Цьогоріч виповнилося 355 років від дня народження у 1671 році Анастасії Скоропадської – дружини гетьмана.

Не відома дата її народження, однак ми припускаємо, що це березень, бо 10 березня Православна Церква вшановує пам'ять Преподобної Анастасії Патрикії (або Александрійської; бл. 510 – бл. 576). Інші троє іменин: 15 квітня (Мучениця Анастасія Патрська), 29 жовтня (Преподобномучениці Анастасії Римлянки (Солунської)) та 22 грудня (Великомучениці Анастасії Узорішительниці) навряд чи підходять, бо більш вірогідно вибір батьків визначений традицією вшановувати саме преподобних святих, що підкреслює ідеал тихого подвижництва та духовної чистоти.

Рік народження Анастасії Маркович невідомий, але історики припускають 1671 або в періоді з 1667 по 1671 рік. Її батьком та родоначальником козацько-старшинського роду був Марко Аврамович (? - 1712), міщанського єврейського походження Чернігово-Сіверщини. Змалку вона мала сильний владний характер та ,на жаль, була абсолютно неграмотна та неписьменна, проте це геть їй не завадило вчитися успішно жити в владному аристократичну козацькому середовищі.

Була заміжня з генеральним бунчужним Костянтином Голубом - шваґра Гетьмана Івана Самойловича. Даний шлюб, у якому народилася донька, відкрив Анастасії можливості бути на бенкетах козацької верхівки розвідуючи яким чином працює висока політика української держави. Але Анастасія рано овдовіла. Вона не хотіла закінчувати життя в монастирі, як годиться в той час праведній християнській дружині з аристократичного роду після смерті чоловіка.

У 1700 році її посватав набагато старший, Іван Скоропадський - бунчужний Івана Самойловича. Близько 1699 р. у нього померла перша дружина Пелагія з Калениченків, з якою мав доньку Ірину.

Так він побрався з вдовою генерального бунчужного Костянтина Голуба – Анастасією з Марковичів (1671-1729). Тобто вона була молодшою за свого другого чоловіка Скоропадського на 21-25 років. У шлюбі гетьманова народила Уляну та ще одну, про яку майже не збереглося відомостей.

У Глухові 6 листопада 1708 року 62-річний Іван став гетьманом української держави, а, від так, Анастасія Скоропадська, стала гетьмановою. На думку Данила Мордовцева Анастасія набутими зв’язками в українському та російському дворі неабияк посприяла тому щоб її 62-річний чоловік став головою країни.

Молода дружина мала великий вплив на втомленого державними справами чоловіка. Козаки її навіть прозвали “Настя-гетьманиха”. Владна, з гострим розумом і неабиякими здібностями (хоч і була цілковито неграмотною) Настя активно втручалася в урядові справи. Ставши гетьмановою, постійно приймала поважних гостей з Москви і Санкт-Петербурга; одержувала від старшини й російських сановників коштовні подарунки. Ще й зараз відомі вислови: «Іван теля пасе, а Настя булаву несе» або «Іван носить плахту, а Настя – булаву». Гетьманівна приймала поважних гостей, проводила дипломатичні зустрічі, перемовини з російськими урядовцями. Часто й сама бувала в російських столицях, куди їздила й самостійно, без гетьмана, чого раніше не бувало. Саме при Анастасії Іван Скоропадський став одним з найбільших землевласників України, мав значну кількість промислових закладів.

До того ж, Анастасія займалася благодійністю, підтримувала церкви. Так, її коштом у 1710-1717 роках споруджувалася Анастасіївська мурована церква в південно-східному куті загальноміської фортеці столичного Глухова. До цього там стояла згоріла дерев'яна Воскресенська церква. Це північно-західний кут двору Трьох-Анастасіївської церкви.

«Поблизу гетьманського будинку в центрі Глухова Анастасія Марківна Скоропадська прикупила до цього двору ще половину і раніше зведення церкви, влаштувала тут богадільню для „людей похилого віку, також різними немочами і каліцтвами одержимих людей», — розповідав невідомий автор рукопису другої половини XIX століття.

Нова мурована церква була домовою для гетьманської родини Скоропадських, її будували разом з гетьманським двором, який з 1710 року розташовувався в центрі столиці Лівобережної України. Церква була освячена на честь трьох Анастасій, бо сама Настя Скоропадська, напевно, не знала, на честь якої з трьох шанованих православною церквою святих Анастасій надали їй ім'я. Вирішила освятити збудований храм на честь всіх трьох Анастасій. У церкві здійснювали богослужіння та були її настоятелями «військові капелани», тобто головні військові священики Гетьманщини, зокрема, Мусій Бугаєвський (?—1747). При церкві діяли лікарня, богадільня та приходська школа. Під церквою побудували склеп, де зберігали гроші й коштовності, що належали родині Скоропадських та їхнім близьким родичам.

Також в Гамаліївці (нині - поблизу Шостки), Анастасія Скоропадська вже в поважному віці підтримувала жіночий монастир. Родина Скоропадський виділяє значні кошти на монастир.

Московитський цар Петро І у 1718 р. посватав 15-річну Уляну Скоропадську (гетьманську доньку) за сина свого вельможі графа Толстого – Петра. Незабаром той став ніжинським полковником. А Уляна з 1730 року піклувалася про лікарню і богадільню. До пожертвувань батьків вона додала на утримання церкви й власне майно, що дісталося їй після смерті матері: крамниці та дворові міські місця. Анастасіївська церква користувалася упродовж XVIII століття особливою пошаною у жителів Глухова. Митрополити та архієреї часто відвідували Глухів, служили в церкві святої Анастасії.

Після смерті у 1722 році чоловіка Анастасія Марківна хоч і меншою мірою, але продовжувала впливати на суспільне життя Гетьманської України. Вона постійно навідувалася в Москву, бувала при царському дворі; високі гості приїздили і до неї.

Ослаблення впливу й неофіційної влади вельможної вдови домагався Данило Апостол, ставши в 1727 році у Глухові гетьманом

Відразу після смерті Івана Скоропадського його донька від першого шлюбу – Ірина, розпочала судовий процес проти мачухи, обвинувативши її у привласненні всіх маєтків Скоропадських. У Центральному державному історичному архіві збереглося чимало документів з цього питання, а також щодо інших маєткових і земельних справ. Деякі з них стосуються відносин гетьманової з Данилом Апостолом, а також Гамаліївського монастиря.

Є й заповіт Анастасії Скоропадської, яким спадкоємицею всього майна проголошено Уляну. Вона після смерті матері поступилася частиною маєтків своїй зведеній сестрі Ірині.

Свою знамениту тітку часто згадував відомий мемуарист Яків Маркович (1696–1770), син Андрія, брата Анастасії, у щоденникові, що його він вів упродовж півстоліття (1716–1767).

Анастасія померла у 26 (16) грудня 1729 року. Її похорон відбувся 13 січня 1730 р. з великою урочистістю. На нього прибуло багато козацької старшини й російських сановників, а також гетьман Данило Апостол з дружиною.

Івана й Анастасію Скоропадських поховано в Гамаліївському Харлампіївському монастирі. Наразі це єдина існуюча гетьманська усипальниця.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp