До 100-річчя Михайла Васильовича Богдановича – українського вченого, автора підручника з математики для учнів податкових класів, кандидата педагогічних наук (1967), методиста в галузі навчання математики, учасника Другої світової війни.

Походження, війна та вчителювання

Народився майбутній вчений напередодні Михайлового дня – 20 листопада 1925 року в місті Глухові однойменної Глухівської округи, а з 1939 року – Сумської області в родині хлібороба Василя Андрійовича та домогосподарки й городниці Єфросинії Єфремівни Богдановичів. Утім батьки підтримували потяг сина до знань. Починаючи з 1932 року 7-річний Михайлик навчався зі своїми веригинськими однолітками у Глухівській неповносередній школі № 4, яка з 1939 року (одночасно із початком Другої світової війни) стала середньою. Однак піти до 10-го класу не вдалося – почалася фашистська окупація Глухівщини в ході німецько-радянської війни. Він її пережив у Глухові.

Після повернення совєцької влади 18-річний юнак на початку вересня 1943 року був мобілізований до лав Червоної Армії під час Другої світової війні. Служив кулеметником зенітних кулеметів у складі 1-го Білоруського фронту. За бойові заслуги його нагороджено медалями «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», нарешті - «За перемогу над Німеччиною». За тодішньою традицією продовжував військову службу - навчався на офіцерських курсах, здобув кваліфікацію шофера.

Після демобілізації аж у квітні 1949 року 23-річний Михайло Богданович повернувся до рідного Глухова. Вступив до Глухівського учительського інституту, який закінчив 1951 року, здобувши кваліфікацію вчителя математики та фізики 5–7 класів і звання вчителя середньої школи з правом викладання в 1–7 класах. За студентського життя активно захоплювався волейболом і легкою атлетикою. Грав у волейбольній команді інституту. Тому, додатково вивчив факультативний курс фізичного виховання, отримавши ще додаткове посвідчення з правом викладача фізичного виховання в семирічній школі.

З вересня 1951-го по серпень 1956 року вчителював у Пустогороді. Працюючи вже перши рік учителем потребував удосконалення свого теоретичного та наукового рівня. Тому восени 1952 року вступив на заочне відділення фізико-математичного факультету Сумського державного педагогічного інституту імені А. С. Макаренка (нині – педуніверситет). Тут він здобув у 1955 pоці базову кваліфікацію вчителя математики та фізики. Восени 1956-го перейшов до середньої школи с. Лужки, де викладав у старших класах. Обидва заклади освіти – у складі тодішнього Червоного району (нині – Есманьська селищна громада Шосткинського району).

Робота у Глухівському педагогічному інституті

У вересні 1958 року 32-річний Михайло Васильович повертається до своєї альма-матер – вже як асистент, а згодом і старший викладач математики та методики її навчання у школі на факультеті підготовки вчителів початкових класів Глухівського державного педагогічного інституту. Науковець із великим інтересом долучається до нового виду власної діяльності – разом із студентами він створює кабінет методики математики. Кожен із студентів мав виготовити власноручно заданий ним навчальний або наочний посібник, за що виставлялася оцінка, яка бралася до уваги під час складання заліку чи екзамену. Та й сам він винятково серйозно ставився до проведення занять. Уже в перший рік роботи в педінституті підготував до друку статтю «Методика проведення вимірних робіт на місцевості в середній школі», схвалену на засіданні кафедри математики. На заняття, як на свято, а тим більше у святкові дні, чи не єдиний з викладачів ЗВО м. Глухова у період хрущовської «відлиги», одягав українську вишиванку. У жовтні 1959 р. він був делегатом ІІ з’їзду вчителів Української РСР у Києві.

Окрім проведення пар він керував педагогічною практикою студентів у Глухові та школах сусідніх районів (зокрема в селі Лужки), проведення практичних занять із методики викладання математики, математичного практикуму, а також робота в консультаційних пунктах у містах Шостка та Конотоп. За спогадами тодішніх здобувачів вищої освіти М. В. Богданович неперевершено проводив практичні вимірювальні заняття на місцевості. Це було його візитною карткою. Та й тодішніх учителів початкових класів, що закінчували педінститут в Глухові вирізняло це уміння серед колег - випускників інших педагогічних інститутів та училищ.

В той же час, ще не одружений, він активно долучався до студентських вечорів відпочинку. За спогадами дуже любив танцювати в парі.

24 березня 1961 року 35-річного Михайла Богдановича було призначено деканом факультету педагогіки та методики початкової освіти Глухівського вишу. Утім, уже 12 лютого 1962 року за власним бажанням він полишив посаду декана та був переведений на посаду старшого викладача математики і методики арифметики. та перейшов виключно до заняття наукою. Він до цього кроку йшов відразу – ще в 1959 р. учена рада Глухівського педінституту рекомендувала Михайла Васильовича в наукові кореспонденти Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР за спеціальністю «методика початкової освіти».

Наукове зростання у Києві

У вересні 1962 року М. В. Богданович перейшов до Науково-дослідного інституту педагогіки Української РСР (нині – Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України) в Києві. Перші три роки він був аспірантом відділу початкового навчання. Він працював над дисертаційним дослідженням «Елементи геометрії у початкових класах» під керівництвом кандидата педагогічних наук, старшого наукового співробітника Олени Дубинчук. У жовтні 1965 р. був призначений на посаду молодшого наукового співробітника відділу початкового навчання, а за два роки захистив дисертацію. Наступні 12 років (до 1980-го), впродовж очолював сектор початкового навчання.

Саме з легкої руки Михайла Васильовича, у січні 1972 році, українська педагогічна наука поповнилася ще одним велетом початкової освіти – 30-річним Миколою Вашуленком також випускником Глухівського педагогічного інституту.

Крім наукової роботи, Михайло Васильович систематично відвідував театри, концертні вечори і з задоволенням ділився своїми враженнями серед колег.

«П'ятдесят п'ять плідних літ присвятив М. В. Богданович невтомній праці на освітянській ниві. Сам як науковець він досяг чимало. У відділі початкового навчання НДІ педагогіки УРСР він піднімався по сходинках від аспіранта до завідуючого. Тут і розкрився його талант творчої людини, неабиякого керівника й організатора, - розповідав про свого вчителя Микола Самійлович Вашуленко.

У численних педагогічних і методичних працях учений виявив і фахову майстерність, і чуття нового у педагогіці, і талант популяризатора початкової математики, її методики. Михайло Васильович не тільки навчав класоводів, як потрібно працювати з найменшими школярами, а й створював методичні посібники, підручники для вчителів та їхніх вихованців…

Та цінність літературно-педагогічної діяльності вченого не тільки у високому науково-методичному рівні його власного доробку, а й у тому, що він стимулював до творчості багатьох учителів, своїх колег-науковців, зокрема, залучив їх до створення вже згаданого методичного комплексу».

Науковий доробок: автор підручника з Математики

За час плідної діяльності Михайло Васильович став автором понад 300 наукових праць, у тому числі трьох монографій, сотня методичних посібників. Але найбільше М. Богданович відомий, як автор семи підручників «Математика» (починаючи із 1978 року) для початкової школи та одного підручник для педагогічних закладів. Також заслуженою популярністю й донині користуються його «Методика розв'язування задач у початкових класах», «Урок математики у початковій школі», «Методика вивчення нумерації і арифметичних дій у початковій школі» та інші навчальні посібники з методики викладання математики у закладах загальної середньої освіти. Основна частина праць надрукована у часописі «Початкова школа». Він був одним із його фундаторів. Його роботи опубліковані у фахових виданнях «Рідна школа», «Математика в школі», «Початкова школа».

Крім того, М. Богданович активно працював як член науково-методичної ради Міністерства освіти Української РСР з проблем педагогіки і методики початкового навчання, упродовж багатьох років був головою первинної організації Педагогічного товариства УРСР при Науково-дослідному інституті педагогіки.

Михайло Васильович залишив по собі не лише методичну, але й наукову школу. Він підготував 7 кандидатів педагогічних наук. Особисто виступав в усіх областях України на науково-практичних конференціях та нарадах та на обласних курсах підвищення кваліфікації учителів.

За спогадами М. Вашуленка, усі його учні, колеги по науковій роботі не могли збагнути, як у нього вистачало часу та сил і на організаційну роботу, і на наукове керівництво, і на власну творчу працю, і на активний відпочинок - щодня він накручував околицями Києва десятки кілометрів на велосипеді.

Помер Михайло Богданович на 81-му році життя 15 березня 2006 року. Похований у Києві.

Нагороди: За плідну науково-педагогічну діяльність М. Богдановича було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1978), медалями «За доблесну працю на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» (1970) та «А. С. Макаренка» (1976), значком «Відмінник народної освіти» (1972). У 1985 році на честь 60-річчя вченого було відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. Ім'я відомого вченого і методиста занесено до Книги пошани Інституту педагогіки України.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp