Ужгород має свій фірмовий торт з однойменною назвою, Київ – легендарний «Київський», а відтепер власну солодку візитівку має і невелика Землянка, що на Глухівщині. Етнодослідниця Тетяна Борзих створила рецепт десерту, який втілює історію Сіверщини: тут і конопляне борошно, і мед, і бабусине варення з льоху. Що входить до складу десерту та як смакує історія села – в нашому матеріалі.
«Ми нічим не гірші за великі міста»
Ідея створити їстівний бренд для Землянки прийшла до Тетяни Борзих під час гортання соцмереж. Читаючи про історію знаменитих міських тортів, вона подумала: а чому б не створити щось подібне для рідного села?
«Я бачила, як активно обговорюють торт "Ужгород" або "Київський". І подумала: ми ж нічим не гірші! Нехай ми просто село, але теж маємо право на власну "фірму"», – згадує Тетяна.
Для пані Тетяни, професійної технологині за фахом, це став справжній творчий виклик. Потрібно було знайти смак, який би не копіював відомі рецепти, а пахнув домом та історією Сіверщини.
«Я довго шукала цей смак. У Землянці все просто і зрозуміло: ми живемо, працюємо. Хотілося передати цю особливість нашого життя через прості інгредієнти, щоб не довелося шукати екзотичні фрукти, а кожен міг приготувати цей десерт у себе на кухні».
Чотирилапа помічниця пані Тетяни
Коноплі та смородинове варення: що всередині?
За основу Тетяна взяла перевірений роками власний рецепт коржів, але почала експериментувати зі складниками. Ідеальна формула народилася майже одразу, адже в неї заклали те, що століттями було базою місцевого побуту.
«Молоко, мед, яйця – це наша природа. Але головна особливість у тому, що 150–200 років тому наш край був центром коноплярства. Глухів – це серце цієї культури, а Землянка – його частина. У нас навіть працювала олійниця, де били олію з конопель. Тому в рецепті є конопляне борошно та насіння», – пояснює кулінарна винахідниця.
Другий важливий компонент – смородина. Через географічне розташування Землянки в низині тут зазвичай холодніше, ніж у сусідніх селах, проте смородина росте у кожного. Тож найкращим рішенням стало звичайне варення, яке знайдеться в кожному погребі.
Завершує композицію ситний заварний крем на незбираному молоці – «щоб можна було і наїстися, і піти після цього працювати».
Торт чи пиріг?
Першу дегустацію провели у сільському клубі. Жінки Землянки смакували, ділилися думками та зрештою дали «добро» – торт вартий того, щоб стати фірмовим. Хоча над назвою ще вагалися.
«Ми так і не визначилися: торт це чи пиріг. На пиріг не схожий, бо має шари, його треба збирати. А торт у багатьох асоціюється з бісквітом. Це щось унікальне, що показує характер нашого села: просто і водночас незвично», – каже авторка.
Рецепт, що не боїться часу та подорожей
Головна особливість торта «Землянка» – його практичність. Тетяна Борзих пояснює, що приготування можна розтягнути в часі, що дуже зручно для господинь.
«Етап самого приготування, я вважаю, починається саме з крему, бо в нього короткий термін зберігання. А ось коржі завдяки своєму складу можуть лежати запакованими цілий місяць. Тому спершу випікаємо коржі – це довгий процес вистоювання. Потім заварюємо крем, він довго охолоджується, і тоді починаємо збір. Навіть після цього торту треба два дні, щоб він настоявся, просочився і смаки змішалися. І це якраз класний час: за ці два дні його можна довезти із Землянки куди завгодно і вже вдома посмакувати».
Процес збирання має свої секрети:
- Просочування: Оскільки коржі мають густу, не пористу структуру, їх спершу треба ретельно змастити молоком. «Як бачите, молоко важко вбирається, але це важливо», – додає авторка.
- Побудова: Коржі викладають пірамідкою, перемазуючи кремом та смородиновим варенням. «Перетирати ягоди абсолютно немає сенсу, усе має бути природно і зрозуміло».
- Декор: Останній шар прикрашають заварним кремом, варенням та подрібненими крихтами коржа. Смужки роблять «криво-косо» – так, як у житті.
- Секретний інгредієнт: Фінальний штрих – конопляне насіння. Його кладуть лише зверху для декору. «Можна дозволити собі хоч усю пачку, бо це реально смачно», – уточнює пані Тетяна.
Гастрономічний туризм після війни
Сьогодні Тетяна Борзих разом із фірмовим тортом презентує і власноруч розроблену листівку-візитівку. Для неї це не просто кулінарія, а частина великої стратегії відродження села.
«Навіть під час війни я готуюся до прийому туристів. Хочу, щоб після перемоги ми реалізували проєкт «Скарби Землянки». Це буде набір автентичних страв: наш торт, особливий чай, пироги, мед. Це плани, які просто чекають свого моменту, щоб презентувати наше село через смак».
Тепер кожен, хто заїжджає в гості до Землянки, може скуштувати те, що називають «смаком дому», який тепер має офіційну кулінарну форму.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
