатором і водієм у колгоспі «Перше травня» рідного села. Але лідерські якості та здатність до саморозвитку кріпко зв’язані з великим рівнем людяності Петра Федоровича дозволили йому територіально вийти за горизонти древньої Глухівщини й Сумщини, провівши в часи хрущовської лібералізації, як і хлопців того покоління обпаленого війною, по всіх усюдах і України, і багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Традиційний старт – це армійська служба з жовтня 1960 по серпень 1962 року. Важлива віха – служба в Одеському військовому окрузі та можливість спілкуватися з командувачем округу та, навіть, спільна поїздка з тодішнім першим керівником СРСР Микитою Хрущовим, до речі, українцем та земляком. Від Суходолу до Калинівки (рідного села М.С.Хрущова) лише 27 км.

«Пройшов суворий гарт армійської служби, був студентом Одеського інженерно-будівельного інституту, – згадував у 2020 році Петро Федорович. - З Південної Пальміри доля закинула мене на північ – у республіку Комі, де я «осідлав» крісло першого секретаря райкому комсомолу, згодом завідував райкомівським парткабінетом у тій же далекій від нашого краю автономній Комі…» Досвід набувався в доволі непростих 1963-1966 роках та початку «Косигінських реформ». Познайомилися ми з Петром Федоровичем восени 2020 року. Він на той час був доволі відомою особистістю. Кріпке рукостискання, не по віку: представився «Петро Нечмоня» – вільне кермування автомобілем. Та й на вид здавалося тоді менше літ Петру Федоровичу. Тим цікавіше було довідатися про життєпис видатного земляка.

Протягом 1966-1971 років перспективний керівник навчався у вищій партійну школу при ЦК КПРС в Ленінграді. Це був закритий заклад вищої освіти, який готував керівників держави. Лише генеральний секретар партії Леонід Брежнєв виступав за час навчання тричі. Останній раз приїздив разом з кубинським лідером Фіделем Кастро. Такі зустрічі вплинули на становлення Петра Федоровича. Він спочатку повернувся до Прилузського райкому партії республіки Комі, де два роки обіймав посаду відповідального працівника. Однак 33-річного управлінця тягло до рідної домівки. Так, з вересня 1973 по травень 1977 Петро Нечмоня – відповідальний працівник Сумського райкому Компартії України;

Адже, як і тоді, так і зараз він найбільше любить і підтримує, завше, рідний край. Говорить про це завше красиво сам ювіляр: «Люблю поезію і пісню, люблю співати задушевних українських пісень, люблю слухати народний спів, люблю рідну чарівну природу. Напевно, це заслуга батьків і моєї малої Батьківщини, адже рідна земля з її чудовими краєвидами – найпрекрасніше місце в світі, а мамина колискова й народна пісня, які я з душею виконував на аматорських сценах – то потужний стрижень виховання людини – гідного громадянина і справжнього патріота».

Виключення були 1977 – 1980 роки, коли партія відправила на підсилення Беляєвського райкому Компартії України у місті Одеса на тій же ж посаді відповідальний працівник. На той час він був відповідальний за будівництво Одеського припортового заводу.

Однак із червня 1980 року – до теперішнього часу, тобто вже майже 45 років (ще один ювілей) видатний суходілець живе й працює в обласному центрі. Спочатку він відповідальний працівник у будівельних підприємствах міста Суми, потім – податковій інспекції. В цей час постійно обирався депутатом місцевих рад – від міської до обласної.

Ще до своєї активної громадської роботи депутатом в Сумській обласній раді, Петро Федорович, проявив себе щедрим меценатом Глухівщини. Важлива в цьому роль директора ТОВ "Технопротон" та ТОВ «Виробнича фірма «Олімп» (заснована в 2008 році). Зокрема, у 2007 році він підтримав фінансово вихід першої «Української хвилі», започаткованої відомим глухівчанином Петром Товстухою. Це сприяло започаткуванню та розвитку літературно-мистецького об’єднання «Українська хвиля». В той час також Петро Федорович надавав власні кошти для ремонту даху Глухівського національного педагогічного університету та на придбання фортепіано для учнів Глухівської музичної школи мистецтв імені Максима Березовського. У 2017 році сприяв презентації сьомого випуску літературно-мистецького альманаху «Українська хвиля» в Сумській обласній філармонії.

