Костянтин Паращенко – стоматолог, який нині керує медичною службою 41-ї окремої механізованої бригади. Про неї каже: “Там де ми, там війна”. І це справді так, адже разом із побратимами Костянтин опиняється у самому вирі військового протистояння. Із Торецького напрямку в серпні 2024 року їх перекинули на Курський, коли там почалася масштабна операція української армії.
Нині до Курщини прикута увага як ніколи, адже там тривають найактивніші бої. Яким був початок операції, що відбувалося в Суджі та чи виправдала себе операція наших сил, читайте далі.
Назад у совєцькій союз
Костянтин Паращенко розказує, що підрозділи його бригади опинилися на Курському напрямку з першого дня операції. Влітку з медичною службою туди поїхав і він. Військовий ділиться, що несподіваним наступ української армії на росію не був.
“Це було доволі таки зрозуміло, тому що ворог хотів нас атакувати. Нам треба було зробити перший крок, – каже Костянтин і додає, що хід подій на Курщині мав такий же перебіг, як і під час будь-якої наступальної операції. – Війна, втрати, перемоги, йшли вперед. Потім, само собою, зупинилися на визначених рубежах”.
Епіцентром і найзгадуванішим в інформаційному просторі населеним пунктом Курської операції стало місто Суджа. У пошуках місця для облаштування медичного пункту Костянтин побував у ньому та в тамтешніх околицях.
“У їхньому лісхозі в кабінеті директора був намальований портрет леніна на всю стіну. Тобто, це не шпалери були, а саме величезний малюнок. Це мене здивувало – що у них “совок” досі не закінчився”.
Атмосфера в лікарні, каже Костянтин Паращенко, була доволі звичайна. Тоді як у місцевих школах його увагу привернули кутки так званого “патріотичного виховання”.
“Кутки, де їх вчать убивати. Їх готують до того, що вони повинні воювати, захоплювати, захищати родіну чи навпаки, що нічого крім росії бути не може, а довкола всі вороги й хочуть їх захопити. Із того й виходить, що вони на нас напали, але нас же і роблять винними за те, що на нас напали, – розказує військовий і продовжує. – У нас теж є патріотичне виховання, але в них все більше мілітаризовано. У кожній школі є ця стінка. Це все в агресивній формі. і це все на рівні держави започатковано, фінансується, на це виділяються ресурси”.
Що відбувалося в Суджі та довкола
Загалом, каже Костянтин, Суджа – це невелике заможне місто “бюджетників” із населенням орієнтовно чотири тисячі людей.
“Там є поліція, суд, фсб, пожежники, всілякі пристави. Також прикордонний загін, який прирівнюється до батальйону. Тобто, у зв’язку з тим, що прикордоння охороняють, то доволі заможні люди. Думаю, глухівчанам це буде знайомо”, – розказує Костянтин.
Щодо місцевого населення, то в селах, наприклад Свердликове й Лебедівка, люди говорять суржиком української мови частіше, ніж у тому ж Глухові.
“Коли до мене приїжджав Саша Мірошниченко, то він записував відео в селі Свердликове з місцевою бабусею. На жаль, кацапи її будинок розбомбили, вона загинула. Але питання в чому. Там у селах реально розмовляють українською частіше, ніж ми в Глухові. Не чистою, звісно. Але це факт. Це мене дуже вразило. Таке відчуття було, що не за кордон виїхав, а кудись у Білокопитове”, – ділиться військовий.
Олександр Мірошниченко та Костянтин Паращенко на Курщині
Попри те, що деякі люди погоджувалися спілкуватися з українськими військовими, більшість були налякані тим, що відбувається.
“Тому, що ніхто з них не міг уявити, що таке може статися. Вони ж “мощна страна”, так сказав їхній диктатор. А тут, бац, у якийсь момент ми захопили майже весь Суджанський район. Люди були дуже налякані. Взагалі таке не дай Боже комусь пережити, коли нема світла, нема води, нема газу, бензину, – каже Костянтин. – Коли вже минуло тижні два, почала працювати наша комендатура, почали їм роздавати гуманітарні набори, комусь солярку”.
Військова комендатура була створена на базі бійців нашої Національної гвардії. Вона функціонувала, зокрема, щоби підтримувати порядок на території. А також передавати гуманітарну допомогу місцевим жителям, надавати медичну.
Росіяни бомбили своїх жителів
Попри високу активність бойових дій, у Суджанському районі лишалося цивільне населення. Хто мав гроші – виїхали, однак чимало людей не змогли. Росіяни, констатує військовий, не гребували лупити КАБами навіть по своїм.
“Інтернат, де були 94 цивільні людини, розбомбили росіяни. Хоча військових там не було. Пожежну частину поряд розбомбили, – каже Костянтин і додає. – Вони не шкодують ні сіл, ні засобів, бомблять усе. Своїх громадян вони не шкодують. Можете уявити рівень їхньої людяності”.
Лікарня в Суджі
Лікарня в Суджі
Головним завданням Костянтина Паращенка, як і на інших ділянках фронту, була організація ефективної медичної служби. І це, зокрема, передбачало й допомогу місцевому населенню.
“Це ви зараз набираєте 103 і до вас приїжджає “швидка”. А там вам нікого було набрати. Там мобільного зв’язку не було. Взяти село, де та бабуля (на чий будинок росіяни скинули бомбу, – ред.) жила, там крайня хата, до українського кордону 300 метрів. Вона хворіла, у неї тиск був, ми їй привозили медикаменти. По селах бувало їдеш, із місцевими говориш, якусь інформацію від них дізнаєшся, а потім коли ще раз повертаєшся, то щось же їм привозиш. Кому борошно, кому що. Може правильно це, може ні, але всі ми люди. А люди там у віці підтримують чи не підтримують вони пуйла, то інше питання, але ж по-людськи шкода їх”, – згадує Костянтин.
Доводилося допомагати й вагітним.
“Друг розказував, що приїжджають у медичний заклад воєнний, а там вагітна жінка. Забрали, погрузили у воєнну машину, привезли в Суми, вона народила. А тоді дилема, хто дитина – уже українець чи ні, – жартує Костянтин. – Зрозуміло, що лишилася жінка на нашій території”.
Чи досягла Курська операція поставлених цілей
За місяці Курської операції, вважає Костянтин, вона дала ті результати, які ставило командування.
Найперше, показати, що наші військові спроможні захопити російські території.
“Головну стратегічну ціль ми досягли. Я спілкуюся з різними волонтерами, до нас приїжджають із Чехії. До цього моменту всі вважали, що якщо якийсь ворог ступить на територію росії, то росія ядрену зброю застосує, купу всього кине, а виявилося, що ні. Ми захопили цілий район, а нічого. Головна стратегічна ціль, показати, що росію можна бити ногами, це показали”, – ділиться військовий.
Та сама "пятьорочка" в Суджі
Він додає, що якщо тоді б не почався наступ на Курську область, то вони б пішли на нас. І це друга важлива ціль операції.
“Вони вже заходили в область у 2022 році. Я думаю, вони і так хочуть захопити цей регіон, бо є ті люди, які тут були баринами, мають статки”.
Окрім цього, продовжує Костянтин, Курська операція дозволила відтягнути сили з Донбасу. Це її третє вагоме досягнення.
“Курська операція повністю виконала всі свої завдання. Навіть якщо ми відійдемо від державних кордонів, то так і буде. Ви просто не розумієте, наскільки все це послабило росію і якого ляпаса їй дало”.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
