Рік тому, 18 листопада, внаслідок російського удару по гуртожитку в Глухові, де проживали переселенці з Есманьської громади, загинуло 12 мирних жителів. Сьогодні, у роковини трагедії, громада вшановує своїх земляків. Про біль втрати, спогади тієї страшної ночі та пам’ять – читайте далі.
Ніч, що не забудеться
У річницю трагедії біля зруйнованого гуртожитку зібралися люди: рідні, знайомі та представники Есманьської громади. Вони прийшли, щоби покласти квіти до місця, де рік тому розбирали завали. Тут же, на огорожі, що відмежовує розбиту будівлю від пішохідної зони, облаштували символічний меморіал, на якому розмістили портрети загиблих. Поряд поклали квіти та запалили лампадки.
Вшанування розпочалося із хвилини мовчання, після якої пролунав вірш. Його рядки – це відтворення тих жахливих подій, коли люди намагалися допомогти й відчайдушно шукали своїх близьких під завалами.
“Саш, там наші сусіди,
Саш, ти чуєш, давай, біжи”.
І в словах не було цих фальші:
“Хоч чим-небудь допоможи”.
І кричав, і звав, та не чути.
І пакети всі розкривав —
не знайшов, бо “шахед” той клятий
у людини обличчя забрав.
Ці рядки з вірша написані Оленою Мягких, переселенкою з села Студенок Есманьської громади. Свій біль від втрат вона виливає у поезію. У ній – слова про загиблих переселенців. Серед жертв – сусідка пані Олени – Тетяна Лисенко, яку в ту ніч шукав їх спільний знайомий Олександр.
«Мені десь о 23:25 написала сестра повідомлення про страшні вибухи і крики. Вона тоді жила тут недалечко. Так і сказала: кричать у гуртожитку "медухи". Я відразу почала дзвонити нашим сусідам, бо ми знали, що там мешкає Тетяна... Її шукав сусід. Він розповідав, що розкривав пакет, але не міг її знайти, саме тому, що вона була без обличчя [ред. про рядки з вірша]», – розповідає жінка.
Олена Мягких згадує, спочатку подумали, що загинула матір Тетяни Лисенко. Пізніше Олександр з’ясував, що в ніч удару старенька була в лікарні.
«Власне, Олександр тоді й забрав її до себе. Вона жила в нього», – додає Олена Мягких.
Тієї ночі на місці обстрілу був і голова Есманьської громади Сергій Мінаков. Він безпосередньо допомагав розбирати завали та шукати людей. Каже, що події 18 листопада назавжди закарбувалися в його пам’яті.
«Витягли людей з-під завалів, лікарі боролися за їхнє життя. Непросто переживати будь-яку втрату, але коли гине одразу 12 людей – це надзвичайно складно. Для мене це практично вчора було, воно й досі стоїть у моїх очах... Сумно про це говорити. Я пам'ятаю, як ми розбирали завал, як виносили дітей, як боролися за їхнє життя. Це дуже болісно», – ділиться пан Сергій.
Тоді загинуло 12 з 36 переселенців, які мешкали в гуртожитку. Вони – жителі сіл Уланове, Суходіл, Кучерівка, Студенок та Пустогород. Найменшому вбитому росіянами, Нікіті Чалому, було сім років.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
