Село Сопич на Сумщині – останній населений пункт перед зруйнованим пунктом пропуску «Бачівськ». Воно фактично розміщене на рубежі між Україною та росією. До 2022 року Сопич жив звичним сільським ритмом, однак після повномасштабного вторгнення став мішенню постійних обстрілів.
Василь Ушачов 23 роки був старостою Сопича, іще три працював головним спеціалістом Есманьської селищної ради. Він знає село, як самого себе. Як жилося там раніше, що відбувалося в перші дні вторгнення росіян, та як там зараз, він розповів.
Сопич: останнє українське село перед кордоном із рф
За історичними відомостями, село Сопич колись належало українським гетьманам. З 16 століття воно було у власності Івана Самойловича, а після – Кирила Розумовського. Також у Сопичі в 1875 році народився генерал-хорунжий УНР – Олександр Греків.
Як розказує колишній староста Василь Ушачов, назву села пов’язують або з особливостями місцевості, або з характером мешканців.
«Про легенди походження назви села є дві версії. Одна з них від слова “сопка”, бо від нашого села річка Клевень починає текти в сторону Сум до Глухова, вона тече в різні боки. А інша легенда пов’язана з працьовитими людьми. Бо працелюбні жили й при роботі сопіли», – розказує Василь Тимофійович.
Зупинка в Сопичі, розмальована місцевими жителями
Сопич був одним із найбільших сіл у колишньому Глухівському районі. На його території розташовувалася митниця «Бачівськ» – та сама, через яку в перший день вторгнення прорвалися росіяни.
Колишній староста додає, що колись у Сопичі було все необхідне для життя. Тут працювали магазини, була школа, будинок культури. Окрасою та місцевою перлиною стояла Миколаївська церква, якій кілька століть.
Фото Миколаївської церкви у селі Сопич
«У нас було все. Будинок культури згорів, його розбили, загальноосвітню школу теж зруйнували. У нас було багато творчих людей, які й вишивали, й малювали. Люди переважно займалися господарством. Саджали картоплю, тримали корів, молоко продавали, також тримали птицю й пасіку. Бджолярів було дуже багато».
Сопич до повномасштабної війни
Сопич до повномасштабної війни
Кордон, довжиною в село: як Сопич зустрів наступ
Географічно Сопич розташований на кордоні трьох областей України та росії, каже Василь Ушачов: Сумської, Курської та Брянської.
«Від крайнього будинку до кордону – метрів 80. Була раніше одна школа, вони до нас ходили. У них було три класи, а в нашій загальноосвітній навчалися десять років. Також вони навідувалися до нас на ринок та в магазини», – згадує пан Василь.
До повномасштабної війни в Сопичі проживало 387 людей. На три кілометри воно тягнулося вздовж державної межі.
«У нас була військова частина в приміщенні колишнього дитсадка, що в 2000 році передали під прикордонну заставу. Бойові дії почалися через митницю та на трасі Кіпті – Глухів – Бачівськ. До села росіяни спочатку не заходили, але від самого ранку добре було чутно вибухи, постріли й гул техніки. Потім вони все ж заїхали на БТРах й машинах, та були розвідгрупи, але населення не чіпали».
Пан Василь додає, що російські війська зайшли в прикордонне село за чітким маршрутом – спершу на прикордонну заставу.
«Заходили пусті, назад виходили з набитими сумками, що там в них було, можливо речі, – не знаю. Було небезпечно з'являтися на вулиці дивитися».
Серпень, що змінив усе: як Сопич опинився під масованим вогнем
Василь Ушачов каже, у 2022 році росіяни обстрілювали околиці села. А в серпні 2024 року прикордонний Сопич пережив найтрагічніші дні з початку повномасштабного вторгнення, які назавжди змінили його історію.
«Почалося загострення ситуації в селі через ворожі обстріли. Два місцеві жителі загинули 22 серпня 2024 року. Один з них був директором школи в Сопичі, все життя пропрацював вчителем. Також загинув його родич, вони були на городі картоплю копали. Через добу на трасі Кіпті-Глухів-Бачівськ росіяни вбили сім'ю Дегтярьових. На машині молода сім'я вивозила речі, у них залишилося двоє неповнолітніх дітей».
Згодом після цих трагедій ворог почав застосовувати по селу важке озброєння, авіацію та дрони.
«Практично відтоді почали люди евакуйовуватися. Хто пішки йшов, хто на мотоблоках, на конях виїжджав», – згадує Василь Тимофійович.
Наслідки російських обстрілів по селу Сопич
Наслідки російських обстрілів по селу Сопич
Масовані обстріли стали новою реальністю для Сопича. Вогонь охоплював будинки, а допомогти постраждалим було надзвичайно небезпечно.
«По селу були сильні обстріли, хати горіли та не давали гасити, тому що один дрон скинув вибухівку, а другий вже підлітає. З гелікоптера й літаків, артилерії, танків і дронів у мене на очах обстрілювали. Люди масово евакуйовувалися і за допомогою Червоного Хреста і також громада допомагала, мешканці виїжджали на чому тільки могли та з чим тільки могли. Люди корів, коней, свиней, птахів – всіх повипускали».
Зараз у селі проживають 18 людей. Вони залишаються через різні обставини, розповідає колишній староста.
«Дві сім'ї там, матері похилого віку нікуди не хочуть їхати, а з ними сидять діти. Тому що мама сказала, нікуди не хоче і не буде. Інші теж залишились там, переважно через те, що нікуди їхати».
Село без зв'язку: як мешканці виживають без базових ресурсів
До серпня 2024 року життя в Сопичі, хоч і під обстрілами, все ж трималося на волонтерських і родинних зв’язках. Пан Василь згадує, як сам підтримував односельців.
«До серпня минулого року, поки працював, то возив ліки та продукти. Машина з хлібом також приїжджала, молоковоз приїжджав забирати молоко у людей. А потім пішов на пенсію, і в серпні вже постачання провізії припинилося. Світла й зв’язку в селі немає з 19 серпня 2024 року через зруйновані підстанції, крім підстанцій зруйновані й водонапірні вежі, з того часу люди беруть воду з колодязів».
Дістатися Сопича зараз не просто важко, а небезпечно.
«Після серпня вже ніхто туди хліб не везе, іноді їздять родичі, ризикуючи, на машинах. Беруть із собою речі та продукти, але це на короткий термін – туди й назад. Нещодавно їздили дві машини продукти взяти, речі. А щоб от поїхати й там жити, крім тих людей, які зараз в селі, ніхто не наважується».
У селі наразі внаслідок постійних російських обстрілів багато руйнувань: є пошкоджені та згорілі будинки, знищено Будинок культури, школу, колишній дитсадок, склади, господарські споруди. Ще тримається давня церква, але в ній розбиті вікна. Однак, додає Василь Ушачов, у селі відсутній зв’язок, також задокументувати точні наслідки ворожих обстрілів неможливо через значну небезпеку.
«Для поїздки спеціаліста з громади це небезпечно тому, що там три кілометри тільки їхати вздовж кордону з росією, де видно окопи та митниці росіян. Фактично, бути безпосередньо під їхнім прицілом».
Наслідки російських обстрілів по селу Сопич
Село в серці — навіть далеко від дому
Василь Тимофійович зазначає, що майже всі жителі були змушені покинути село через війну, однак більшість із них не втрачає надії повернутись.
«Навіть ті, кому по програмі відшкодування житлового будинку давали сертифікати та гроші. Люди купляли квартири, будинки, як в Києві, так і в Сумах, в Глухові, деякі навіть перебувають за кордоном, але все одно всім хочеться додому».
Фрагменти життя селян, до наступу російських військ
Він із болем згадує, як люди залишали домівки.
«Знаєте, так вже, як крик душі, коли по колишньому Глухівському району односельців розвозив, коли розселяли, то як подивлюсь, краще нашого Сопича – немає нічого. Так прикро, звісно, гарне село було і всі за ним сумують. Через обстріли мені також довелося покинути свій дім».
Фрагменти життя селян, до наступу російських військ
Фрагменти життя селян, до наступу російських військ
Фрагменти життя селян, до наступу російських військ
Фрагменти життя селян, до наступу російських військ
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
