14 березня в Україні – День добровольця. Сьогодні відзначають людей, які пішли боронити країну за власним бажанням. Чимало добровольців ніколи не мали відношення до армії, але це їм не завадило. Журналістка Глухів.City поговорила з містянами, які щодня виривають українську землю із рук окупантів.
Історія №1. Олександр, 35 років
Науковець, гід національного заповідника «Глухів», волонтер, екоактивіст та іноді аніматор. І це не все, чим займався глухівчанин Олександр Мірошниченко до 24 лютого минулого року.
Відразу після нападу країни-терориста він разом зі співробітниками заповідника почав рятувати музейну колекцію. Буквально за кілька годин для евакуації спакували всі археологічні експонати.
«Після цього я вирушив у військкомат. Як тільки туди надійшла перша зброя, ми взяли її, сформували кілька груп і стали на виїздах із міста. Я відразу пішов по мобілізації: 28-го мене записали в роту охорони Глухова стрілком-санітаром. І почалося», – згадує Саша.
Разом з іншими добровольцями чоловік евакуював техніку з траси Кіпті-Бачівськ. Виконував доручення бійців 16-го батальйону – шукав речі та документи, котрі залишили глухівські військові, коли відходили на інші позиції.
Хоча Саша зараз захищає країну, він не вважає, що всі чоловіки мають залишити цивільне життя та піти до армії.
«Людина може тримати зброю в руках, але бути ніяким воїном. Навіщо силувати когось? Ми – не російська авторитарна армія. Наша армія має готувати професійних бійців, де кожна людина – мотивована. Завдання оборонця – не піти на кулемети та загинути, а піти на кулемети й вижити в цій війні, здобувши перемогу», – пояснює своє позицію захисник.
Нині глухівчанин приєднався до одного з найвідоміших українських підрозділів – 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Що хоче зробити Саша після перемоги: поїхати на море, де тепло та тихо, відчути себе частиною спокійного світу.
Історія №2. Максим, 28 років
До початку вторгнення росії глухівчанин Максим Юрченко займався власною справою – керував автомийкою. Те, що буде повномасштабна війна, розповідає чоловік, відчував за кілька тижнів до її початку.
МаксимФото: Надані героєм публікації
«Я аналізував новини, спілкувався зі знайомими, дотичними до військової справи. За тиждень до початку війни вмовив дружину зібрати тривожну валізу, обговорив із нею план дій», – згадує Максим.
24 лютого чоловік вивіз своїх рідних із дітьми у безпечне місце. У березні він приєднався до 153-го окремого батальйону територіальної оборони, що у Шостці. Місто обрав не випадково, адже саме там колись проходив строкову службу.
«У мене не було сумнівів іти чи не іти захищати країну. Я вважаю це обов’язком кожного чоловіка – робити щось для перемоги. Я б не зміг спати чи гуляти містом знаючи, що чимало моїх друзів та знайомих зараз ризикують своїми життями», – пояснює глухівчанин.
Нині Максим разом із побратимами 117-ї бригади воює з окупантами на Донбасі. У коротких повідомленнях дружині він пише, що ситуація напружена, але хлопці тримаються – мають за що боротися.
Разом із Максимом на «броніку» завжди його оберіг – м’яка панда-брелок. Це – улюблена іграшка маленької доньки та нагадування, що вдома його дуже чекають.
Фото: Надане героєм публікації
Що хоче зробити Максим після перемоги: якомога більше часу проводити з дружиною та донькою, поїхати відпочити з сім’єю та просто спокійно жити.
Українці – нація добровольців?
1 лютого Міністерство внутрішніх справ оголосило про створення «Гвардії наступу». Це – вісім штурмових бригад на базі чинних бойових частин, що зосередяться на звільненні окупованих територій.
Набір був виключно добровільний і мав тривати до квітня. 11 березня в ефірі телемарафону очільник Міністерства внутрішніх справ Ігор Клименко сповістив, що підрозділи майже укомплектовані. Заявки подали 28 тисяч чоловіків та жінок. Це майже співмірно з населенням Глухова.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