У 2015-2020 році, як депутат Сумської обласної ради сьомого скликання, обраний від Сумської обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», П. Ф. Нечмоня активно працював у складі постійної комісії з питань розвитку місцевого самоврядування, процесів децентралізації, адміністративно-територіального устрою, депутатської діяльності, регламенту, законності та правопорядку, зв'язків із громадськістю, інформаційної та регуляторної політики. Також працював активно із виборцями міст Суми та Глухів, а також Глухівського та Тростянецького районів. Про визнання досвіду свідчить і той факт, що був радником голови Сумської обласної ради Семена Салатенка.

Важлива сторінка життя – це дружба із талановитим земляком та ровесником відомим композитором та журналістом Миколою Степановичем Єрохою (1941 – 2017). Крім товаришування – це й спонсорування творчих проектів славетного друга, зокрема, книг «Шел тропой отряд Червоний», «Із чого зіткане життя…» (2018). Не менш символічно, що останнім віршем, який встиг написати Микола Степанович, стали слова саме про Петра Нечмоню. Завдяки його підтримці (разом з Миколою Андрійовичем Деркачем) з обласного бюджету було виділено 23 тис. грн. на розповсюдження книги між освітніми закладами та бібліотеками Глухова й району.

Чи не найбільше для глухівчан прізвище Нечмоня стало відомим, коли 1 вересня 2017 року урочисто було відкрито пам`ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в центрі гетьманської столиці. Саме Петро Федорович разом з глухівчанином Віктором Лисенком та колишнім міським головою Миколою Деркачем з так званого депутатського фонду виділили 218 тис. грн на встановлення прекрасної композиції, що вже майже десятиліття прикрашає центр Глухова.

За кадром для більшості залишалася рутинна депутатська робота П. Ф. Нечмоні. Зокрема в 2019 році, він неодноразово говорив з трибуни облради про необхідність ремонту автомобільних шляхів з Глухова до Ямполя та Середино-Буди, а також й до більшості сіл тоді ще Глухівського району.

Патріот Глухівщини ще раніше вклався матеріально у відновлення меморіального комплексу в рідному Суходолі, а також надавав своїм землякам матеріальну допомогу для ремонту в селі Будинку культури. Саме він став ініціатором установлення, знову ж таки у рідному селі, в липні 2016 року пам`ятника двом братам Героям Соціалістичної праці – Іванченкам Івану Васильовичу та Петру Васильовичу, а також Герою Радянського Союзу Василю Опаносовичу Батьосі. Також за його сприяння неодноразово виділялися кошти з обласного бюджету. Наприклад, у 2017 році – на проведення поточного ремонту Суходільського будинку культури (80 тис. грн.), а наступного року – на поліпшення навчально-матеріальної бази Суходільського НВК (60 тис. грн.) – для облаштування музейної кімнати Василя Батьохи (урочисте відкриття відбулося 6 вересня 2019 року) та актової зали з придбанням інтерактивного проектора, а також, на поліпшення навчально-матеріальної бази Уланівського НВК (65 тис. грн.) для придбання п’яти шкільних дошок, музичної апаратури, кулькового басейну, ноутбука.

Великим ударом стала смерть дружини Валентини Власівни у 2017 році, після чого Петро Федорович ще більше почав віддавати свій час громадській справі. Зокрема, він особисто долучився до виготовлення та встановлення пам’ятника легендарному Миколі Єросі. Товариш ще з дитячих літ також помер влітку 2017 року. Як прикро до болі у серці, що всі ці меморіальні напрацювання тепер поруйновано ворожою країною.

Утім і зараз, попри можливість заслуженого відпочинку, Петро Федорович, не полишає свою здатність до активного громадського життя.

Перелік нагород та відзнак, лише посилює відчуття людяності та досвіду Петра Федоровича. У грудні 2018 року він був нагороджений Почесною грамотою голови Сумської обласної державної адміністрації, а в липні 2020-го – Почесною відзнакою Сумської обласної ради «За заслуги перед Сумщиною» ІІІ ступеня. Також чимало нагород радянського часу та, зокрема, Верховної Ради України.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp