Чи знаєте ви, що під ногами глухівчан на Вознесенському цвинтарі могло б розквітнути поле конопель, а старовинний храм на кладовищі ледь не став музеєм сільського господарства? Найбільший і найстаріший некрополь міста приховує значно більше, ніж просто імена на плитах. Від архаїчних пісковиків 18-го століття до секретних поховань радикалів-«тарасівців» та забутих склепів родини Терещенків – історик та хорунжий 3-ї ОШБ Олександр Мірошниченко розкриває таємниці місця, які радянська влада мріяла стерти з лиця землі, але яке вперто продовжує зберігати генетичний код Глухова.
Як розростався найбільший некрополь Глухова
Вознесенська церква, зведена у 18-му столітті, від самого початку не була просто храмом – вона будувалася як культова споруда для обслуговування Глухівського кладовища. Саме навколо її стін почав формуватися величезний некрополь, який з роками розширювався, сягаючи меж сучасної залізниці.
Цей цвинтар став останнім прихистком для всіх: і корінних глухівчан, і тих, кого доля закинула в місто за трагічних обставин.
«Цвинтар був для всіх городян і приїжджих. Наприклад, якщо людина помирала в місцевій лікарні або військовий, який лікувався у Глухівському госпіталі після боїв, не мав родичів – його ховали саме тут, на центральному некрополі», – розповідає Олександр Мірошниченко.
Офіційно Вознесенський цвинтар уже давно закритий, проте через відсутність у місті нового місця для поховань, тут і сьогодні можна побачити свіжі могили. Люди відшукують вільні ділянки, часто нівелюючи старі поховання. Олександр зауважує: ця традиція, хоч і здається нам зараз дикою, має глибоке коріння.
Історик пояснює, ще на початку 18 століття існував указ: якщо за могилою не доглядали, її могли зрівняти із землею, а надгробки використати для потреб церкви – наприклад, для підмурку парканів чи дзвіниць.
- Тоді: про історичну цінність каміння ніхто не дбав.
- Зараз: ситуація мало змінилася – старовинні надгробки досі перебувають у зоні ризику і часто знищуються під час нових поховань.
Замість хрестів – конопляне поле: радянський «експеримент»
Найбільш приголомшлива сторінка історії цвинтаря пов’язана з приходом радянської влади та її агресивною боротьбою проти релігії. У планах більшовиків Вознесенський некрополь мав зникнути як такий.
Існував проєкт повної ліквідації кладовища – «нівелювання», як це називали в документах. На місці пам’ятників та хрестів планували створити дослідні ділянки. Храм хотіли перетворити на сільськогосподарський музей, а територію цвинтаря – на поля для вирощування нових сортів конопель.
Оскільки в Глухові активно розвивався Інститут луб’яних культур, територію некрополя планували передати науковцям для вирощування технічних культур, а в самій церкві – експонувати досягнення коноплярства.
«Уявіть собі: тут би не було жодного ні хреста, ні плити. Насправді так робили всюди. Наприклад, у Шостці центральне кладовище перетворили на великий парк, де не збереглося жодного надгробка. Так і наш Вознесенський міг перетворитися на поле коноплі – планувалося створити науково-дослідні ділянки, а в храмі зробити музей. Цей факт навіть занотований викладачем тодішньої гімназії на прізвище Мальченко», – зазначає Олександр Мірошниченко.
На щастя, цей «динамічний» проєкт радянської влади не був втілений до кінця, і Глухів не втратив свій історичний пантеон, хоча загроза знищення пам'яток залишається актуальною і сьогодні.
Найстаріший хрест некрополя
Для Олександра Мірошниченка дослідження Вознесенського цвинтаря розпочалося ще у 2013 році. За цей час йому вдалося ідентифікувати близько 300 старовинних надгробків, датованих від 18 до початку 20 століття. Для історика це не просто каміння, а «рідні» люди, незалежно від їхнього статусу чи походження за життя.
Найбільшим відкриттям став архаїчний хрест, який довгий час залишався невидимим для перехожих.
«Цей хрест – особливий. Якщо поруч стоять пам’ятники початку 20 століття: рівненькі та витончені, то цей – прям грубий, витесаний з однієї брили пісковика. Він був майже наполовину закопаний у землю. Коли ми його розчистили, виявилося, що це найстаріше ідентифіковане поховання на всьому кладовищі, яке датується кінцем 18 сторіччя», – розповідає дослідник.
Цікаво, що після вивчення написів історики вирішили знову засипати нижню частину пам’ятника землею. Це зробили свідомо – аби законсервувати прізвища та дати, захистивши м’який пісковик від руйнівного впливу повітря та вологи.
Сьогодні цей німий свідок епохи козацтва скромно стоїть ліворуч від центральної дороги цвинтаря. Олександр зазначає, що в глибині некрополя точно були й раніші поховання, але цей хрест – найдавніший з тих, що вдалося вберегти від часу та забуття.
Еліта та радикали: таємниці церковного погосту
Найпрестижніший сектор цвинтаря – погост безпосередньо біля стін Вознесенської церкви. Саме тут ховали тих, хто мав особливий статус у місті. Під час досліджень Олександру вдалося буквально «викопати» з небуття кілька історій.
Прямо біля храму з-під землі підняли дві масивні плити з пісковика. Після розчистки написів з’ясувалося: це поховання давнього козацько-старшинського роду Алфьорових. Ця родина володіла величезними землями в околицях Глухова, на Радіонівці навіть мала власну пасіку.
«Алфьорови були дуже поважними людьми в нашому місті, тому їх і поховали в "найкрутішому" секторі цвинтаря. Цікаво, що цей рід продовжується і сьогодні – один із його представників, Олександр Алфьоров, зараз є відомим істориком та директором Інституту Національної пам'яті», – підкреслює хорунжий Олександр Мірошниченко.
З іншого боку храму спочиває той, чия історія найбільше відгукується сучасним побратимам Олександра з 3-ї штурмової бригади. Це могила сина тогочасного очільника Глухова, який обрав шлях радикального націоналізму.
На початку ХХ століття молодий студент Леонід Мальченко належав до таємного радикального гуртка «Тарасівців». Це були безкомпромісні борці проти Російської імперії, які діяли рішуче: ліквідовували губернаторів та ідеологів «русского міра». У них було залізне правило, яке диктувалося конспірацією та честю.
«Ми всі "двіжові", ми всі націоналісти, тому ця історія нам близька. У "тарасівців" було суворе правило: якщо ти йдеш на атентат (замах) і жертва не ліквідована: наприклад, пістолет дав осічку або вибухівка не спрацювала – ти мав закінчити життя самогубством. Це робилося для того, щоб жандарми не змогли вибити свідчення і не пересадили всю організацію», – розповідає Олександр Мірошниченко.
Саме так обірвалося життя Леоніда. Попри суворі православні канони, які забороняли ховати самогубців на цвинтарі, впливовий батько зміг приховати справжні обставини смерті сина. Тіло малого студента перевезли до Глухова і поховали у найпочеснішому місці – біля стін Вознесенської церкви.
Сьогодні Олександр, стоячи біля цього хреста, віддає шану історичному попереднику: «Дякую тобі, друже, за чин, що був радикальним». Ця могила – прямий доказ того, що український спротив у Глухові мав глибоке коріння ще століття тому.
Забуті могили Терещенків
Ім’я родини Терещенків у Глухові зазвичай асоціюється з величчю Трьох-Анастасіївської церкви та родинними склепами, куди водять екскурсії. Проте мало хто знає, що частина цієї династії спочиває і на Вознесенському цвинтарі.
На території некрополя Олександр Мірошниченко ідентифікував щонайменше дві могили родини цукрозаводчиків. Це діти – ймовірно, сини Федора Артемовича Терещенка. Один із пам’ятників розташований ближче до входу, інший – безпосередньо біля стін Вознесенської церкви.
Однак ключовою знахідкою історик вважає поховання представниці роду Біловських. Для сучасного глухівчанина це прізвище може звучати незвично, але кожен мешканець міста щодня бачить їхній спадок.
«Всі глухівчани знають великий старовинний будинок на нашому ринку – це сучасні молочні ряди. Раніше це була садиба Біловських. Саме ця родина стала тим "фінансовим трампліном", завдяки якому Терещенки злетіли на бізнес-олімп. Коли ці два роди породичалися, відбулася справжня колаборація: Біловські вже мали власну маленьку цукроварню. Саме це об'єднання капіталів та досвіду дало пік їхнього спільного фінансового зростання», – пояснює Олександр.
Повернення з небуття
Дослідження цвинтаря для Олександра – це не лише робота з архівами, а й важка фізична праця. У період між 2014 та 2022 роками він мав мрію: підняти та відновити надгробки, повалені ще в радянські часи. Деякі з них важили сотні кілограмів і здавалися непідйомними.
Один із таких пам’ятників складався з трьох секцій: масивні брили роками лежали порізно – одна в кущах, інша осторонь. Проте у 2020-му році в Глухові з’явилася спеціальна установка – лебідка на чотирьох ногах, здатна рухати величезні об’єкти.
«Цей пам'ятник був експериментальним. Завдяки лебідці ми змогли буквально за кілька годин підняти його і відновити, хоча умови були складними – була зима. Я вірю, що після завершення бойових дій і нашої перемоги ці роботи будуть відновлені. Кладовище "заграє" по-іншому, адже тут збереглося надзвичайно багато цікавих надгробків», – ділиться планами хорунжий.
Наприкінці нашої прогулянки Олександр Мірошниченко, який сьогодні боронить Україну в лавах 3-ї ОШБ, звернувся до земляків із простим, але важливим проханням. Попереду Великодні свята – час, коли тисячі глухівчан прийдуть на Вознесенський некрополь.
«Друзі мої, глухівчани, рідні! Я вас прошу: доглядаючи могили своїх предків, не звертайте увагу лише на "своїх". Не перетворюйте сусідні ділянки на смітники. А якщо маєте сили – просто приберіть могилу сусіда, за якою вже нікому доглянути. Я думаю, вам колись там, на небесах, за це скажуть "дякую"».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
