До 75-річчя від дня народження Миколи Петровича Гурця – відомого глухівського поета, педагога, краєзнавця та журналіста.

Микола Гурець народився 30 жовтня 1950 року в с. Черневе Глухівського району (з 2020 року – в складі Шалигинської селищної громади Шосткинського району) в багатодітній родині. З 1957 по 1965 р. навчався у Черневській восьмирічці. Середню освіту одержав у Баницькій десятирічці, яку закінчив 1967-му. У цьому ж році вступив до Глухівського державного педагогічного інституту імені С. М. Сергєєва-Ценського (нині – Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Під час навчання був ініціатором створення студентського будівельного загону «Корчагінець», редагував стінну газету «Радянський студент».

Після здобуття вчительського диплому, за направленням рік, з серпня 1971 року 21-річний Микола працював учителем української мови і літератури Ново-Благовіщенської 8-річної школи Горностаївського району на Херсонщині. З 25 серпня 1972 року перейшов на цю ж посаду в Рубанівській середній школі Великолепетиського району на Херсонщині. Микола Петрович завжди відрізняється прагненням до удосконалення і пізнання невідомого, що манить своєю незвіданістю. Отож і відпочивши рік від студентської лави молодий вчитель знову поринув у самовдосконалення. У 1972 році він вступив до Херсонського державного педагогічного інституту імені Н. К. Крупської (з 2002 року – Харківський державний університет).

За совєцької традицією попри педагогічну діяльність та навчання був призваний у квітні 1973 року до лав армії. Служив у Ленінградському військовому окрузі, мав військове звання сержанта. У серпні 1974 року повернувся на рідну Сумщину. Працював у Волинцевській восьмирічній школі (наразі – зліквідована) Путивльського (з 2020 року – Ново-Слобідської сільської громади) Конотопського) району вчителем української мови і літератури. Це доволі унікальне та сакральне село. За пам'яткою у цьому населеному пункті названа Волинцівська археологічна культура раннього середньовіччя. У цей час (у березні 1975-го) одружився з 20-річною Наталією Василівною.

З 20 серпня 1976 року 25-річний педагог був призначений директором Горілівської восьмирічної школи (наразі – зліквідована) на Глухівщині, а за рік (з 22 серпня 1977 року) перейшов до Казаченської середньої школи (наразі – зліквідована) Путивльського району на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Це село (з 2020 року – у складі Путивльської міської громади) знаходиться менш ніж за 3 км від кордону з ворогом – росією. Перед цим у липні 1977-го молодий педагог закінчив Сумський державний педагогічний інститут ім. А. С. Макаренка за спеціальністю «Українська мова і література» з присвоєнням кваліфікації та звання учителя української мови і літератури середньої школи. З 1 серпня 1978 року був призначений директором Манухівської восьмирічної школи (наразі – зліквідована) на Путивльщині. Це село знаходиться ще далі від Волинцева й за 27 км від Путивля (тодішнього райцентру). Село знаходиться на правому березі річки Сейм, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Бояро-Лежачі, а це вже практично росія – відоме всім Тьоткіно. На протилежному березі Сейму – села Нові Вирки і Старі Вирки з Білопільщини. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Тут у родині Гурців народжуються сини Іван (у грудні 1982-го) та Олександр (за тиждень до батькового дня народження у 1984 році).

За сім років (16 серпня 1985 року) Микола Петрович знову повернувся на рідну Глухівщину – перевівся на посаду директора Горілівської восьмирічної школи. Хоч говорять, що двічі в одну річку не ввійдеш. А ніт, за 8 років можна. Пропрацювавши два навчальних роки та розпочавши третій – за програмою переведення педагогів-практиків до педагогічних інститутів змінив дещо профіль освітньої діяльності та переїхав до райцентру.

З 23 жовтня 1987 року (напередодні свого 37 дня народження та за два дні до 113-річниці вишу в Глухові) вже колишній директор був прийнятий на посаду старшого викладача кафедри мов і літератури Глухівського державного педагогічного інституту імені С. М. Сергєєва-Ценського тимчасово до обрання за конкурсом. Згідно з рішенням ради Інституту (протокол № 13 від 26.05.1988 р.) був обраний на посаду старшого викладача кафедри мов і літератури.

За перший рік Микола Петрович на новій посаді підготував проспект дисертації на тему «Лексика бджільництва східнополіських говорів», яка була затверджена координаційною радою Інституту мовознавства ім. О. Потебні Академії наук Української РСР. Крім того, був членом первинної організації товариства «Знання» та замісником редактора загальноінститутської газети «Учитель і час».

Згідно з рішенням ради Інституту (протокол № 3 від 05.10.1988 р.) М. Гурець був призначений заступником декана факультету підготовки учителів початкових класів з 6 жовтня 1988 року, але вже з 12 грудня цього ж року був звільнений у зв’язку з роботою над дисертацією. З 1 вересня 1990 по 1 лютого 1991 року перебував на стажуванні на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. Був переобране рішення вченої ради Інституту (протокол № 1 від 31.08.1993 р.) на посаду старшого викладача кафедри української мови і літератури з 1 вересня 1993 року.

Станом на травень 1993 року Микола Петрович працював над новою темою дисертації «Безсполучникові конструкції з пояснювальними відношеннями компонентів»: підготував три глави дисертації. Дисертація отримала позитивну оцінку на засіданні кафедри української мови Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. Проводив активну громадську роботу зі створення в місті Товариства української мови імені Т. Шевченка та відстоював на комісії виконкому право навчання дітей рідної мови в школах міста. Згідно з наказом № 54-К від 15.07.1998 року була укладена трудова угода на посаду старшого викладача кафедри української мови і літератури терміном на 1 рік по 31 серпня 1999 року. Брав участь у роботі товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка, роботі Сумського обласного літературного об’єднання.

Проблеми вишівського життя Микола Петрович активно висвітлював у газетах «Освіта», «Освіта України», «Молодь України», республіканській та районній періодиці. Також багато публікував краєзнавчих матеріалів та випускав загальноінститутську газету, а пізніше багатотиражку «Освітянські обрії» (с. 77-80). В 1999/2000 навчальному році знову працював за трудовою угодою.

З 1 вересня 2000 року, вже за ректорства Олександра Івановича Курка, М. П. Гурець був переведений на посаду директора історико-педагогічного музею інституту та працював за сумісництвом на 0,5 ставки асистента. У зв’язку з ліквідацією педінституту та створенням Глухівського державного педагогічного університету був переведений на ту ж саму посаду за контрактом на 1 рік до 1 липня 2002 року. В квітні 2001 року разом із дружиною та гарним товаришем Віктором Заїкою став засновником краєзнавчо-культурницького товариства «Київська брама».

З 1 лютого 2004 року був переведений на 0,5 ст. директора музею та працював на 0,4 ст. асистента кафедри української літератури За значну роботу в організації та проведення екскурсій, науково-практичних конференцій (до Дня партизанської слави, ювілейних дат Маркевича, Шаповаленка, Шевченка тощо) та з нагоди Міжнародного дня музеїв був премійований.

З 1 січня 2005 року був переведений на повну ставку старшого викладача кафедри зарубіжної літератури, залишившись на посаді 0,5 ст. директора музею за сумісництвом. Однак і надалі, Микола Петрович, проводив значну просвітницьку роботу. За зайняте перше місце історико-педагогічним музеєм Глухівського педуніверситету в обласному огляді-конкурсі «Свята спадщина», як і за значну позанавчальну роботу зі студентами протягом вересня-жовтня 2005 року був неодноразово премійований.

У часописі «Українська мова й література в середніх школах» вийшла стаття М. Гурця «Нове осмислення духовної спадщини Дмитрія Ростовського», де розповідалося про цю постать та діяльність музею університету. Також керував літературним об’єднанням «Сіверщина». Був ініціатором створення історико-педагогічного музею педуніверситету, в якому представлена педагогічна, наукова та літературно-мистецька спадщина викладачів і вихованців найстарішого педагогічного вишу України. Музей двічі займав перше місце в обласному огляді-конкурсі «Свята спадщина» серед музеїв вищих навчальних закладів області. Також у 2006 році у редакційно-видавничому центрі університету вийшов навчально-методичний посібник «Літературно-мистецьке краєзнавство у курсі зарубіжної літератури» (106 сторінок із фотоілюстраціями).

8 листопада 2007 року був звільнений з посади старшого викладача кафедри зарубіжної літератури та директора музею Глухівського державного педуніверситету за угодою сторін, посиливши ще помітніше власну громадську діяльність, розвинувся як неперевершений поет та журналіст, дослідник – краєзнавець. Друкувався в районних, обласних і центральних періодичних виданнях та збірках поезій «Ранкові дзвони», «Самоцвіти», «Глухівські фрески», «Слобожанщина», «Славянские колокола» та ін. У 2007 році у сумському видавництві ВВП «Мрія» ТОВ вийшла збірка авторських поезій на 72 сторінках «Сіверські фрески».

Був обраний членом Національної спілки журналістів України. Також безмежно любить грати у шахи (член Глухівської федерації шахів), а також збирає легенди про минуле рідного краю.

У 2014 році разом з Анатолієм Близнюком став співавтором 146-сторінкової книги «Краса Сумщини в слові, музиці, живописі», що побачила світ у сумському видавництві «Фабрика друку». За два роки вийшло друге, доповнене видання (150 сторінок). Працював організатором дозвіллєвої роботи у комунальному закладі «Березівський центр культури і дозвілля» Березівської сільської ради. Також у жовтні 2020 року був обраний депутатом Березівської сільської ради по с. Землянка.

У червні 2025 року став лауреатом диплома І ступеня конкурсу авторської поезії серед мешканців громади «Глухівські фрески» у віковій категорії 24+. Ще в 1996 році Микола Петрович разом із своїм старшим колегою про Глухівському педагогічному інститутові Вадимом Раєвським став співавтором однойменної поетичної збірки «Глухівські Фрески».

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp