Життя Олени Демиденко було коротким, але яскравим. Зі своїх відведених 28 років понад півтора десятиліття вона присвятила біатлону: тренувалася, була призеркою чемпіонатів світу та вчила цього дітей. У червні 2025 року їй могло виповнитися 40 років, якби не страшний випадок.

Світова чемпіонка родом із Глухова

Майбутня майстер спорту Олена Демиденко народилася 17 червня 1985 року в Глухові, була єдиною дитиною. Ще 13-літньою підліткою Олена прийшла у лижні перегони та біатлон, тренуючись у місцевій ДЮСШ. За спогадами її тренера Олександра Москаленка, відразу почалася вигравати шкільні змагання, багато тренувалася самостійно: спритна, кмітлива. Вже у 16 років її включили до молодіжної збірної, потім – до основного складу. Ім’я Олени Демиденко з Глухова майже відразу стало відомим у спортивних колах. Вона неодноразово ставала чемпіонкою України з біатлону та у 2000 році заявила про себе в Європі.

Найбільшого міжнародного успіху біатлоністка досягла вже в 14-річному віці, коли в естафеті разом з Тетяною Литовченко, Людмилою Сагайдак та Оленою Зубриловою у 2000 році завоювала срібло на чемпіонаті світу з літнього біатлону в Польщі. Наступного року була бронзовою призеркою на Чемпіонаті світу з літнього біатлону в польському місті Душники-Здруй. На чемпіонаті світу серед юніорів того ж 2001 року в італійському Ріднауні вона була 41-ю в особистому заліку, 19-ю у спринті, 29-ю у гонці-переслідуванні та 12-ю у сезоні. Того ж року відбулися юніорські перегони на чемпіонаті Європи в Контіолахті (Фінляндія), де вона була 21-ю в особистому заліку, 26-ю в спринті, 24-ю в гонці-переслідуванні та шостою в естафеті – з Тетяною Литовченко та Ніною Карасевич.

Глухівчанка в період з 2002 по 2005 рік в складі юнацької та юніорської збірних виступала на чемпіонатах світу та Європи. Зокрема, 2003 року 17-річна Олена змагалася в польському Косьцелісько на чемпіонаті світу серед юніорів і була 22-ю в особистому заліку, 16-ю в спринті, 29-ю в гонці-переслідуванні і 9-ю в естафеті. На юніорських змаганнях чемпіонату Європи 2004 року в Мінську посіла 19 місце в одиночному розряді й була як у спринті, так і в перегонах-переслідуванні 24-ю. На Чемпіонаті світу 2005 року була 33-ю в особистому заліку, 13-ю в особистому заліку, 17-ю у переслідуванні та шостою в естафеті.

Останнім міжнародним змаганням для перспективної 20-літньої біатлоністки став чемпіонат світу серед юніорів 2005 року в Контіолахті, де вона посідала 37-е місце в особистому заліку, 18-те в спринті, 20-те в гонці-переслідуванні та з Ніною Карасевич й майбутньою зіркою світового біатлону Оленою Підгрушною фінішували сьомими в сезоні. Колишні колеги по збірні згадували про неї, як про гарну людину, що любила спілкуватися.

Завершення кар’єри та старт як тренерки

Зарано в Олени почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. Під час поїздки на збори на Урал у неї мало не лопнув апендицит, її встигли врятувати, зробили операцію. А через два роки після цього вона раптом почала сильно набирати вагу, замучили проблеми з кишківником. У результаті змушена була остаточно покинути спорт. Спочатку поїхала до Сум, потім повернулася до Глухова. Тренер Олександр Москаленко запросив її працювати у спортшколу Глухова.

Опісля активної спортивної кар'єри вона була місцевою знаменитістю. Її поважали, завжди запрошували на офіційні заходи. Олена Леонідівна успішно тренувала дітей, сповна віддавалась роботі. Протягом трьох років майже щоденних тренувань двоє дівчат стали чемпіонками України з біатлону. Зокрема, й зараз, пишається своєю першою тренеркою відома українська біатлоністка Анна Кривонос – чемпіонка світу серед юніорів в індивідуальній гонці (2015), дворазова призерка чемпіонату світу серед юніорів 2016, срібна призерка чемпіонату світу серед юніорів 2018.

Перші проблеми

Успіхи учениць призвели до проблем та конкуренції. На перспективну тренерку, що працювала лише на пів ставки у спортшколі олімпійського резерву «Гарт», посипалися скарги та доповідні. В результаті вона залишилася без роботи у «Гарті».

Також неприємності почалися і в Глухівській ДЮСШ. Глухівським хлопцям подобалося тренуватися з Оленою Демиденко, але це ще більше турбувало її старших колег та призводило до конфліктів у присутності вихованок. З часом Олена Демиденко з побоями середньої тяжкості потрапила до лікарні. Інцидент закінчився судовим позовом. Олександра Москаленка зобов'язали виплатити Олені збитки в сумі 6 тисяч гривень. Після цього випадку Олена на роботу так і не вийшла, а наприкінці лютого 2013 року написала заяву про звільнення: стояла на біржі праці.

Отак майже в один момент життя не склалося: не стало улюбленої роботи. В 2011 році помер батько Леонід Олексійович. Єдиною розрадою була мрія завести сім’ю й виховувати власних дітей у гарній квартирі, до якої вона в’їхала після ремонту за місяць перед днем народження. Однак він і став останньою точкою її короткого життя.

Вбита у ніч після Дня народження

17 червня 2013 року Олена відзначала свій 28 день народження – 12 років тому. Колишні вихованці обсипали тренерку привітаннями та найкращими побажаннями. Хто знав, що цей день стане для неї останнім.

Крім дітей, матері Людмили Боровик, Олена того вечора святкувала день народження зі своїм цивільним чоловіком Романом Самаріним, раніше вже засудженим за крадіжки та вбивство (це стало відомо вже від правоохоронців). Їх стосунки тривали лише два місяці. За спогадами сусідів, їм компанію склав його приятель. Слідство встановило, що за столом тоді зібралися мати, вітчим іменинниці, її подруга, цивільний чоловік із другом та ще один чоловік. Святкування дня народження закінчилося близько опівночі, гості почали розходитися. Олена проводжала свою подругу Марину, затрималася поговорити, а потім повернулася додому, де на неї чекав співмешканець.

Олену Демиденко знайшла вбитою літнього ранку о 5:40 18 червня 2013 року сусідка (колишня слідча) у дворі будинку на кілька господарів та, ошелешена побаченим, зателефонувала на «102». Глухівські правоохоронці, які прибули, виявили на тілі покійної 16 колото-різаних ран. Тіло молодої жінки було по-звірячому понівечене: три поранення – у серце, решта – у живіт, пах і руку, зламна щелепа. На місце цієї жахливої події виїжджали працівники глухівської міліції, прокуратури, а також судово-медичний експерт із Кролевця. Як стало відомо правоохоронцям, 28-річного Самаріна вже не було в Україні: ще о 4:29 він перетнув державний кордон та виїхав до росії.

У правоохоронців відразу було припущення, що до смерті Олени Демиденко швидше за все був причетний саме її співмешканець. Обґрунтовано підозрюваний він був оголошений в міжнародний розшук по лінії Інтерполу, згідно з відкритим кримінальним провадженням за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України «Умисне вбивство». Свого часу чоловік відбував покарання за вчинення вбивства та крадіжки.

Ховали Олену Леонідівну всім Глуховом: видатна особистість та така страшна смерть. Тоді ця трагедія нікого не залишила байдужим. Про цю подію писали всеукраїнські медіа.

У серпні 2013 року правоохоронці встановили, що підозрюваний у вбивстві дійсно переховувався на території Москви, де скоїв крадіжку і вже відбував на той час покарання. На підставі міжнародних договорів та Мінської конвенції у серпні 2016 року його було повернуто до України в Глухів та оголошено про підозру у скоєнні вбивства. У травні 2017 року за вироком суду першої інстанції (м. Кролевець) був визнаний винним у вбивстві та йому було призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

підозрюваний у вбивстві підозрюваний у вбивстві

Про Олену Демиденко, про її долю та спортивні успіхи пам’ятають. У Глухові періодично проводяться змагання Глухівської міської ДЮСШ з лижних перегонів із нагоди вшанування памʼяті засновника біатлону в місті Глухові, кандидата педагогічних наук Андрія Бора, а також спортсменів Глухівської ДЮСШ: Олени Демиденко, Наталії Ющенко та Романа Загоруя.

Відео про ті події: https://tsn.ua/video/video-novini/na-sumschini-zhorstoko-vbili-ukrayinsku-biatlonistku-olena-demidenko.html

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp