Спортсменка, тренерка, колекціонерка – три грані однієї особистості. Ірина Колтакова з Глухова не лише досягла успіхів у спорті, але й зібрала унікальну колекцію дзвіночків, яку в 2014 році занесли в українську Книгу рекордів. Як з'явилася ця любов до дзвіночків, як вони упорядковані на поличках, які цікаві екземпляри є в колекції, – про все це дивіться та читайте в нашому сюжеті.
Початок великої колекції
Квартира Ірини Колтакової у Глухові – це справжня симфонія дзвіночків. У кожній кімнаті, на кожній стіні, в кожному куточку – їх сотні. Усі вони мають неповторне звучання та власну історію. Здається, тут зібрані відголоски різних країн і епох. А почалося все з маленького сувеніра, привезеного з Болгарії в 1997 році.
«Тоді я придбала керамічні вироби, бо дуже люблю їх. Я купила вазочку національну, болгарську, і кумедного чоловічка, який виявився дзвоником», – пригадує глухівчанка.
Перший дзвіночок
Із часом колекція Ірини Семенівни поповнювалася. Кожна людина з її оточення дарувала з подорожей екземпляри. "А що вам привезти?" – питали знайомі, і відповідь завжди була одна: "Дзвіночок". Пізніше глухівчанка стала не лише збирати дзвіночки, а й вивчати їх.
«Дзвіночки зберігають багато інформації. Це не просто виріб, вони цінні самі по собі. Адже кераміка буває різною: це і порцеляна, і задимлена кераміка, і шамот, і кісткова порцеляна, коли додаються мелені кістки тварин. І ця порцеляна дуже прозора – якщо подивитися крізь неї, можна побачити силуети», – каже пані Ірина.
Колекціонерка досліджує походження дзвіночків, технологію їх виготовлення, матеріали. Її цікавить усе: від складу глини до температури випалу. Але не лише технічні аспекти привертають увагу жінки. Вона прагне дізнатися більше про традиції, пов'язані з дзвіночками різних країнах.
«Коли до моєї колекції потрапляє новий дзвіночок, я вивчаю його, шукаю інформацію. Що це за зображення? А що це за фірма, якщо є фірмовий знак? А хто майстер? – розповідає Ірина Семенівна та додає. – Багатьох українських майстрів я вже знаю – варто взяти дзвіночок у руки, і я можу сказати, з якої він майстерні, хто його виготовив, у якій техніці».
Світ у мініатюрі на поличках
Колекція глухівчанки – це не просто хаотичне нагромадження. Кожен екземпляр має «біографію». Пані Ірина розробила власну систему упорядкування, що дозволяє їй швидко орієнтуватися у великій збірці. На одній поличці – дзвіночки з українських міст, на іншій – з далеких країн. Тут можна побачити дзвіночки з зображеннями тварин, а далі – зі спортивними мотивами. Кожен експонат має номер і записаний у каталозі.
«Навіть дзвіночки зі спортивною «біографією» я записую. Якщо це дзвіночок спортсмена, учасника змагання, або тренера, то фіксую результати: скільки медалей здобула команда, яке місце посів спортсмен. Можливо, сам учасник змагань уже не пам'ятає, яке місце він посів, але в мене в каталозі це записано», – підкреслює колекціонерка.
Окрім сувенірних дзвіночків, колекція Ірини Семенівни може похвалитися цінними вінтажними екземплярами, які раніше використовувалися в побуті. Серед них – унікальні ужиткові піддужні дзвоники кінця 18-го початку 20-го століть, яких збереглося лише 2% від виготовлених.
«Датувати дзвіночки масово почали у 1802 році. У мене є найстаріший дзвіночок із датою. Можливо, є і старші, але вони не датовані. Це робота майстра Смірнова з Валдайського центру, адже Валдай вважається батьківщиною піддужних дзвіночків», – уточнює глухівчанка.
Три історії в дзвіночках: війна, пенсія та натхнення
Колекціонерка зізнається, що важко виокремити улюблені дзвіночки, адже кожен для неї цінний. Проте, серед тисяч екземплярів є кілька знакових. Наприклад, створений за мотивами її власного вірша.
«Майстриня з Косіва, Івано-Франківська область, Уляна Якібчук створила дзвіночок за мотивами моєї балади «Білий кінь». Там є напис: «Пані Ірині Колтаковій від Уляни Якібчук». Цей дзвіночок демонструвався на фестивалі «Країна мрій» у Києві, а потім вона його мені передала», – розповідає Ірина Семенівна.
Або ж пам’ятний подарунок – дзвіночок, виготовлений волонтерами в 2023 році зі снаряду: «Від волонтерів Рівненської області. Його зробив Генадій Полюхович», – уточнює колекціонерка.
Ще одним особливим екземпляром є маленький порцеляновий дзвіночок у вигляді кішечки з рибкою. Пані Ірина розповідає, що побачила його на виставці кераміки ц одразу закохалася.
«Він дуже маленький, десь три з половиною сантиметри здається, і з порцеляни. Розумієте, за знаком зодіака я риба, а народилась в рік кота. Але це була виставка, і мені сказали працівники, що не можна цей дзвіночок придбати, бо він занесений у каталог. Проте я дочекалася майстриню і сказала, що мені дуже він сподобався. У результаті той дзвіночок коштував всю мою пенсію. Але він у мене все ж таки є», – з усмішкою згадує колекціонерка.
Більше ніж число
Доглядати таку велику колекцію – справа не з легких. Іноді на це може піти цілий день. Але для колекціонерки це не тягар, а справжня насолода.
«Коли протираю кожен дзвіночок, то згадую, звідки він, передивляюся, пригадую його історію, хто його подарував, що на ньому зображено», – пояснює колекціонерка.
У 2014 році Ірина Колтакова потрапила в книгу рекордів України з найбільшою колекцією дзвіночків. На той час її збірка налічувала понад 1603 екземпляри. Сьогодні колекція глухівчанки продовжує зростати і вже наближається до трьох тисяч штук.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
