6 жовтня – Всесвітній день церебрального паралічу. Наша сьогоднішня історія – про глухівчанку Людмилу Бердникову. Попри вади зі здоров’ям, вона творить довкола себе красу.
Вишивати полюбила ще в дитинстві
«Чоловік говорить – це шедевр», - розповідає Людмила Бердникова про підтримку своєї творчості. Вона дуже важлива для жінки, яка попри життєві обставини, не почувається одинокою навіть на самоті з голкою та ниткою.
Людмила Михайлівна вишиває хрестиком та бісером. Вона створює великі картини з дивовижними сюжетами, якими захоплюються рідні, близькі та просто знайомі.
«Ці картини, ніби намальовані. Навіть сину нашому вони дуже подобаються. Він говорить: «Мамочко, дорога моя, видно, що ти дуже любиш вишивати, і продовжуй далі». Найголовніше, що вона, дійсно, цю роботу дуже любить. Будь то козаки, квіти, люди, обирає картину до душі. Бачить її, посміхається і говорить: «Це моє! Це моє все», - говорить чоловік Людмили Геннадій.
Пані Людмила має інвалідність із дитинства. У неї дитячий церебральний параліч. Навіть вдома дівчинка мала займатися, адже до неї ходили вчителі. Але найцікавішим заняттям стала вишивка, яка не була в обов’язковій домашній навчальній програмі.
«Я вишивала з дитинства. Ще бабуся моя мені показувала і розповідала. Мені це подобалось. Був час, коли я закинула вишивку. Потім моя дитина пішла у перший клас, і на урок потрібно було щось вишити. Я згадала своє захоплення. Звісно, спочатку було важко, адже підзабула, що і як. Потім почала в інтернеті дивитися», - говорить жінка.
Хобі, що дозволяє трохи заробити
Пані Людмила пересувається на візку. Але зі всіма повсякденними справами жінка справляється самостійно.
«Я себе не вважаю не такою, як усі. Зі мною і вітаються всі, і знають всі, і довіряють все. Я хочу ходити без палочки та візка. Але це важко. Тому я на візку. Проте мало-помалу я намагаюся вправлятися і сама», - ділиться Людмила Бердникова.
Тяга до самостійності та рішучий характер дозволили жінці знайти у житті справу, яка зробила її по-справжньому сильною особистістю.
«Почала вишивати, почали люди купляти роботи. Третя школа купляла картини, їм сподобалось. І мені до душі працювати для людей. Подобається, і заробити щось можна. Пенсію отримую, щось собі залишаю. А щось витрачаю на матеріали для роботи. Є можливість, купляю, немає, то ні. Вишиваю, комусь щось потрібно – продала. Знову за ці гроші пішла купила матеріали», - говорить пані Людмила.
За день жінка дуже втомлюється, але перегляду телевізора віддає перевагу вишивці. Для цього потрібні увага та терпіння.
«Я можу позайматися з дитиною, підготувати з ним уроки, приготувати їсти. Чоловік говорить: іди подивись телевізор. Але я прийду за своє робоче місце і буду вишивати. Не захочу спати, можу і до ранку просидіти. Це таке заняття, що якщо ти його почала, то вже ніколи не покинеш», - розповідає майстриня.
Людмила Бердникова не приховує своїх переживань через війну. Проте, умілиця знає спосіб, щоб утамувати їх та розвіяти тривогу. Серед її сюжетів багато патріотичних.
«Все люблю, тільки б вишивати. Природа, козаки, Україна – це те, що мені подобається. Зараз час важкий. Якщо переживаю за війну, сяду вишивати і відволічуся та заспокоюся. Зараз вишиваю Місячного кота, велику картину. Я люблю складні картини», - ділиться пані Людмила.
Що було раніше
Раніше ми писали, що у селі Шевченкове 89-річна майстриня вибиває унікальні казкові килими. Валентині Худан 89 років.
Жінка згадує, її велика родина жила бідно. Тож, рукоділлям ще маленька Валя заробляла сім’ї на хліб.
«Ні за що було мені ниток купити, ні за що матеріалу. Принесуть мені усе. Я пошию їм, а вони вже тоді оце скільки ниточок я зшию, ото мені заплатять», – згадує майстриня.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
