70 років тому Варвара Ющенко закінчила Глухівський учительський інститут, а рівно 107 років — народилася.

Тяжкою і водночас світлою була доля Варвари Тимофіївни Ющенко. Народилася вона 27 листопада 1918 року в селі Хоружівка. Закінчила школу в рідному селі потім Недригайлівську десятирічку та вступила до Лебединської школи учителів. Свою педагогічну діяльність розпочала у 1939 році на посаді вчительки 1-4-х класів Деркачівської неповно-середньої школи (була ліквідована у 2020 році, як Деркачівська філія Вільшанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Вільшанської сільської ради Недригайлівського району).

Після закінчення Другої світової війни Варвара Черненко восени 1945 року зустрілася у рідній для них Хоружівці з молодим ветераном Андрієм Ющенком. На той час вона вже була студенткою фізико-математичному факультету Глухівського учительського інституту (нині – Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Однак, наприкінці першого семестру 1945/1946 навчального року припинила навчання за станом здоров’я.

У грудні 1945 року Андрій Андрійович та Варвара Тимофіївна побралися. Однак, на літо 1946-го крім дошкульного голоду довелося переживати розлуку. У серпні 1946 року Андрія Ющенка разом з іншими вчителями з Сумщини направили в західні області України. Так, у примусовому порядку, він став директором середньої школи (нині – Великокам’янський ліцей П’ядицької сільської ради) в селі Велика Кам'янка, що на Станіславщині (нині Коломийський район Івано-Франківської області).

Молода дружина Варвара Тимофіївна з чоловіком не поїхала. Побоялася за себе і за майбутнього первістка — буквально через місяць після від'їзду батька у вересні 1946-го народився старший син Петро Ющенко.

Тож жив 26-річний педагог у важких умовах встановлення совєцької влади на території, де українці тяглися до ОУН-УПА, як справжніх своїх захисників.

«Одного разу прийшов чоловік із роботи і вечеряє у того хазяїна, в якого жив, — згадувала журналістам на початку 2000-х років Варвара Тимофіївна. — Аж дивиться, заходять у хату троє. У військовій формі, на грудях розхристані, вишиті сорочки видно на споді. Значить, бандерівці. Каже, глянув у одне вікно — там хтось стоїть. В інше — там теж стоїть. І в хаті троє. Згадував, що дуже тоді злякався: «Сиджу, нічого не кажу, а ноги під столом так і «танцюють» — коліна вистукують, аж у хаті шумно, а я їх не вдержу».

«Батько розказував: «Стою і думаю: чекісти не вбили, фашисти не вбили, так зараз ці хлопці вб'ють», — продовжив спогади сімейної історії Петро Ющенко. За його словами, ця зустріч сталася після Великодня, коли діти в школу з'явилися аж через тиждень після свят, тож директор мусив їх зібрати і «виговорити» за прогули.

«Пане вчителю, майте на увазі, не нищіть наших дітей. Давайте знання, а духовної культури ми самі їх навчимо», — попередили нічні гості. Андрій Андрійович поставився до настанов з розумінням».

З часом чоловік повернувся в родину, де на посаді вчителя іноземної мови навчав не одне покоління школярів пліч-о-пліч з дружиною у Хоружівській сільській школі (нині - Хоружівський ліцей Недригайлівської селищної ради), яка спочатку працювала вчителькою початкових класів.

У 1951 році Варвара Тимофіївна знову вступає до Глухівського учительського інституту на заочне відділення фізико-математичного факультету. Навчання тоді було важким. Утім у родині — в лютому 1954 року народжується другий син Віктор, який у 2005-2010 роках був Президентом України.

За спогадами Віктора Андрійовича, який особисто приїздив до альма-матер Варвари Тимофіївни 2 жовтня 2009 року з нагоди набуття Глухівського педуніверситету статусу національного, що батьки разом з ним приїздили до Глухова на сесію. І поки мама відвідувала заняття та складала заліки й екзамени він в 1-річному віці під наглядом батька грався та спав у тіні дерев старовинного парку. Андрій Андрійович наривав трави, родив подушку й клав спати свого молодшого сина.

Так у 1955 році (ще один ювілей – 70 років від часу завершення навчання) Варвара Ющенко здобула диплом з присвоєнням кваліфікації викладач фізики та математики в 5-7 класах зі званням учитель середньої школи з правом викладання в 1-7 класах. І від того часу майже три десятиліття (до виходу на пенсію) викладала математику в рідній школі. З чоловіком вона виховала не одне покоління хоружівців. Її цілеспрямованість, доброта і терплячість непідробні.
Розповідають, що завдяки мудрості вчителя Варвара Тимофіївна могла допомогти зробити серйозний вибір життя. До неї зверталися за порадою. Вона ніколи не підведе і завжди буде людиною, яка зрозуміє, втішить. І коли життя зустріло Варвару Тимофіївну з багатьма труднощами, вона гідно їх витримувала.

Померла в останній день січня 2005 року — на 87-му році життя, за декаду після інавгурації на посаду Президента України її молодшого сина Віктора Андрійовича.

Нагороджена Орденом Святої Великомучениці Варвари УПЦ, особисто з рук патріарха Київськогоі всієї Русі-України Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарета.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії, доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp