1956 рік став особливим у повоєнній історії Глухівщини. Війна вже відійшла на понад десятиліття, місто та села поступово відбудовувалися, а в житті людей починалися зміни, пов'язані з так званою «хрущовською відлигою». У лютому відбувся ХХ з'їзд КПРС, після якого почалося поступове засудження сталінських репресій, а навесні держава скасувала плату за навчання у старших класах.
Але великі політичні зміни люди відчували насамперед у повсякденному житті — на роботі, у школі, колгоспі, магазині, клубі, лікарні та власному дворі. Місто відновлювало інфраструктуру, розвивалися медицина, освіта та промисловість, а в селах тривало відновлення громадського життя.
У Глухові педінституті створено факультет підготовки вчителів початкових класів
Це, на мою думку, одна з найважливіших подій 1956 року для міста та всієї Сумщини. Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року та наказу Міністерства освіти УРСР при Глухівському державному педагогічному інституті було відкрито факультет підготовки вчителів початкових класів. Це було важливим нововведенням для української педагогічної освіти. У середині 1950-х років гостро відчувалася потреба у вчителях, які мали б не лише практичний досвід роботи з молодшими школярами, а й ґрунтовну вищу педагогічну освіту. Тому з 1 вересня 1956 року в Україні в експериментальному порядку розпочали підготовку вчителів початкових класів у п'яти педагогічних інститутах — Бердичівському, Вінницькому, Ізмаїльському, Чернігівському, а також і нашому – Глухівському.
Для Глухова це мало особливе значення. Місто, яке ще з XIX століття було одним із важливих осередків педагогічної освіти, отримало новий напрям підготовки фахівців. Глухівський учительський інститут був заснований ще 1874 року, а його наступники протягом десятиліть формували педагогічні кадри для шкіл регіону. Цей новий факультет фактично став продовженням цієї традиції вже на якісно іншому рівні — підготовки вчителя початкової школи з вищою освітою. Згодом цей напрям перетворився на один із ключових у розвитку Глухівського педагогічного інституту. Сучасна історія університету зазначає, що факультет педагогіки і методики початкової освіти тривалий час був організаційним центром діяльності інституту, а в 1972 році в його складі був виокремлений факультет підготовки вчителів початкових класів.
Таким чином, 1956 рік став своєрідною точкою відліку сучасної історії глухівської школи початкової освіти. Відтоді через Глухів пройшли тисячі майбутніх учителів, які згодом працювали у школах Сумщини, Чернігівщини, Київщини та інших регіонів України.
Цікаво, що серед перших поколінь студентів цього напряму були люди, для яких Глухів став не просто місцем навчання, а містом на все життя. Зокрема, Володимир Пилипович Котляр саме 1956-го вступив до Глухівського педагогічного інституту. У 1958–1960 роках він уже працював учителем музики у школі № 3 м. Глухова. Згодом став кандидатом педагогічних наук і професором. Серед найвідоміших вступників нового факультету Микола Вашуленко, майбутній академік НАПН України, доктор педагогічних наук і професор, що закінчив його у 1961 році.
Для самого міста це означало й появу нового студентського середовища, нових викладацьких кадрів та розширення ролі Глухова як освітнього центру. Рішення 1956 року, прийняте понад сім десятиліть тому, зрештою стало одним із фундаментів тієї педагогічної традиції, яка й сьогодні залишається однією з визначальних рис Глухова.
1956 р Приходченко П П з учнями 5 класу
У Глухові з'явилася дитяча лікарня
Однією з найважливіших подій 1956 року для Глухова стало створення окремої дитячої лікарні. У 1956 році в райцентрі була організована дитяча лікарня на 25 ліжок із поліклінічним відділенням у складі Глухівської центральної районної лікарні. Її першим головним лікарем була С. М. Кац.
До цього спеціалізованої дитячої лікарні в місті не існувало: маленьких пацієнтів лікували у терапевтичному відділенні. Ще в 1953 році там для дітей виділили окремі дві палати, а згодом кількість спеціалізованих місць збільшувалася. Цього року народилося найбільше дітей за весь час. Зокрема, у Слоуті 1956 року народилося 78 дітей — 38 хлопчиків і 40 дівчаток. Це був найвищий показник за весь післявоєнний період, і більше така кількість новонароджених у селі вже не повторювалася. Для порівняння: 1955 року народилося 59 дітей, 1957-го — 62, 1958-го — 53, а 1959-го — 58.
Футбол від ШІ Полошки Слоут 20 06 56 с 4 фото І Краснов
Футбол Полошки Слоут 20 06 56 с 4 фото І Краснов
Отож не дивно, що дитяча медицина в Глухові розвивалася досить швидко. У лікарні працювали рентгенологічний кабінет і клінічна лабораторія для обслуговування дітей. У 1963 році приміщення добудували, а кількість ліжок збільшили до 50. Саме ця будівля згодом стала одним із корпусів Глухівського державного педагогічного інституту — нині це 6-й корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка на вулиці Шевченка.
Місто, яке поступово відбудовувалося
Післявоєнний Глухів не починав розвиток із нуля. У місті вже існувала система водопостачання, прокладена ще в 1920-х роках, а в 1953 році було споруджено нову свердловину та 11,5 км водопроводу по вулицях Валовій, Карла Маркса, Дзержинського та інших. Це показує, що в середині 1950-х років одним із важливих завдань міської влади залишалося забезпечення населення базовою комунальною інфраструктурою.
Башта водогону, Тюремний замок, Поштово телеграфна контора, Миколаївський
Показовою була й доля історичного центру. Тріумфальну арку в Глухові реставрували впродовж 1953–1961 років. Згодом, у 1966 році, її передали міському управлінню торгівлі, і в пам'ятці відкрили магазин.
22 квітня 1956 року в Глухові на колишньому Сінному базарі відкрили пам’ятник Володимиру Леніну. Пізніше його замінили іншим пам’ятником, відкритим у 1983 році.
Леніна площа старий у 1956-1983
У 1956 році тривало будівництво нової автомагістралі Лемеші — Батурин — Глухів — Москва, відомої згодом у побуті «києво-мовськоська траса», а нині Кіпті – Глухів - Бачівськ. Для будівництва дороги, наприклад, в урочищі Лиса гора на півдні села Слоут почали добувати пісок. Працювали екскаватори у дві зміни, а пісок перевозили до місця будівництва нової траси. Таким чином, навіть велике інфраструктурне будівництво союзного масштабу ставало частиною повсякденного життя глухівських сіл.
Отже, в середині 1950-х у місті одночасно співіснували післявоєнна відбудова та поступове пристосування старої міської забудови до нових потреб.
А яким був побут?
1956 рік був ще далеко від того будівельного буму так званих «хрущовок», який охопив Глухів наприкінці 1950-х — у 1960-х роках. Важливі зміни почалися вже невдовзі після цього. 1 квітня 1957 року в Глухові створили будівельне управління № 4, яке до того було дільницею Білопільського будівельно-монтажного управління. Саме поява власної будівельної організації дала можливість значно активізувати спорудження житла та громадських будівель у наступні роки. Наприкінці 1950-х розпочалося будівництво нових шкіл, хлібозаводу та інших об'єктів. У 1959 році відкрилася Глухівська музична школа. У Шалигиному будували триповерхову школу та 16-квартирний житловий будинок.
Тому 1956-й можна сприймати як своєрідну точку переходу: ще післявоєнне місто, але вже напередодні масштабних змін.
Якщо спробувати уявити звичайний день жителя Глухівщини 1956 року, то це був світ, дуже далекий від сучасного. Людина працювала у колгоспі, користувалася велосипедом або конем, круто було купити мотоцикл. Обов’язково слухала радіо, купувала товари в одному з небагатьох міських чи сільських магазинів, дивилася кіно в клубі, а діти ходили до семирічної школи.
Одночасно цей світ уже швидко змінювався. Будувалися дороги, лікарні та житло. З'являлися мотоцикли. Молодь здобувала вищу освіту. Діти отримували можливість безкоштовно продовжувати навчання у старших класах. У села приїжджали спеціалісти з Глухова та інших міст.
Життя в селах
Глухівщина середини 1950-х була переважно сільською. Значна частина населення жила в селах і працювала в колгоспах. У документах, зібраних у календарі історії Глухівщини, згадуються й конкретні приклади розвитку сільських населених пунктів. Так, у Білокопитові будівництво клубу розпочалося ще 1955 року, а колгосп протягом 1956-го витратив на його зведення 45 тисяч карбованців.
У 1956 році Шалигине, як центр окремого району було віднесено до категорії селищ міського типу. На той час воно вже значно розширилося: після війни тут збудували понад 400 індивідуальних житлових будинків, розвивалася інфраструктура. До складу Глухівського району Шалигине увійшло лише 1959 року. Зокрема, в 1956 році машиніст Шалигинської МТС В. С. Гулаков виконав виробниче завдання на 370 % і став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
А ще 1956 рік запам'ятався природною аномалією. Наприкінці жовтня ц.р. різко похолодало. 31 жовтня температура опустилася до –11 °C, а на землю випав перший сніг. До кінця листопада висота снігового покриву досягла 25–35 сантиметрів. Зима прийшла приблизно на 20 днів раніше від середнього багаторічного строку.
ШІ уявляє життя Глухівщини в 1956 році
Люди, які народилися на Глухівщині у 1956 році
1956 рік був роком народження людей, які згодом стали частиною історії краю, а цьогоріч святкують своє 70-річчя.
5 січня 1956 року в селі Іващенкове (нині – в складі Березівської сільської територіальної громади) народилася Віра Миколаївна Гурова, яка в майбутньому багато років працювала в органах управління Глухівщини, була начальницею районного відділу освіти, керуючою справами виконавчого апарату районної ради та заступницею голови районної ради. Вона також була випускницею Глухівського педагогічного інституту.
8 січня 1956 року народився Володимир Олександрович Горовий, багаторічний директор Соснівського навчально-виховного комплексу та депутат Глухівської районної ради.
1 лютого 1956 року народилася Ніна Миколаївна Старченко, у майбутньому стала підприємницею та відомою глухівською волонтеркою-зоозахисницею. А за 5 днів - Алла Іванівна Гетьманенко, яка згодом очолювала Глухівський міськрайонний суд.
Глухівський архітектор Валерій Федорович Грибан народився 23 лютого 1956 року на Житомирщині, але став лауреатом Державної премії України в галузі архітектури за збереження старовинної частини Глухова.
Також Василь Васильович Сердюк — народився 3 червня 1956 року, у майбутньому був депутатом Глухівської міської ради та очолював Глухівське АТП.
29 червня 1956 року народився в Глухові Дмитро Григорович Савицький. Спочатку був викладачем Глухівського педінституту, а з 1983 до 2010 року — завідувачем організаційного відділу апарату міськвиконкому.
Ще один дуже цікавий сюжет у життєписі відомого глухівського історика Валерія Івановича Бєлашова (1949-2022). Ні він не народився 1956 року, але саме 1956-й став для нього початком шкільного життя в Глухові. Тоді він із сотнями своїх глухівських однолітків не лише рідної Усівки, але й сіл Глухівщини, пішов до школи, зокоема - до Глухівської восьмирічки під № 6. За спогадами про його дитинство, це було типове післявоєнне покоління глухівських хлопчаків: школа, спорт, молодіжні розваги, життя на Усівці.
Ющенко Андрій Андр , Варвара Тимоф 1950 ті рр Музей ГНПУ
Глухівщина через одинадцять років після війни
Якщо уявити Глухів 1956 року, то перед нами постане місто, яке ще зберігало багато рис довоєнного та післявоєнного часу. На вулицях не було тієї кількості багатоповерхівок, яка з'явиться у 1960-х. Значна частина міського життя була пов'язана зі старою як правило одноповерховою забудовою, підприємствами, навчальними закладами та установами.
Водночас зміни вже були помітними. Розширювалося водопостачання, розвивалася медицина, готувалася база для майбутнього житлового та громадського будівництва. У 1956 році відкрилася окрема дитяча лікарня, а вже наступного року в місті створили будівельне управління № 4.
Тож 1956 рік був для Глухова і Глухівщини своєрідним містком між післявоєнною відбудовою та новим етапом розвитку. Ще кілька років — і місто почне швидко змінювати свій вигляд: з'являться нові школи, житлові будинки, підприємства, культурні заклади та сучасна інфраструктура. Але саме в 1956 році ці зміни лише набирали силу. І за ними стояли звичайні люди — лікарі, вчителі, будівельники, робітники, колгоспники, студенти та діти, для яких післявоєнний Глухів був просто їхнім домом.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
